Розділ 28. Правове регулювання страхування у сільському господарстві

Правове дослідження положень ЦК України (ст. 979), Закону України "Про страхування" (п. 16 ст. 6, пункти 11, 30, 35 ст. 7 та ч. 2 ст. 7) та відповідних положень Закону України "Про державну підтримку сільського господарства в Україні" (пункти 10.1, 10.4 ст. 10) дає підстави стверджувати, що страхові правовідносини сільськогосподарських підприємств мають форму обов'язкового або добровільного та виникають на підставі договору, причому обов'язкова форма хоча і грунтується на законі, який зобов'язує визначених у ньому осіб у якості страхувальників укладати зі страховиками договори у визначених випадках, теж опосередковується договором страхування. Тобто саме договір відіграє головну правову форму страхових відносин сільськогосподарських підприємств.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договір страхування має приватноправову природу, хоча на різних етапах здійснення страхових правовідносин спостерігаються елементи публічного права, оскільки страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та має ліцензію на її здійснення. При укладенні договорів майнового страхування та страхування відповідальності страхувальники за згодою застрахованої особи або самостійно мають право визначати особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також змінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування чи не випливає із його суті. При майновому страхуванні вигодонабувачами, як правило, є власники застрахованого майна. Так, наприклад, відповідно до ст. 8 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування, що розробляються кожною страховою компанією окремо. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Зміст договору страхування визначається в першу чергу Законом України "Про страхування" (статті 20, 21), Правилами страхування, що розробляються та затверджуються самими страховиками, та договорами страхування. До обов'язків страхувальника-сільськогосподарського підприємства належать: своєчасно вносити страхові платежі; при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору; вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника, виходячи із об'єкта страхування. Наприклад, повідомити про втрату ключів від транспортного засобу, блокуючих пристроїв, гаражу, де зберігається транспортний засіб, протягом 24 годин з моменту такої втрати; вжити необхідних та доцільних заходів, у тому числі рекомендованих страховиком, для запобіганню збільшення ступеня ризику, настання страхового випадку, збільшенню збитків внаслідок настання страхового випадку тощо.

Відповідно до статей 640,983 ЦК України договір страхування набуває юридичної сили лише після вчинення страхувальником певної ДІЇ, а саме внесення страхового платежу. Це означає, що факт досягнення згоди за всіма істотними умовами договору страхування і підписання договору не має юридичної сили та не породжує жодних прав та обов'язків для сторін. Таким чином, договір страхування є реальним.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: 1) закінчення строку дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня. пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; 4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22,23 і 24 Закону України "Про страхування"; 5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; 6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. До специфічних ознак договорів страхування за участю сільськогосподарських підприємств можна віднести: суб'єктивний склад, принципи укладання таких договорів та їх предмет.

Сільськогосподарське підприємство, що виступає страхувальником у договорі страхування, має цілісну, комплексну правосуб'єктність, яка обумовлена статутною діяльністю, на яку, в свою чергу, впливає сезонність сільськогосподарського виробництва, а також використання ним земель сільськогосподарського призначення. Однією зі складових комплексної правосуб'єктності сільськогосподарського підприємства є цивільна правосуб'єктність, що характеризує його як юридичну особу, якій притаманні всі ознаки, характерні для таких осіб (статті 80-93 ЦК України). Реалізовуючи таку складову цивільної правосуб'єктності, як майнову правосуб'єктність (зміст якої складають здатність до володіння та реалізації сукупності прав та обов'язків, які має сільськогосподарське підприємство стосовно певного кола майна) та правосуб'єктність господарську, сільськогосподарське підприємство стає суб'єктом договору страхування. Отже, страхувальником (суб'єктом договору страхування) може бути будь-яка юридична особа, яка є власником або виробником товарної сільськогосподарської продукції, незалежно від форми власності і господарювання; сільськогосподарські підприємства, навчальні та дослідно-виробничі заклади, фабрики, кооперативи, фермерські, селянські господарства, розташовані на території України та ті, що уклали зі страховиком договір страхування. Особливість, пов'язана із принципами укладання договорів страхування за участю сільськогосподарських підприємств, полягає у комплексності правовідносин, що виникають при їх укладанні, а саме у поєднанні цивільно-правового начала договірних відносин та особливостей їх суб'єктивного складу - сільськогосподарських підприємств. Виходячи з того, що предметом аграрного права є урегульовані нормами аграрного та традиційних галузей права, засновані на багатоукладності форм власності та форм господарювання реальні суспільні відносини, об'єднані цілями, завданнями суб'єктів аграрного підприємництва (якими є сільськогосподарські підприємства), їхньою діяльністю з виробництва продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, є підстави стверджувати, що страхові правовідносини сільськогосподарських підприємств є частиною зовнішніх аграрних правовідносин, що входять до відповідного предмета правового регулювання.

3. Основні умови то порядок страхування майна сільськогосподарських підприємств

Правове регулювання страхування майна сільськогосподарських підприємств здійснюється рядом нормативно-правових актів. У першу чергу - це Закон України "Про державну підтримку сільського господарства", який визначив основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку агарного ринку. Відповідно до ст. 10 цього Закону (в редакції від 4 червня 2009 р.) об'єктами страхування є сільськогосподарська продукція та капітальні активи. Страхування ризиків загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (її частини) та капітальних активів проводиться товаровиробником сільськогосподарської продукції в добровільній формі та здійснюється на основі договору між страхувальником та страховиком. Закон встановлює, що комплексне страхування - це страхування на випадок знищення або пошкодження об'єкта внаслідок певного переліку (комплексу) несприятливих подій.

При страхуванні сільськогосподарських культур до такого переліку належать: а) вимерзання, ожеледь, заморозок, льодова кірка; 6) град, буря, ураган, шквал, удар блискавки та пожежі, спричинені нею; в) зливи та повені, затяжні дощі; г) сель, лавина, земельний зсув; ґ) посуха чи зневоднення на землях, які підлягають примусовому зрошенню, суховії; д) землетрус; е) епітофітотійний розвиток хвороб, розмноження шкідників рослин та хвороб, що стали наслідком несприятливих подій, визначених у пунктах "а"-"д"; є) крадіжки та протиправні дії третіх осіб.

При страхуванні сільськогосподарських тварин до такого переліку належать: а) інфекційні хвороби, пожежі, стихійне лихо; б) нещасний випадок; в) вимушений забій (знищення) за розпорядженням спеціалістів ветеринарної медицини у зв'язку із заходами боротьби з інфекційними хворобами; г) неможливість використання тварин за призначенням (для племінних тварин). Об'єктом комплексного страхування є будь-який з таких об'єктів (їх комбінація): а) сума витрат, понесених у зв'язку з виробництвом окремого виду сільськогосподарської продукції; 6) очікувана вартість сільськогосподарської продукції, що виробляється; в) очікуваний дохід (прибуток) від продажу сільськогосподарської продукції, що виробляється.

Індексним вважається страхування ризику втрати врожаю окремої сільськогосподарської культури щодо усереднених натуральних показників її врожайності на визначеній території за попередні п'ять маркетингових періодів. Для цілей розрахунку розміру страхової виплати за індексним страхуванням використовується спотова ціна метричної одиниці застрахованої сільськогосподарської продукції, діюча на організованому аграрному ринку на момент виникнення страхового випадку.

Для визначених цим законом цілей передбачається створення Фонду аграрних страхових субсидій (далі - ФАСС), який є державною спеціалізованою установою, яка створюється для надання страхових субсидій виробникам сільськогосподарської продукції. Фінансовою основою для функціонування ФАСС є первинний внесок з державного бюджету, кредити державного бюджету та обов'язкові відрахування зроблені страховиками від суми страхових премій, отриманих внаслідок обов'язкового або добровільного страхування окремих видів сільськогосподарської продукції, такі відрахування включаються до системи оподаткування України. Розмір обов'язкових відрахувань до ФАСС становить 2 відсотки від сум страхових премій (страхових платежів), зазначених у підпункті 11.2.1, збільшених на суму будь-яких інших платежів або компенсацій страховику у зв'язку з таким страхуванням, що надаються страхувальником або від його імені третьою особою. Що стосується витрат ФАСС, то вони спрямовуються на: а) надання страхової субсидії у розмірі 50 відсотків від вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктами аграрного ринку при комплексному та індексному страхуванні сільськогосподарської продукції, а також страхуванні капітальних активів за правилами, встановленими Законом України "Про державну підтримку сільського господарства"; б) надання страхової субсидії у розмір 50 відсотків страхової франшизи при настанні страхового випадку за комплексним та індексним страхуванням сільськогосподарської продукції, а також страхуванням капітальних активів.

