Розділ «2. Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України»

Зовнішня політика України


Європейський Союз (ЄС)


Актуальним питанням сьогодення є європейська інтеграція України, що ідентифікує себе з розвинутими європейськими суспільствами і претендує на центральне стабілізаційне місце в регіоні. Європейський вибір є визначальним напрямом зовнішньої політики України. Про його перспективність ішлося в Постановах Верховної Ради України „Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин” від 25 грудня 1990 р. та „Про основні напрями зовнішньої політики України” від 02 липня 1993 р. Про намір набути членства в ЄС було заявлено Президентом України 14 червня 1994 р. в м. Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС), що набула чинності 01 березня 1998 р. Європейські пріоритети підтверджує Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затверджена 11 червня 1998 р., Програма інтеграції України до ЄС (14 вересня 2000 р.), які стали головним інструментом підготовки нашої держави до інтеграції. У березні 2014 р. Україна підписала з Європейським Союзом Угоду про асоціацію, яка частково синхронно була ратифікована у вересні того ж року.

Співробітництво з ЄС поступово поглиблюється: в Києві відкрито представництво Комісії європейських спільнот (жовтень 1993 р.), яке набуло статусу посольства з 2012 р. У Брюсселі – представництво України при Європейських спільнотах (липень 1995 р.); проведено переговори щодо галузевої кооперації і торговельних відносин (1994 р.); підписана (14 листопада 1994 р.) і набула чинності (з 1 березня 1998 р.) Угода про партнерство і співробітництво. Україна була визнана країною з перехідною економікою на саміті ЄС у Флоренції (липень 1996 р.); Рада ЄС прийняла План дій (6 грудня 1996 р.), що визначив напрями співпраці з Україною; відбувся перший саміт Україна-ЄС (5 вересня 1997 р.); підписана в м. Гельсінкі (1999 р.) Спільна стратегія ЄС щодо України визначила пріоритетні напрями політики країн-членів ЄС та інституцій Євросоюзу на чотирирічний період; Україні був визначений статус країни-сусіда ЄС (2003 р.), а у 2007 р. запропоновано Програму Східного партнерства.

В Україні здійснено заходи для зміцнення інституційної спроможності виконавчих органів влади в реалізації євроінтеграційної політики. Мінекономіки України було трансформовано у Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, запроваджено посаду Першого заступника Міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції. Утворено Державну раду з питань європейської і євроатлантичної інтеграції, яку очолює Президент України. При Президентові України діє Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, а при Міністерстві юстиції – Міжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Політичний діалог Україна-ЄС відбувається у формі щорічних консультацій на найвищому рівні: саміти Україна-ЄС, засідання Ради з питань співробітництва, регулярні консультації У країна–Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ та на рівні політичних директорів МЗС. Починаючи з 2000 р. – також у формі зустрічей Україна – Трійка Політико-безпекового комітету ЄС та консультацій Україна – Трійка ЄС на рівні експертів з питань Спільної зовнішньої та безпекової політики.

Значним чинником на першому етапі розвитку політичного діалогу із структурами ЄС стало формування договірно- правової основи співробітництва, основним документом якої є Угода про партнерство і співробітництво (УПС): підписана 1994 р., ратифікована у 1998 р. Підписана угода означала перехід відносин Україна-ЄС на якісно новий рівень, вона заклала правове підгрунтя для багатопланового співробітництва в торгівлі, економіці, соціальній і правовій сферах. Період чинності УПС – 10 років, після цього угода щороку автоматично пролонгується, якщо сторони не денонсують її (ст. 101). Серед основних принципів, на яких будується УПС, є принцип ринкової економіки як визначальний, насамперед для залучення України до правового поля європейського ринку та ГАТТ/СОТ. В Угоді виокремлено 17 галузей співробітництва з ЄС, у яких мають бути узгоджені законодавчі положення відповідно до вимог європростору: митне законодавство, банківська справа, бухгалтерський облік та податки, охорона праці, фінансові послуги тощо. Водночас Угодою передбачено узгодження зовнішньополітичної діяльності, зокрема у сфері безпеки, постійне підтримання політичного діалогу тощо. Отже, йдеться і про економічне, і про політичне співробітництво.

УПС доповнювалась галузевими угодами. Серед них – Угода про торгівлю текстильними виробами (5 травня 1993 р.), Угода про створення Контактної групи з вугілля і сталі (8 червня 1994 р.), Угода між ЄСВС і урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (15 липня 1997 р.), багатостороння рамкова угода INOGATE щодо створення правових засад міжнародного співробітництва із забезпечення енергоносіями країн Західної Європи (22 липня 1999 р.), Угода про співробітництво між урядом України і Євратомом у галузі керованого термоядерного синтезу (23 липня 1999 р.), Угода про співробітництво у галузі ядерної безпеки (23 липня 1999 р.), Угода про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001–2004 pp. (грудень 2000 р.) та ін. Водночас слід зазначити, що галузеві угоди, які регулювали торгівлю текстилем і сталлю, призвели фактично до обмеження експорту України до ЄС шляхом встановлення певних квот.

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних самітів Україна-ЄС за участі Президента України; Ради з питань співробітництва за участі Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому та експертному рівнях. Важливою подією для розвитку взаємовідносин України-ЄС стало прийняття ЄС у 2000 р. рішення про виведення України з переліку країн із неринковою економікою й визнання країною з перехідною економікою, що дало їй додаткові преференції в розвитку співробітництва з європейськими і світовими структурами. Водночас країни ЄС зайняли вичікувальну позицію щодо питання інвестування в українську економіку, що пояснювали відсутністю в країні сприятливого інвестиційного клімату.

Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітичним пріоритетом і визначена в урядовій програмі 2000 р. стратегічною метою держави. Урядова програма „Реформи для процвітання”, розрахована до 2007 р., визначила основними цілями створення основи для членства України в ЄС і формування проєвропейської більшості в суспільстві. На шляху просування України до ЄС виокремлювалися такі етапи: набуття членства в СОТ, реалізація УПС, створення зони вільної торгівлі, асоціативне співробітництво з ЄС тощо. Остання форма співпраці могла б бути запроваджена на зразок моделі Європейської партнерської угоди, яка відкриває перспективу майбутнього членства в ЄС, або моделі відносин асоціації, які Спільнота у 1970-ті роки запровадила з Туреччиною, країнами Магрибу і Близького Сходу. Однак, європейська сторона наполягла на вилученні з тексту Угоди про асоціацію положень про взаємозв'язок угоди з гарантуванням майбутнього членства в ЄС.

Етапними документами ЄС і України, що розроблені Європейською комісією, були: „Розширена Європа – сусідні країни: нова структура відносин з нашими східними і південними сусідами” від 11 березня 2003 р. і „Про основи нового інструменту для сусідства” від 01 липня 2003 р. Основна мета програми сусідства – збереження стабільності на кордонах ЄС і запобігання новим загрозам, що можуть виходити з українських теренів. У документах міститься також пропозиція ЄС створити у найближчі десять років спільно з сусідніми державами зону процвітання і добросусідства, т.зв. кільце друзів. Таким чином європейці продемонстрували розуміння необхідності поширити переваги добробуту і процвітання на нових сусідів, аніж зводити нову стіну всередині Європи.

Водночас ЄС зобов'язався надати Україні фінансову й технічну допомогу для облаштування прикордонних пунктів і створення прикордонної інфраструктури на західному кордоні України з метою запобігання нелегальній, некерованій міграції. На реалізацію програми у 2004 – 2006 pp. ЄС надав 255 млн євро. Україні також було запропоновано взяти участь у програмах сусідства: співробітництво України, Польщі та Білорусі; співробітництво Угорщини, Словаччини та України і співробітництво України з країнами ЦСЄ (САКЛ). Трирічний План дій з активізації співробітництва в межах європейської політики нового сусідства Україна і ЄС підписали 21 лютого 2005 р. У березні 2007 р. ЄС та Україна розпочали переговори щодо нової посиленої угоди про співпрацю. Переговори відбувалися на пленарних засіданнях та у трьох переговорних групах з питань і) політичного діалогу, зовнішньої та безпекової політики; іі) юстиції, свободи й безпеки та ііі) економічного й секторального співробітництва.

Пріоритетним напрямом за межами УПС є співробітництво між Україною та ЄС у сфері європейської безпекової і оборонної політики. На саміті ЄС у Севільї у червні 2002 р. був затверджений Механізм консультацій та співробітництва з Україною у сфері врегулювання криз, який відкрив широкі можливості для залучення держави до участі у миротворчих операціях, що здійснюються під проводом ЄС. Підтвердженням цього є створення спільних українсько-польського, азербайджансько-грузинсько- українського, українсько-угорського батальйонів, які беруть участь у різних миротворчих операціях та спільних навчаннях. Відповідно до рішень Ради Міністрів ЄС українські правоохоронці були запрошені до участі у Поліцейських місіях ЄС у Боснії і Герцеговині (ПМЄС у БІГ, 2002 р.) та Македонії (Проксіма, 2003 р.). Зміцненню правової основи такої співпраці слугувала Угода про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією. Триває робота щодо укладання Угоди про використання Євросоюзом авіаційно-транспортних ресурсів України у контексті виконання завдань ЄПБО.

Наступний етап взаємовідносин України-ЄС реалізовувався за схемою спеціального сусідства, що означає для європростору створення кола друзів. Дослідження концепції сусідства надало змогу дійти висновку про те, що з цією програмою певним чином збігається модель „Європи концентричних кіл”, яку ще на початку 1990-х років запропонував тодішній прем'єр-міністр Франції Е. Балладюр. Ця модель передбачала формування навколо консолідованого ядра ЄЄ різних зон співробітництва з диференційованою глибиною інтеграції, яка поступово зменшувалася б: ЄЄ – як ядро євроінтеграційного процесу, друге і третє кола – країни Європейської економічної зони (ЄЕЗ) і країни-кандидати на членство в ЄЄ, ширше коло – всі інші європейські країни, у т.ч. нові незалежні держави.

Посування України в напрямку євроінтеграції закріпили результати грудневого саміту Україна–ЄЄ, за якими сторони уклали Меморандум про взаєморозуміння України і ЄС щодо енергетичної галузі (01 грудня 2005 р., м. Київ). У документі йдеться про моніторинг діючих в Україні атомних електростанцій і впровадження енергетичного законодавства ЄС. Враховуючи величезний досвід української сторони у сфері технології глобальної супутникової орієнтації, ЄС також підписав з Україною Угоду про співробітництво у межах європейської програми супутникової радіонавігації „Галілео”. Прикметно, що схожий документ ЄС підписав із Китаєм та Ізраїлем. Поза меморандумом підписано Угоду про співпрацю в галузі цивільної авіації, яка дозволяє європейським авіалініям здійснювати рейси між країнами ЄС та Україною.

Україна і ЄС узгодили програму з облаштування кордону по всьому периметру української території з метою запобігання нелегальній міграції. З 2004 р. між сторонами велися переговори щодо укладання Угоди про реадмісію осіб, які нелегально перебувають на територіях договірних сторін. За наполяганням української сторони таку угоду підписано у 2007 р. лише після укладання аналогічного документу з РФ, оскільки наша країна несе значні витрати на виявлення і утримання нелегальних мігрантів, що прибувають в Україну з російської території. Певного прогресу досягнуто і з підписанням Угоди про спрощений візовий режим України з ЄС (2007 р.).

Україна із зацікавленістю сприйняла рішення Європейської Ради (19-20 червня 2008 р.) про запровадження пропозиції Польщі та Швеції концепції відносин ЄС зі східними сусідами – програму Східне партнерство. На порядку денному – обговорення шляхів створення поглибленої зони вільної торгівлі України-ЄС, що є складовою Угоди про асоціацію (2013 р.). Водночас принциповим питанням для України як європейської держави за ст.49 Договору про ЄС є підтвердження її права на отримання членства в ЄС у майбутньому. Ініціатива Східне партнерство була продовженням політики сусідства ЄС. Однак ініціатива також не закріплює європейської перспективи країн-партнерів ЄС. Разом з тим, Східне партнерство стало яскравим проявом лідерства України у процесі європейської інтеграції та його впливу на еволюцію підходів ЄС до розвитку відносин з регіоном. У порівнянні з ЄПС Східне партнерство має кілька позитивних рис, які посилюють позиції України. По-перше, поява Східного партнерства оформила чітке розмежування (хоч і в межах ЄПС) між європейськими сусідами ЄС та сусідами Європи (Північна Африка та Близький Схід), які, навіть з формальної точки зору, не мають права на подання заявки на членство в ЄС. По-друге, установчі документи Східного партнерства (зокрема Спільна заява Празького саміту від 7 травня 2009 р.) містять положення про доповнюю чий характер Ініціативи до двосторонніх відносин між ЄС та країнами-партнерами.

Наступний документ Європейської Комісії та Високого представника ЄС у закордонних справах та політиці безпеки „Нова відповідь сусідству, що змінюється” від 25 травня 2011 р. також містив положення про статтю 49 Договору про ЄС – право подавати заявку на членство в ЄС. Положення документа свідчать, що ЄС і надалі вимагатиме значного посилення уваги країн-партнерів до питань демократії, прав людини, верховенства права та основоположних свобод за п'ятьма напрямами:

– проведення вільних та чесних виборів;

– забезпечення свободи асоціації, висловлювань, зібрань та

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика України» автора Чекаленко Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2. Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи