Розділ 18. Правове регулювання якості та безпечності сільськогосподарської продукції

- "ДСТУ" - національний стандарт;

- "ДСТУ-П" - пробний стандарт;

- "ДСТУ-Н" - настанова, правила, звід правил, кодекс усталеної практики, що не є стандартом;

- "ДК" - державний класифікатор;

- "ДСТУ-ЗТ" - технічний звіт.

Для інших рівнів визначено такі індекси документів:

- "СОУ" - стандарт організації;

- "ТУУ" - технічні умови, що не є стандартом;

- "СТУ" - стандарт наукового, науково-технічного або інженерного товариства чи спілки.

У сферах, де об'єкти стандартизації швидко змінюються або за потреби накопичити досвід використання виробу чи стандарту з метою апробації положень стандарту чи обґрунтування вибору із можливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють пробні стандарти. Вони розробляються у разі потреби, а також на основі проектів міжнародних та регіональних стандартів, які перебувають на завершальних етапах розроблення. Пробні стандарти можуть мати менший рівень консенсусу, зокрема його можна досягнути на рівні технічного комітету стандартизації чи навіть на рівні його робочої групи. Як пробні стандарти можна застосовувати нові документи міжнародної організації стандартизації: РАЗ - загальнодоступні технічні умови; Т5 - технічні умови; ІТА - галузеві технічні угоди.

Процедура створення національних нормативних документів, вимог до їх змісту і внесення змін до них детально регламентується державним стандартом ДСТУ 1.5:2003 "Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів", затвердженим наказом Держспоживстандарту № 85 від 16 травня 2003 р.

Зміст стандартів на сільськогосподарську продукцію залежно від її особливостей містять відповідні групи положень чи вимог: 1) класифікація (поділ за класами); 2) основні параметри і (або) розміри; 3) загальні технічні вимоги; 4) вимоги безпеки; 5) вимоги охорони довкілля; 6) маркування; 7) пакування; 8) правила транспортування та зберігання; 9) методи контролювання; 10) правила приймання; 11) правила експлуатування, ремонту, утилізації; 12) інші.

На продукцію, споживні властивості якої можуть згодом погіршуватися, тобто продовольчі продукти, треба зазначати термін придатності. У стандартах на конкретний вид продукції треба зазначати повний перелік нормативних вимог, які убезпечують життя і здоров'я громадян на всіх стадіях виготовлення та використання продукції.

Функції розробки, розгляду та погодження міжнародних (регіональних) та національних нормативних документів покладено на відповідні технічні комітети, які діють, на основі Типового положення про технічний комітет стандартизації, затвердженого наказом Держстандарту України від 20 травня 2002 р. № 98, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2002 р. за № 578/6866. Як один із прикладів можна навести спільний наказ Міністерства сільського господарства України, Держстандарту України, УААН від 8 вересня 1995 р. № 240/299/118, яким було створено Технічний комітет з стандартизації "Насіння сільськогосподарських культур". Подібним чином створюються й інші технічні комітети за видами сільськогосподарської продукції.

Загалом вимоги стандартів щодо якості й безпечності сільськогосподарської продукції можна проілюструвати на прикладі національного стандарту ДСТУ 3768:2009 "Пшениця", чинного з 1 липня 2009 р. Залежно від показників якості м'яку пшеницю поділяють на 6 класів (класи 1 -3 - група А, класи 4-5 - група Б і клас 6), а тверду пшеницю - на 5 класів. М'яку пшеницю групи А використовують для продовольчих (переважно борошномельна та хлібопекарська промисловості) потреб і для експортування. Пшеницю групи Б і 6-го класу використовують на продовольчі І непродовольчі цілі й для експортування. Зерно твердої і м'якої пшениці всіх класів має бути у здоровому стані, не зіпріле та без теплового пошкодження під час сушіння: мати властивий здоровому зерну залах (без затхлого, солодового, пліснявого, гнилісного, полинного, сажкового, запаху нафтопродуктів та інших сторонніх запахів); мати нормальний колір; не дозволено зараження пшениці шкідниками зерна. Конкретні кількісні показники щодо якості пшениці кожного класу виокремлено у таблицях 1 та 2 стандарту. У разі невідповідності граничній нормі якості пшениці хоча б за одним з показників, її переводять до відповідного нижчого за рівнем класу.

Щодо вимог безпечності, то вміст шкідливих речовин у зерні пшениці не повинен перевищувати таких максимально допустимих рівнів (мг/кг): свинцю - 0,5; кадмію - 0,1; арсену - 0,2; ртуті - 0,03; міді - 10,0; цинку - 50,0. Максимальні рівні радіонуклідів вимірюються у Бк/кг: стронцію-90 - 20; цезію-137 - 50.

Підтвердження відповідності продукції вимогам стандартів щодо якості й безпечності сільськогосподарської продукції здійснюється за допомогою процедури сертифікації (від лат. - зроблено правильно). Ця процедура проводиться уповноваженими органами з сертифікації - підприємствами, установами і організаціями з метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища, сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції тощо. Державну систему сертифікації створює Держспоживстандарт України, який проводить та координує роботу щодо забезпечення сертифікації.

Відповідно до ст. 13 декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну. Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні визначено наказом Держспоживстандарту України від 1 лютого 2005 р. № 28, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 травня 2005 р. за № 466/10746. Розділом 26 цього нормативно-правового акта встановлюється перелік харчової продукції та продовольчої сировини, які підлягають обов'язковій сертифікації.

Перелік і зміст документів, що засвідчують проходження сертифікації містить ст. 1 Закону України "Про підтвердження відповідності" від 17 травня 2001 р. Сертифікат відповідності - це документ, який підтверджує, що продукція, системи якості, системи управління якістю, системи екологічного управління, персонал відповідають встановленим вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа, визначеного законодавством. Декларацією про відповідність є документально оформлена в установленому порядку заява виробника, де дається гарантія відповідності продукції вимогам, встановленим законодавством.

Ще одним документом є технічний регламент, яким є закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів У країни, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких обов'язкове. Він може також містити вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва.