Розділ «3. Ініціативи України. ГУАМ»

Організація за демократію і економічний розвиток – ГУАМ

Ідея створення організації вперше була заявлена на міжнародній конференції, що відбулася під керівництвом ЄС за участі колишніх республік СРСР в 1993 р. (м. Брюссель). Учасники домовилися забезпечити виконання програми ЄС, спрямованої на розвиток транспортного коридору із Західної Європи через Чорне море, Кавказ, Каспійське море в Центральну Азію, яка становила частину більш масштабного проекту відродження Великого шовкового шляху і давала можливість ефективно використовувати сприятливі транспортні умови, географічне положення держав. У 1996 р. була підписана тристороння азербайджансько-грузинсько- українська угода щодо створення Транскавказького транспортного коридору. На саміті у м. Страсбурзі (Франція) 10 жовтня 1997 р. президенти чотирьох держав (Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова) підписали угоду про створення ГУАМ, в основу якої було закладено ідею співпраці в політичній, військовій та економічній сферах. У спільному комюніке наголошувалося на необхідності розвитку чотиристороннього співробітництва для зміцнення стабільності і безпеки в Європі на основі принципів поваги суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, демократії, верховенства закону і поваги прав людини.

Країни об'єднання до спільних завдань додали участь у миротворчих процесах на території учасниць конфліктів, у тому числі у розв'язанні проблеми збройного сепаратизму; активну співпрацю з НАТО за програмою Партнерство заради миру; створення спільного батальйону з підрозділів збройних сил країн ГУАМ. Таким чином, ГУАМ набула рис міжнародної організації, яка відіграє інтегративну роль у розвитку Каспійсько-Чорноморського регіону. 16 вересня 1998 р. керівники прикордонних служб підписали протокол про співробітництво у сфері охорони кордонів (у боротьбі з тероризмом і незаконним обігом наркотиків), а 1999 р. у Грузії провели спільні військові навчання із захисту нафтового трубопроводу Баку-Супса. Головний напрям співробітництва країни ГУ AM закріпили у спільній декларації в січні 1999 р. (Вашингтон).

24 квітня 1999 р. під час ювілейного вашингтонського саміту держав-учасниць і держав-партнерів НАТО до ГУ AM приєднався Узбекистан. Цій події передувало укладення 19 лютого 1998 р. Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Узбекистаном, а також вихід останнього з Договору про колективну безпеку. За підсумками зустрічі представників країн СНД було ухвалено Вашингтонську заяву, в якій визначаються завдання в галузі безпеки, обгрунтовується необхідність розвитку транспортного коридору, проведення регулярних консультацій. Отже, тривалий час лідери держав-учасниць не могли визначитися з пріоритетністю основних завдань об'єднання: або економічне співробітництво (позиція Узбекистану й Молдови), чи розвиток нафтотранспортно- го коридору (позиція України), або створення систем регіональної безпеки (позиція Грузії). ГУAM, посилений Узбекистаном, набув абревіатури ГУУАМ. Узбекистан зайняв вичікувальну позицію, пояснюючи свої сумніви неготовністю до висунутих перед учасниками ГУУАМ завдань та малою активністю самого формування.

Стамбульський саміт ОБСЄ (1999 р.) сприяв унесенню до міжнародних договорів де-факто зафіксованого рішення про виведення російських військ із територій країн ГУ AM, що можна було б розглядати як обнадійливий крок до спадання напруження в територіальних конфліктах. До того ж на саміті було прийнято рішення про реалізацію транскаспійського газопроводу і транспортування каспійської нафти за маршрутом Баку–Джейхан. У разі реалізації такого проекту дещо применшувалося значення європейської програми створення транспортних і енергетичних коридорів Середня Азія–Кавказ–Європа, оскільки ця схема перетворювалась на нову трійку Середня Азія–Туреччина–Європа. У результаті певного дистанціювання, що виникло між партнерами через зміщення акцентів щодо нафтопроводів і визначення каспійських запасів нафти, так і не вдалося подолати.

Восени 2000 р. під час саміту Тисячоліття (м. Нью-Йорк) Україна ініціювала процес перетворення ГУАМ на регіональну міжнародну організацію з чітко визначеними цілями та функціями. Це рішення було закріплено в Меморандумі і протоколі про розвиток вільної торгівлі в регіоні, де йшлося також про забезпечення вільного просування капіталів, товарів і людей, спільну участь у реалізації проектів ТРАСЕКА і транспортного коридору Європа- Кавказ–Азія. Безумовним пріоритетом активності Організації визнано ефективне функціонування транспортного коридору Європа – Кавказ – Азія та розвиток його інфраструктури. Основним призначенням ГУАМ на цьому етапі було зміцнення субрегіональної та регіональної стабільності країн, а не виконання військово- союзницьких обов'язків чи забезпечення дотримання принципу колективної безпеки та оборони. Це найбільше відповідало інтересам країн-учасниць і давало змогу дещо нейтралізувати протидію Росії діяльності ГУАМ.

Певні труднощі щодо узгодження дій учасників об'єднання виникли в результаті реалізації південного маршруту транспортування каспійської нафти в обхід української території. Підписання угоди про будівництво нафтогону Баку–Джейхан зменшило не досить високі шанси України на реалізацію власного проекту Одеса- Броди. Паралельно російська дипломатія розгорнула масовану боротьбу за нейтралізацію геоекономічних планів ГУАМ. Перспективи ГУАМ виявилися залежними від спроможності Росії реалізувати свої альтернативні трубопровідні проекти: Голубий потік, Ямал-Європа, Північний потік та Казахський транспортний коридор (Тенгизьке нафтове родовище в Казахстані-Новоросійський порт).

Перспективами ГУАМ зацікавилися й інші держави – Словаччина, Болгарія, Румунія, які могли б узяти участь у його роботі як спостерігачі. Особливої ваги країнам ГУАМ надають США, вбачаючи в організації противагу російським інтересам у регіоні. Американський уряд частково фінансував організацію: у зв'язку з десятиліттям СНД надав учасникам об'єднання на боротьбу з тероризмом 50 млн дол. Після трагічних подій у США 21 вересня 2001 р. забезпечення безпеки та охорони трубопроводів від Каспію до чорноморських портів Грузії стало ще актуальнішим. ГУ AM міг би відігравати роль форпосту для боротьби з тероризмом на Великому шовковому шляху і транспортного коридору ТРАСЕКА. На цю організацію можна було б покласти відповідальність за безпеку в регіоні на межі Заходу і Сходу.

13 червня 2002 р. МЗС Узбекистану „з огляду на нераціональність свого подальшого перебування ” заявило про вихід країни з об'єднання. Свою відмову від участі в ГУ AM Ташкент пояснив відсутністю прогресу в діяльності організації. На демарш узбецької сторони блискавично відреагувало російське зовнішньополітичне відомство, нагадавши Ташкенту про можливе повернення в Договір про колективну безпеку. Партнери Узбекистану по ГУAM виважено поставилися до рішення про призупинення діяльності: на переконання української сторони, ГУAM і надалі виконуватиме своє призначення, забезпечуючи транспортні коридори тощо.

Важливою віхою в поєднанні зусиль учасників виявився ялтинський саміт (19-20 липня 2002 р.), де президенти підписали Декларацію про загальні зусилля щодо забезпечення стабільності і безпеки в регіоні, Положення про Раду міністрів закордонних справ, Рішення про статус спостерігача і Заключне комюніке саміту. Крім того, розглядалися такі документи, як Угода про створення зони вільної торгівлі, Тимчасове положення про інформаційний офіс ГУ AM, Угода про співробітництво у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю й іншими небезпечними видами злочинів, Протокол про співробітництво в галузі культури на 2002-2005 pp. й Угода про створення Ділової ради ГУAM. Координатор державного департаменту США з питань допомоги країнам Європи і Азії заявив, що США готові підтримати проекти ГУAM, зокрема з облаштування кордонів і митниць. Водночас США (як і у випадку з нафтогоном Баку–Джейхан) зацікавлені в наявності кількох нафтопроводів у цьому регіоні. Конкретні форми співпраці країн об'єднання було обговорено під час двосторонніх зустрічей глави українського зовнішньополітичного відомства з Генеральним секретарем ОБСЄ, Генеральним секретарем ОЧЕС і спеціальним представником Ісламської Республіки Іран.

Дисонансом виявилася позиція російського керівництва, на думку якого, майбутня діяльність ГУАМ поза Росією є неможливою і об'єднанню не вдасться реалізувати енергетичні проекти. Росія вбачає в діяльності ГУАМ загрозу своїм національним інтересам і розглядає одним із засобів експансії НАТО разом зі США в каспійсько-чорноморському регіоні. До того ж реалізація планів країн-учасниць, на переконання Москви, зашкодить миротворчій ролі РФ на пострадянському просторі.

Як позитивний момент слід зазначити, що консолідація країн ГУАМ створила передумови для реалізації власних національних інтересів, а також сприяла розвиткові рівноправних відносин з іншими країнами. Генеральний секретар ООН К. Аннан дав високу оцінку організації, яка спроможна зробити вагомий внесок в утвердження безпеки і стабільності в регіоні. На його думку, більшість сучасних викликів і загроз не має кордонів, тому співробітництво стає не вибором, а необхідністю. Він підтвердив готовність ООН до подальшого поглиблення взаємодії з ГУАМ у дусі партнерства.

