Розділ «Модуль 8. Правове регулювання соціального розвитку села і аграрних трудових відносин»

Аграрне право України

Порядок передачі об'єктів соціальної сфери в процесі приватизації майна державних підприємств агропромислового комплексу на сьогоднішній день регулюється законами України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р., "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р. та Положенням про порядок приватизації майна радгоспів та Інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718.

Так, Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" передбачено, що рішення щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад. Пропозиції щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури, які належать підприємствам, погоджуються з цими підприємствами, а щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів підприємств, - також з трудовими колективами цих підприємств (ст. 4-1 Закону). Крім того, встановлюється, що видатки, пов'язані з капітальним ремонтом об'єктів соціальної інфраструктури, що передаються в комунальну власність, відшкодовуються з відповідних місцевих бюджетів за рахунок коштів, передбачених на ці цілі, та пайової участі підприємств, господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у розмірі по 50 відсотків суми витрат, необхідних для проведення капітального ремонту цих об'єктів. Обсяг витрат визначається комісією з питань передачі об'єктів (ст. 4-2). Порядок залучення і використання таких коштів або інших матеріальних активів підприємств, господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), визначається в договорах, які укладаються між ними та відповідними органами місцевого самоврядування.

Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" встановлено, що на баланс відповідних рад можуть передаватись об'єкти соціально-побутового призначення. А заклади фізкультурно-спортивного призначення передаються на таких самих умовах, без зміни їх профілю, сільським спортивним товариствам (ст. 19). Ця норма носить рекомендаційний характер, тобто передбачається можливість передачі таких об'єктів колективним сільськогосподарським підприємствам або ж відповідним органам місцевого самоврядування. Але саме рекомендаційний характер, на наш погляд, створив умови, за яких місцеві ради можуть не приймати на утримання об'єкти соціально-побутового призначення. Щодо порядку їх передачі, то в законодавстві встановлювалася лише одна вимога, за якої державний житловий фонд та інші об'єкти (включно з побудованими за рахунок коштів фонду соціального розвитку), що не підлягають приватизації, передаються органами приватизації у комунальну власність. А саме - згода власників підприємств (п. З Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р, № 1718).

Що стосується передачі об'єктів соціальної сфери в процесі паювання майна недержавних сільськогосподарських підприємств, то постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. № 2115 було передбачено, що об'єкти соціально-побутового призначення поділу (паюванню) між членами колективних сільськогосподарських підприємств не підлягають (п. 5). Об'єкти соціальної інфраструктури мали безоплатно передаватися в комунальну власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць (за згодою органів місцевого самоврядування) на підставі Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 р. № 891 (п. 8 постанови Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності" від 5 вересня 1996 р. № 1060).

На сьогоднішній день порядок безоплатної передачі у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 серпня 2003 р. № 1253. До об'єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва цим Порядком віднесено: житлові будинки (разом із вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями), житлові приміщення в інших будівлях, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, та гуртожитки; навчальні заклади (заклади дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної освіти тощо); заклади охорони здоров'я - лікувально-профілактичні заклади, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії тощо (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек); заклади культури - клуби, будинки культури тощо (крім кінотеатрів); заклади фізичної культури та спорту (стадіони, спортивні зали, інші об'єкти та споруди, призначені для занять фізичною культурою і спортом); заклади побутового обслуговування (перукарні, лазні тощо); зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування об'єктів соціальної сфери, житлового фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо) (п.2).

Ініціаторами передачі об'єктів у комунальну власність можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства-правонаступники, на балансі яких перебувають об'єкти. У разі коли ініціатором такої передачі є місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, пропозиція погоджується з підприємством-правонаступником (п. 4 вказаного Порядку). Передача здійснюється за рішенням комісії з питань передачі об'єктів у комунальну власність і оформляється актом приймання-передачі.

На жаль, дії щодо передачі в комунальну власність закладів соціальної інфраструктури не підкріплювалися відповідним наповненням місцевих бюджетів фінансовими ресурсами, потрібними для їх утримання. Практично припинилося фінансування за рахунок бюджетних коштів соціальної інфраструктури села й відшкодування суб'єктам господарювання витрат на її розвиток (преамбула Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 р., затвердженої Указом Президента України від 15 липня 2002 р. № 640). Таким чином, держава усунулася від надання гарантій щодо забезпечення селян належними умовами проживання.

За відсутності коштів у відповідних бюджетах тільки самі підприємства здатні гарантувати розвиток соціальної інфраструктури на селі за рахунок власних доходів та за умови закріплення цього положення в Своїх статутах. Як слушно зазначає професор В. М. Єрмоленко, для вирішення цієї проблеми необхідно було залишити об'єкти соціальної сфери у власності економічно міцних сільськогосподарських підприємств, що змусило б останні брати активну участь у соціальному розвитку населених пунктів, у яких вони здійснюють виробничу діяльність.


