РОЗДІЛ I. ВИТОКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Процес формування української державності включав і створення органів державної влади і, зокрема, дипломатичної служби. У Війську Запорозькому не існувало спеціальної установи, яка б займалася проблемами зовнішньої політики. Загальне керівництво здійснював гетьман, а виконавчим органом стала Військова канцелярія на чолі з генеральним писарем. Найважливіші питання (укладання угод, оголошення війни) вирішувалися на генеральній раді, інколи на старшинській раді. Рада розробляла напрями зовнішньої політики, умови угод і договорів. Гетьман здійснював практичне керівництво відносинами з іншими країнами. Поточну роботу виконувала Генеральна військова канцелярія, писарі якої готували відповідну документацію.

Виняткові дипломатичні здібності виявляв і сам Богдан Хмельницький. Він зумів у важких умовах практично нескінченних бойових дій налагодити дипломатичну службу, яка стежила за подіями Східної, Південно-Східної та Центральної Європи. Гетьман, в залежності від потреб, визначав країну, склад посольства, розмір матеріального забезпечення, кількість та характер подарунків. Він проводив особисті бесіди з персоналом новопризначених посольств і давав остаточні настанови та листи з інструкціями. Гетьман контролював дипломатичний протокол, особисто приймав та проводжав іноземних послів. Починаючи з Б. Хмельницького, всі гетьмани здійснювали регулярне дипломатичне листування з іноземними государями. Майже всі українські правителі середини XVII-початку XVIII ст. відзначалися дипломатичним хистом.

Військова канцелярія за дорученням гетьмана і під керівництвом писаря здійснювала закордонне листування і виконувала роль дипломатичного архіву, а також складала інструкції для посольств. Керівник канцелярії виконував важливу протокольну функцію, зустрічаючи послів та проводжаючи їх до гетьмана. До Чигирина прибували посольства з Росії, Криму, Польщі, Туреччини, Молдавії, Валахії, Трансільванії, Швеції, Австрії, країн Європи. У роки визвольної боротьби Б. Хмельницькому за допомогою своєї дипломатії вдалося зробити дуже важливу справу – паралізувати дії польського уряду, спрямовані на створення антиукраїнської коаліції.

За часів правління гетьманом було проведено близько п'яти Генеральних рад, на яких обговорювалися проблеми війни і миру. Зважаючи на те, що ці зібрання відвідувало від 40 до 70 тис. козаків, поступово їх функції перейшли до старшинських рад у складі представників генеральної старшини та козацьких полків. Важливою сферою діяльності козацьких дипломатів 1648-1657 pp. було збирання різноманітної інформації про характер міжнародних відносин, внутрішньополітичне становище потенційних союзників і противників, їхню військову потужність тощо.

Загалом зовнішня політика Б. Хмельницького була спрямована на утвердження української державності європейського зразка і використовувала для цього всі необхідні засоби, форми та методи дипломатичної діяльності. Козацька дипломатична служба, що народжувалася у складних умовах тогочасної доби, готувала підгрунтя для формування української державності. На основі козацьких традицій склався власний церемоніал прийому іноземних гостей, послів, гонців, ведення з ними переговорів, організація безпеки їхнього пересування, постачання для них конвою і фуражу. Форма прийому, зазвичай, в Чигирині, залежала від рангу особи, політичного статусу того, хто її прислав, важливості покладеної на неї дипломатичної місії. Посольства, яких брала на утримання скарбниця, отримували помешкання неподалік від місця перебування гетьмана. Існували відмінності в ритуалах аудієнції (церемоніалів) для послів різних країн, що зумовлювалося традиціями їхньої служби і політичними цілями українського уряду. Секретні питання обговорювалися тільки гетьманом наодинці з посланцем в окремій кімнаті. Прикметними особливостями ведення переговорів була їхня інтенсивність та швидке завершення. Дипломатична служба мала перекладачів, знавців доріг, людей, пристосованих до мандрівного життя, секретарів посольств, посланців і послів. Функцію останніх переважно виконували полковники і генеральні старшини, які уповноважувалися гетьманом укладати угоди й договори. Склад і чисельність посольств залежали від важливості дипломатичної місії.

Про високу культуру тогочасного дипломатичного спілкування свідчить знання іноземних мов. Дипломати козацької держави активно використовували свою писемну мову; у спілкуванні із західними державами зазвичай вживали латину, з поляками – польську та латинську мови. У другій половині XVI – середині ХУП ст. козацька держава була добре відома в усій Європі. Її представників приймали при дворах монархів далеких від України держав, і вони активно впливали на вирішення багатьох важливих питань того часу.