Порядок здійснення ФАССом виплати страхових субсидій визначається щорічно постановами уряду. Наприклад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті на здешевлення вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених суб'єктам аграрного ринку" від 21 лютого 2007 р. МЬ 261 компенсація виплачується суб'єктам аграрного ринку, що застрахували ризики загибелі (втрати) сільськогосподарської продукції (пшениці, жита, суміші пшениці та жита, ячменю, вівса, кукурудзи, соєвих бобів, льону, ріпаку, соняшнику, хмелю, цукрових буряків, тритікале, гороху, гречки, проса, коноплі на тресту та рису) згідно з правилами комплексного та індексного страхування (далі - страхувальники), у розмірі 50 відсотків вартості страхових премій (внесків), фактично сплачених ними, у межах страхової премії (внеску), яка не перевищує 5 відсотків суми застрахованого ризику, розрахованого виходячи з розміру мінімальної закупівельної ціни на окремий об'єкт державного цінового регулювання.

На сільськогосподарську продукцію, яка не визначена об'єктом державного цінового регулювання, а також на сільськогосподарську продукцію, що є об'єктом державного цінового регулювання, але на яку не запроваджено державного цінового регулювання або не встановлено мінімальну закупівельну піну, сума застрахованого ризику розраховується виходячи з визначеної відповідно до правил біржової торгівлі котирувальної ціни, яка склалася на акредитованих товарних біржах України на момент укладення договору страхування. У разі коли біржові торги за зазначеною продукцією на дату укладення договору страхування не проводилися, сума застрахованого ризику розраховується відповідно до цін, що склалися на попередніх біржових торгах (на умовах споту, франко-складу).

Компенсація виплачується страхувальникам, які навесні щодо озимих та ярих культур до 1 липня 2008 р., а восени щодо озимих до 25 листопада 2008 р. уклали договір страхування із страховою компанією, що має ліцензію на провадження відповідного виду страхування. На практиці, виходячи із норм страхового законодавства, розрізняють два види страхування у сільському господарстві - це страхування, що підлягає субсидуванню, та комерційне страхування.

Страхування, що підлягає субсидуванню, регулюється також постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності" від 11 липня 2002 р. № 1000 (далі - Постанова № 1000) та постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків" від 23 квітня 2003 р. № 590 (далі - Постанова № 590).

Постанова № 1000 визначає об'єктом обов'язкового страхування майнові інтереси, що не суперечать законодавству і пов'язані з неотриманням або недоотриманням врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, зернових культур і цукрових буряків - сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності. До страхових ризиків, на випадок яких проводиться обов'язкове страхування, належать град, пожежа, вимерзання, ураган, буря, злива, зсув, повінь, сель, посуха, повне раптове знищення посівів карантинними шкідниками.

Страховим випадком вважається заподіяння страхувальнику прямих збитків у результаті часткової або повної загибелі врожаю сільськогосподарських культур, багаторічних насаджень, врожаю зернових культур і цукрових буряків унаслідок прямої дії страхових ризиків. Страхова сума обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур визначається в розмірі вартості врожаю, яка обчислюється шляхом множення середньої врожайності з гектара за останні п'ять років, за даними обліку страхувальника, на ціну 1 центнера продукції, що склалася за минулий рік (або за згодою сторін на заставну ціну цього виду продукції, визначену в установленому порядку), та на фактичну площу, з якої збиратиметься врожай. Страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі: навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ним громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника, на користь якого укладено договір обов'язкового страхування, встановлюється відповідно до законодавства; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; порушення страхувальником агротехнічних вимог до вирощування сільськогосподарської культури та правил протипожежної безпеки; інших випадків, передбачених законодавством. Укладання договорів страхування здійснюється на період одного сезону (циклу) вирощування сільськогосподарської культури, строк дії договору страхування не може бути більшим та довшим за термін збирання майбутнього (очікуваного) врожаю, встановленого згідно з агротехнічними вимогами для певного регіону.