Підбиваючи підсумок, варто зазначити, що активізація співробітництва країн ГУАМ може сприяти розв'язанню проблем, пов'язаних із паливно-енергетичним і транспортним комплексом та суміжними виробництвами держав-учасниць (за маршрутом Баку–Супса-Одеса-Броди-Адамова Застава-Гданськ-Плоцьк). Значні резерви поглиблення економічної співпраці й розвитку інтеграційних процесів криються в окремих секторах промислового виробництва, формуванні транспортних комунікацій, реалізації науково-технічного потенціалу, освоєнні рекреаційних ресурсів, активізації міжнародного туризму тощо. Є певні перспективи щодо реалізації проектів у рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва, в рамках якої створено Фонд розвитку проектів, оскільки Україна, Грузія, Азербайджан і Молдова є також членами ОЧЕС.

Водночас сьогоденні реалії свідчать, що від співробітництва в рамках ГУАМ Україна не має економічної вигоди. Учасники об'єднання є слабкими економічними партнерами. За статистичними даними, у 2000 р. ВВП Азербайджану і Молдови був на рівні середини 1960-х pp., Грузії – кінця 1960-х, Узбекистану – кінця 1980-х pp. Економіка цих держав, за винятком Узбекистану, цілком залежить від допомоги ззовні. Жодна з країн не має впливу в міжнародних фінансових структурах. До того ж Україна не може розраховувати на інвестиції з країн ГУAM.

У просторі ГУAM простежуються негативні тенденції, що гальмують економічний розвиток. Кожна країна стикається з внутрішніми конфліктними ситуаціями (Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Придністров'я, Крим тощо). До ГУАМ увійшли держави, які мають проблеми з Росією у військовій сфері: в Україні базувався Чорноморський флот РФ, у Молдові – залишки 14-ої російської армії, у Грузії й Азербайджані залишаються російські військові бази тощо. Регіон перебуває в оточенні нових і колишніх ядерних держав. У цьому просторі утворився своєрідний вакуум безпеки, для подолання якого потрібні спільні зусилля країн регіону за підтримки всіх зацікавлених держав і структур міжнародної безпеки.

Отже, одним із важливих напрямів взаємодії країн – учасниць є співробітництво в галузі безпеки. Незважаючи на диференційне ставлення учасників ГУАМ до спільного вирішення безпекових питань, перші кроки в цьому напрямі вже зроблено. Зокрема, відбулися спільні засідання міністрів оборони в Баку (січень, липень 1999 р.); досягнута домовленість між керівниками Грузії та України призначати національних координаторів із співробітництва у військовій галузі (травень 2003 р.); проведені спільні навчання в рамках програми Партнерство заради миру; реалізовані спільні проекти військово-технічного співробітництва на рівні окремих підприємств. Специфічними напрямами співробітництва у сфері безпеки слід назвати боротьбу з міжнародним тероризмом та розповсюдженням наркотиків.

Зазначимо, що Україна розраховувала на спільні зусилля щодо надання їй допомоги з боку країн ГУАМ у відстоюванні територіальної цілісності. Однак, як показала практика, країни ще не готові до спільних дій у протистоянні агресії і агресору, особливо, коли в ролі агресора виступає Росія.

Важливим аспектом безпеки є співробітництво з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, що пов'язано передусім з охороною нафтових коридорів, які є фактором підвищеного ризику як першочергові об'єкти терактів. Важливою формою співпраці та взаємодопомоги є співробітництво з консульських питань відповідно до Конвенції держав – учасниць ГУАМ про взаємне надання допомоги з консульських питань (червень 2001 р.). Країни розширюють співробітництво в гуманітарній сфері: створено Форум жінок країн ГУАМ; підписано Угоду про співробітництво в галузі освіти, Протокол про співробітництво у галузі науки і техніки академій наук країн-учасниць; створено Раду з туризму тощо.

З метою підвищення ролі ГУАМ в регіоні розширено ареал діяльності організації. У 2005 р. оновлено структуру організації, яка стала називатися Організацією за демократію й економічний розвиток – ГУАМ (ОДЕР-ГУАМ). Україна зацікавлена в розвитку співробітництва з учасниками ГУАМ в різноманітних галузях. Зважаючи на значний вплив у Чорноморсько-Каспійському регіоні зовнішніх чинників та неможливість країнам-учасницям через свою слабкість протистояти їм, очевидно, майбутнє ГУАМ залежатиме від позиції США, ЄС, Росії, Туреччини тощо. Основне ж навантаження у зміцненні ГУАМ має лягти на Україну як найпотужнішу в об'єднанні державу.