Отже, українська козацька держава Запорозька Січ здійснювала самостійну зовнішню політику. Глава Запорозької Січі – кошовий отаман, пізніше гетьман – з монархами сусідніх держав обмінювався договорами, йому вручалися королівські універсали, царські укази, гетьманські ордери. Гетьман України Б.Хмельницький встановив і розгорнув дипломатичні відносини з Польщею, Московією, Кримом, Туреччиною, Папою Римським і німецьким імператором, з Угорщиною, Молдовою, Волощиною,

Трансільванією, Швецією та іншими країнами. Функціональні дипломатичні обов'язки у Запорозькій Січі виконував військовий, пізніше генеральний писар, який вів дипломатичне листування від імені всього Запорозького війська; приймав на зберігання всі універсали, укази, листи, ордени, цидули після ознайомлення з ними кошового і старшини; зберігав архів. Писар мав штат помічників. На Запорожжі працювали товмачі (перекладачі), які мали знати кілька мов, виконувати посольські доручення; посли очолювали багаточисельні посольства, які посилалися до багатьох держав світу. Для прийому почесних гостей запроваджено заходи дипломатичного протоколу: гарматний салют з десяти залпів, оркестр з труб і барабанів, запуск ракет. Із військової скарбниці іноземним посланникам дарували багаті дари (шуби з куниці, шапки з хутра чорної лисиці), проводжали послів з музикою і салютом.

Значна увага приділялася підготовці відповідної документації. Листи, адресовані монархам, підписував гетьман і скріплював печаткою. Інколи гетьман вдавався до титулатури „Божою милістю”, що використовувалася європейськими монархами. Практикувалися різноманітні стилі написання листів до іноземних правителів і глав урядів, що було зумовлено певними правилами етикету. Зміст укладених договорів в українській козацькій державі не розголошувався і був відомим дуже обмеженому колу осіб[2].

Важливі і складні дипломатичні доручення Хмельницького гідно і професійно виконували його сподвижники, очолюючи посольства в різних державах. Козацька держава мала досить високий фаховий рівень дипломатичного корпусу. Особливе місце посідали посли, на яких покладалася велика відповідальність за обстоювання державних інтересів за умов відсутності регулярного зв'язку з батьківщиною. Серед них – чигиринський полковник Федір Вешняк-Якубович (відомий також як Якубовський), що очолював перше українське посольство до Варшави (1648 р.) і до Москви (квітень–червень 1649 р.). Важливі дипломатичні доручення виконував прилуцький, а потім кропивенський полковник

Філон Джалалій (Джеджалій), очолюючи українське посольство до Стамбула (1648 р.), де було укладено союз з Туреччиною. Генеральний осавул Дем'ян Лисовець (Демко Чигиринський) був послом у Молдові і Валахії (1654 р.). Талановитий дипломат білоцерківський полковник Іван Гиря наприкінці 1648 р. очолював посольство до Варшави. Гадяцький полковник Кіндрат Бурляй (Бурлюй, Бурлій) очолив перше посольство від Запорозького війська до Криму. Корсунський полковник Максим Нестеренко, активний військовий, політичний і дипломатичний діяч у 30-50-ті роки, 1646 р. разом із Б. Хмельницьким – чигиринським сотником їздив до Варшави на переговори з королем Владиславом IV у справі війни з Туреччиною і козацького походу на Чорне море. У грудні 1649 р. очолив українське посольство до Варшави у справі ратифікації Зборівської українсько-польської угоди. Ніжинський полковник Іван Золотаренко був учасником посольства, яке Б. Хмельницький відправив до Москви з проханням військової допомоги в боротьбі проти Польщі. Слід зауважити, що серед послів були не лише представники козацької старшини, а й міщани та священнослужителі, а також іноземці, серед яких відомі імена Теодозія Грека і Данила Оліверберга. За видатні здібності Хмельницький у 50-ті роки надає Петру Дорошенкові, що очолював Прилуцький полк і став гетьманом (1665-1676 pp.), чин „арматного писаря” і посилає з важливими дипломатичними дорученнями тощо. Отже, керівна козацька старшина під проводом Б. Хмельницького творила незалежну українську державу з європейським спрямуванням.

Проте високий рівень дипломатії не зміг компенсувати загалом несприятливе геополітичне становище українських земель, які зрештою були анексовані сусідніми державами.

Водночас Москва, розгублена від успіхів шведської армії, в серпні 1656 р. підписала у Вільно перемир'я з Річчю Посполитою і розпочала військові дії проти Карла X. Після отримання повідомлення про зміну зовнішньополітичного курсу Москви, Б. Хмельницький, розуміючи згубність цього для реалізації програми об'єднання українських земель, почав шукати шляхів створення антипольської коаліції зі Швецією і Трансільванією. Особливі сподівання він покладав на успіх українсько-трансільванського походу проти Польщі, який, на жаль, мав трагічне завершення. Невдача походу означала крах планів українського лідера отримати перемогу над Річчю Посполитою в коаліції зі Швецією і Трансільванією. Одночасно ускладнилася внутрішня ситуація в Україні. З огляду на погіршення стану здоров'я Гетьмана зменшився його вплив на ситуацію в країні; значно зросли соціальне напруження та боротьба за владу різних груп інтересів козацького командування. Царський уряд активізував свої заходи щодо обмеження автономних прав України. В цей критичний для країни період 6 серпня 1657 р. Гетьман Богдан Хмельницький помирає.

Україна „погрузла” у внутрішній боротьбі за владу. Хоча за гетьманства Івана Виговського було оформлено договір із Швецією, яка визнала незалежність України та її кордони аж до Вісли. За цим договором від Литви до України відійшли Берестейське та Новгородське воєводства. Було поновлено союз із Кримом і Туреччиною.

Найважливішою подією того періоду було підписання 16 вересня 1658 р. Галицького союзного договору з Польщею, за яким три держави – Польща, Литва та Україна творили федерацію рівноправних держав. За цим договором тогочасна Україна називалася Великим Князівством Руським. Законодавча влада в ньому належала Національним зборам, а виконавча – гетьманові. Князівство мало свою монету, фіскальну політику, армію у 40 тис. осіб. В Україні скасовувалась унія, було засновано два університети, колегії, школи, друкарні. Творцем цього договору став видатний дипломат і правник – Юрій Немирич. І хоча цей договір не був реалізований, проте він став важливою віхою державницької думки України, українською національною програмою, величним пам'ятником козаччини.

По смерті Б. Хмельницького царський уряд ще активніше втручається у внутрішні справи козацької держави. Закулісна гра щодо підпорядкування київської митрополії юрисдикції московського патріарха, накази царським іменем утримувати російських ратних людей коштом гетьманської скарбниці, вимоги введення російських гарнізонів до Чернігова, Ніжина, Переяслава та інших міст й побудови в них оборонних укріплень, царські укази про призначення воєвод у Білу Церкву, Корсунь, Ніжин, Полтаву, Чернігів та Миргород, а 6 квітня 1658 р. – указ про призначення боярина Шереметева головою нової московської адміністрації в Україні тощо, – все це не передбачалося жодною статтею договору 1654 р. Така політика сприймалася козацькою верхівкою та українським населенням як порушення російським царем своїх зобов'язань. Гетьман 1. Виговський у маніфесті, що з'явився невдовзі по Гадяцькій угоді, заявляв, що „Москва готує нам ярмо неволі насамперед внутрішньою міжусобною війною, а далі відкрито своєю власною зброєю, без усякого приводу з нашого боку ”. Конотопська битва 8 липня (28 червня) 1659 р. – центральний епізод військово-політичного протистояння уряду гетьмана України І. Виговського та адміністрації московського царя, що з осені 1658 р. переросло в повномасштабну україно-російську війну. Під час битви український гетьман із 45-тисячним військом отримав блискучу перемогу, внаслідок якої не лише було знято облогу Конотопа, а й витіснено царську армію за межі України. Перемога під Конотопом дещо послабила тиск Москви на Україну та сприяла формуванню самостійницької партії серед козацької старшини. З часом згадки про битву увійшли до народної пам'яті як прояв небувалої козацької звитяги та військової вправності, як важливий етап боротьби українського народу за незалежність.

Справа тісного союзу з поляками просунулася досить далеко – Гадяцькі пакти обговорювалися Великим сеймом у Варшаві. Козацький посол Ю. Немирич виступив там від імені країни „вояцького, із віку преславного на морі й на суходолі народу українського” із блискучою промовою. Пакти було схвалено й затверджено двосторонніми присягами. Однак по поверненню Ю. Немирича з Варшави справа союзу з Польщею була вже програна. На той час гетьман Виговський зазнав кілька серйозних поразок від російського війська. Проти нього та Гадяцьких трактатів повстали козаки під проводом Т. Цецюри та Золотаренка, налаштованих на союз із Москвою. У цьому заколоті Виговський позбувся гетьманських клейнодів, трохи пізніше – й голови. Ю. Немирича козаки оточили поблизу Ніжина і „порубали на капусту" (за „Літописом Самовидця”). Так загинув видатний діяч тієї епохи, дипломат, філософ і мрійник Юрій Немирич – одна з найталановитіших і найцікавіших постатей доби козаччини.

Після І. Виговського гетьманом було обрано 18-річного сина Б. Хмельницького Юрія, який на другій Переяславській раді присягнув на вірність Великому государю Московському. Було підписано також нові Переяславські конституції, які радикально урізали права козацтва. Однак через рік після усунення І. Виговського та його прихильників козаки зібралися на Чорну раду у Корсуні. Там кожен урочисто, на Святому Письмі відрікся від союзу з Москвою і виголосив клятву вірності польському королю. Вже без Гадяцьких трактатів.

У XVII ст. геополітичну ситуацію навколо України зумовлювали об'єктивні історичні чинники. Мирні угоди, укладені між Росією і Османською імперією, стали причиною кардинальної зміни політичних відносин Запорозької Січі з Кримським ханством. Було очевидним, що Москва нарощувала сили, і Січ з її демократичними порядками ставала на заваді російській державі.

Гетьман уклав союз із Москвою на правах рівної держави. Це не була навіть автономія, це була федерація, яка існувала до 1764 р. Так думав Хмельницький, та не так думала Москва, яка поступово намагається перетворити Україну на свою провінцію, а її жителів – на рабів. Незаперечна заслуга Богдана Хмельницького полягає і в тому, що він істотно реформував існуючу на той час систему суспільства і юридично закріпив суттєві положення тодішнього державного устрою.