3. Правове регулювання житлового будівництва та комунального господарства на селі/a>


Вирішення житлової проблеми у сільській місцевості є одним із найактуальніших завдань, спрямованих на створення сприятливих умов для комплексного розв'язання соціальних проблем на селі. Тому, в сучасних умовах особлива увага законодавця спрямована на сферу житлового будівництва і комунального господарства на селі. Так, Державною цільовою програмою розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158, передбачається: забезпечити збереження та упорядкування державного, комунального та приватного житлового фонду, реконструкція та будівництво нового, більш комфортабельного житла; збільшення обсягу будівництва житла в сільській місцевості, надання довгострокових пільгових кредитів індивідуальним сільським забудовникам; забезпечення упорядження сільських садиб з урахуванням нових стандартів забудови сільських територій, поліпшення їх забезпечення засобами зв'язку, електро-, газо-, тепло- та централізованого водопостачання і водовідведення; створення на місцевому рівні належної бази для експлуатації переданих у комунальну власність жилих будинків з її фінансовим, кадровим та матеріально-технічним забезпеченням; здійснення побудови необхідної інфраструктури для надання сільському населенню житлово-комунальних послуг, поліпшення якості таких послуг (п. 5).

Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" передбачено, що Уряд України, місцеві державні адміністрації сприяють розвитку індивідуального житлового будівництва на землях сільських населених пунктів, створюють сільським забудовникам (як місцевому населенню, так і громадянам, які переселяються до сільської місцевості) пільгові умови щодо забезпечення будівельними матеріалами і обладнанням, надання їм послуг і пільгових довгострокових державних кредитів (ст. 11). Особи віком до 40 років, які переселяються і проживають у трудонедостатніх населених пунктах, і зайняті в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок державного бюджету, при цьому житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається у власність цим громадянам за умови їх постійної роботи в зазначених галузях (ст. 9).

На сьогодні, на жаль, єдиною формою допомоги сільському населенню у поліпшенні житлово-побутових умов є надання пільгових кредитів за програмою "Власний дім", яка впроваджується в Україні з прийняттям Указу Президента України "Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі" від 27 березня 1998 р.

Індивідуальні сільські забудовники користуються державним пільговим кредитом за умови проживання на землях сільських населених пунктів або переселення до сільської місцевості, якщо їх загальні річні видатки на оплату державного пільгового кредиту з урахуванням процентної ставки перевищують 20 процентів сукупного річного доходу сім'ї. Інші сільські забудовники користуються кредитом на загальних підставах залежно від вартості кредитних ресурсів. При цьому 25 процентів суми пільгового довгострокового державного кредиту компенсуються забудовникам через 5 років після введення будівель в експлуатацію за умови їх постійної роботи у сільськогосподарському виробництві, переробній, та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах місцевого, самоврядування на селі, а молодим сім'ям ця пільга надається відразу після введення будівель в експлуатацію. Розміри індивідуальних житлових і господарських споруд на селі не обмежуються.

Порядок надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам на селі регулюється постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі" від 5 жовтня 1998 р. № 1597.

Позичальниками кредитів за рахунок кредитних ресурсів фондів можуть бути громадяни України, які постійно проживають, будують індивідуальне житло в сільській місцевості і працюють в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях сільського господарства, інших господарських формуваннях, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села, а також у навчальних закладах, закладах культури та охорони здоров'я, розташованих у межах району (п. 4). Право одержання кредиту надається індивідуальному забудовникові тільки один раз.

Правила надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 р. № 1597, визначають декілька об'єктів кредитування, а саме: спорудження житлових будинків з надвірними підсобними приміщеннями, добудова незавершених житлових будинків, спорудження інженерних мереж, підключення їх до існуючих комунікацій і придбання незавершеного будівництвом та готового житла за експертною оцінкою з проведенням його добудови та реконструкції (п. 2).

Кредит індивідуальному забудовнику надається на термін до 20 років, а молодим сім'ям (подружжя, в якому вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років) або неповним сім'ям (мати/батько) віком до 35 років) - до 30 років, з внесенням за користування ним плати у розмірі трьох відсотків річних. Позичальник, який на дату укладення кредитної угоди має трьох і більше неповнолітніх дітей, звільняється від сплати відсотків за користування кредитом. Кредит індивідуальному забудовнику надається за умови постійного його проживання або переселення на постійне місце проживання до сільської місцевості, а також підтвердження ним своєї платоспроможності (пункти 6-7).

Індивідуальні забудовники, які споруджують жилі будинки І господарські споруди, працюють у сільському господарстві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі і не користуються державним пільговим кредитом, отримують компенсацію за рахунок держави у розмірі 35 процентів вартості зазначених будинків І споруд. Ця пільга зберігається також за зазначеними особами у разі спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах. Цим же забудовникам при спорудженні житла підрядним способом компенсується з державного бюджету частина вартості будівництва жилого будинку і господарських споруд, що не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і включається до кошторисів (розрахунків вартості) будівництва згідно з діючими нормативними актами (ст. 11 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві").

Окремо в аграрному законодавстві регулюється питання заохочення молоді до проживання на селі. Так нарощування обсягів будівництва житла для молоді в рамках реалізації програм індивідуального житлового будівництва на селі ("Власний дім"), молодіжного житлового будівництва передбачається Основними засадами розвитку соціальної сфери села, схваленими Указом Президента України від 20 грудня 2000 р. № 1356. Крім того, Концепцією Загальнодержавної програми соціального розвитку села на період до 2011 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2004 р. № 573, передбачено збільшення обсягів будівництва та придбання житла за регіональними програмами "Власний дім" і Державною програмою забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. № 1089. Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 р. встановлює, що при відведенні земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва органи місцевого самоврядування затверджують квоти ділянок, які надаються молодим сім'ям під будівництво житла. Молодь, яка переселяється у трудонедостатні сільські населені пункти, а також місцева молодь, зайнята в сільському господарстві, переробних, обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, соціальній сфері цих населених пунктів, забезпечується житлом і господарськими будівлями за рахунок Державного бюджету України. При народженні дітей у молодій сім'ї, яка отримала кредит, цій сім'ї може бути надано допомогу для погашення кредиту за рахунок коштів, що залишаються у розпорядженні підприємств, де працює молоде подружжя (ст. 10). Порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сім'ям та їх пільгового погашення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Молодь, яка проживає у сільських населених пунктах і працює у сільськогосподарському виробництві, переробній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі, користується також пільгами, передбаченими Законом України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві".

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аграрне право України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Модуль 8. Правове регулювання соціального розвитку села і аграрних трудових відносин“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Загальна частина

  • Модуль 1. Загальні положення аграрного права

  • Розділ 2. Аграрне право як самостійна галузь права України

  • 5. Система аграрного права

  • 6. Поняття, види і зміст аграрних правовідносин

  • Розділ 3. Джерела аграрного права

  • Розділ 4. Загальна характеристика суб'єктів аграрного права

  • Модуль 2. Правові засади реформування земельних та майнових відносин

  • Розділ 6. Правове регулювання паювання земель в аграрному секторі економіки

  • Розділ 7. Правове регулювання паювання майна

  • Модуль 3. Правові засади управління в АПК та відповідальність за правопорушення

  • Розділ 9. Державні сільськогосподарські інспекції-органи державного контролю в АПК

  • Розділ 10. Юридична відповідальність за правопорушення в аграрному секторі економіки України

  • ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

  • Модуль 4. Правове становище окремих суб'єктів господарювання в сільському господарстві

  • Розділ 12. Правові засади діяльності сільськогосподарських кооперативів

  • Розділ 13. Правове становище фермерських господарств

  • Розділ 14. Правове становище сільськогосподарських товариств

  • Розділ 15. Правові засади діяльності приватно-орендних сільськогосподарських підприємств

  • Розділ 16. Правове регулювання ведення особистого селянського господарства

  • Модуль 5. Правове регулювання виробничо-господарської та окремих видів діяльності у сільському господарстві

  • Розділ 18. Правове регулювання якості та безпечності сільськогосподарської продукції

  • Розділ 19. Правове регулювання рослинництва

  • Розділ 20. Правове регулювання галузі тваринництва

  • Розділ 21. Правове регулювання ветеринарної справи в Україні

  • Розділ 22. Правове забезпечення сільськогосподарського дорадництва

  • Модуль 6. Правове регулювання ринкових відносин в АПК

  • Розділ 24. Правове регулювання ринку зерна

  • Розділ 25. Аграрно-договірні відносини

  • Розділ 26. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності сільськогосподарських підприємств

  • Модуль 7. Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств

  • Розділ 28. Правове регулювання страхування у сільському господарстві

  • Розділ 29. Правове регулювання інвестицій у сільське господарство

  • Модуль 8. Правове регулювання соціального розвитку села і аграрних трудових відносин
  • Розділ 31. Особливості правового регулювання трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах

  • Розділ 32. Правове регулювання охорони праці в сільському господарстві

  • Модуль 9. Правове регулювання використання природних ресурсів у сільському господарстві

  • Розділ 34. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

  • СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

  • Модуль 10. Аграрне законодавство зарубіжних країн

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи