Розділ «3. Нові незалежні держави (ННД) в політиці України»

Українсько – російські відносини

Україна і Росія є провідними державами європейського і пострадянського простору, від яких залежить стабільність не тільки в регіоні, а й на континенті загалом. У 2014 році Росія розпочала неоголошену війну проти України, захопила Крим, намагається загарбати й іншу українську територію. Росія перекреслила всі досягнуті раніше домовленості, попрала норми міжнародного права, і є агресором проти України.

В історії двосторонніх відносин були різні етапи охолодження і активізації співробітництва, однак ніхто не міг навіть припустити, що „стратегічний партнер України”, яким ця країна себе називала, Російська Федерація розпочне агресивну війну проти Української держави.

31 травня 1997 р. (м. Київ) з великими труднощами Україні вдалося підписати з Росією політичний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ. Одним із найважливіших аспектів цього документа є юридичне визнання сторонами територіальної цілісності одна одної і непорушності існуючих між двома суверенними країнами кордонів. Верховна Рада України ратифікувала документ 14 січня 1998 р., Державна дума – 25 грудня 1998 р., а Рада Федерації Федеральних Зборів РФ (вища палата російського парламенту) – 17 лютого 1999 р. Зволікання з ратифікацією важливого двостороннього договору, на якому має грунтуватися весь комплекс двосторонніх відносин, російська сторона пов'язувала з ратифікацією Верховною Радою України угод щодо Чорноморського флоту. Тільки прийняття українським парламентом закону про ратифікацію цих угод 24 березня 1999 р. відкрило шлях для набуття чинності Великого договору. Отже, вже у 1990-ті роки минулого століття російська сторона застосовувала у двосторонніх відносинах шантаж і тиск.

Недотримання положень базового міждержавного договору є відвертим і агресивним викликом не тільки Україні, а й усьому цивілізованому світу.

Співробітництво України і Російської Федерації спиралося на вагому договірно-правову основу: на 2014 рік – 373 документи, що мають регулювати широке коло питань двостороннього співробітництва, включаючи торгово-економічну, науково- технічну, гуманітарну, правоохоронну та інші сфери. Двосторонні відносини України і РФ на початковому етапі регулювалися Договором про основи відносин між УРСР і РРФСР від 19 листопада 1990 р. Поступово договірно-правову базу було розширено. Верховна Рада України 27 квітня 2010 р. ратифікувала угоду про продовження на 25 років перебування у Криму військового Чорноморського флоту РФ (№ 0165), хоча референдуму з цього питання проведено не було. За ухвалення відповідного рішення проголосували 236 народних депутатів правлячої Партії регіонів (212 депутатів бойкотували голосування). У 2014 році рішення Верховної Ради України щодо перебування ЧФ РФ було піддано перегляду і скасуванню. Необхідно зазначити, що в умовах агресивних загарбницьких дій Росії проти України вся договірна база з РФ не є об'єктивною[2].

Розбудовано дипломатичні й консульські представництва в обох державах, що спиралися на двостороннє визнання (5 грудня 1991 р.) і встановлення дипломатичних відносин (14 лютого 1992 р.). Генеральні консульства України діяли в Єкатеринбурзі, Нижньому Новгороді, Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону та Новосибірську. Росія відкрила генеральні консульства у Львові, Харкові, Почесне консульство Росії в м. Чернігові. Діяли генконсульства РФ також у Донецьку, Одесі та Сімферополі. При цьому нагадаємо, що у складі посольств в столицях – Києві і Москві – діяли Консульські відділи Посольств України та Росії. Протягом всіх років регулярними були зустрічі президентів, керівників урядів, спікерів парламентів, лідерів політичних партій і рухів.

Російська Федерація була важливим торговельним партнером України: її частка в торгівлі з Україною впродовж тривалого часу коливалась у межах 45 %, а Україна посідала перше місце за обсягами товарообігу з Росією серед усіх країн СНД. Такі високі показники були пов'язані із зростанням цін на енергоносії, що в черговий раз запровадила Росія. Отже, товарооборот у грошовому еквіваленті зростає не за рахунок поглиблення співпраці, а в результаті збільшення українського імпорту енергоносіїв. Баланс торгівлі складається не на користь України: у 2009 р. експорт товарів в Росію становив 8,49 млрд, дол., а імпорт – 13,23 млрд, дол., сальдо негативне: -4,7 млрд. дол.[3]. За січень – квітень 2014 р. обсяги зовнішньої торгівлі становили 10823,3 млн дол. і зменшилися у порівнянні з таким періодом 2013 р. на 3134,3 млн дол. або на 22,5%. Обсяг прямих інвестицій з України в Російську Федерацію на 01.04.2014 р. склав 392,6 млн дол. або 5,9 % загального обсягу інвестицій України.

Зазначимо, що у структурі зовнішньої торгівлі Росії на країни Європейського Союзу (за даними Федеральної митної служби РФ) за січень – вересень 2012 р. припадало 48,8% товарообороту (відповідно, 2011 р. – 47,9%). На країни СНД в той же період 2012 р. припадало 14,1% російського товарообороту (відповідно у 2011р. - 15,4%). Отже, Росія поступово нарощувала товарооборот з ЄС, однак скорочувала з країнами СНД.

Україна є важливим партнером для Росії у пріоритетних галузях, від розвитку яких залежать рівень відносин Росії з ЄС. Визначальним напрямом у співробітництві є енергетична галузь. При цьому енергетична залежність України і Росії є взаємною: територією України прокладені транзитні шляхи в Європу, якими Росія постачає енергоресурсами європейські країни. Російські представники влади, бізнесмени намагаються контролювати дії України на світових ринках. Так, наприклад, було з проектом інтеграції українських енергосіток в єдину енергосистему Євросоюзу, що викликало з боку Росії однозначно негативну реакцію. Енергетична стратегія України має враховувати і той факт, що у найближчі роки Росія інтенсивно створюватиме альтернативні шляхи для експорту енергоресурсів з метою максимального скорочення їх транзиту через Україну. Нещодавно українською ГТС проходило 90 % усього газового експорту Росії в Європу, що забезпечувало Україні транзитну монополію в цій галузі. Нині цей показник значно зменшився[4], оскільки деякі альтернативні трубопроводи – Північний потік – вже запрацювали, а інші – Південний потік – терміново прокладаються в обхід України.

Враховуючи те, що атомна енергетика забезпечує більш як половину українських потреб в енергоресурсах, державні органи особливу увагу надають забезпеченню цієї галузі всім необхідним. Вітчизняна промисловість задовольняє лише 15% потреб ядерно- енергетичного комплексу України, а оснащення, матеріали, прилади постачаються з інших країн. Російське AT „Концерн ТВЕЛ” щорічно постачав в Україну ядерні матеріали на загальну суму 200–250 млн дол. Водночас 20 % уранової сировини, що поступає в Росію, добувається в Україні (45 % у Казахстані, 10 % в Узбекистані), й після збагачення, знову повертаються в Україну як паливо. Для стратегічних інтересів України бажано б мати альтернативні джерела постачання ядерного палива.

Весною 2013 р. країни уклали Дорожню карту з реалізації чотирирічної Програми українсько-російського співробітництва у сфері дослідження та використання космічного простору у мирних цілях, Меморандум про взаєморозуміння між Державним космічним агентством України та Федеральним космічним агентством РФ щодо співробітництва у використанні національних космічних засобів дистанційного зондування Землі цивільного призначення, а також План дій з інвестиційного, фінансового і галузевого співробітництва України та РФ. Нині Україна переорієнтовується на інші ринки та інших виробників – постачальників технічних засобів.

Традиційно Україна і Росія співробітничали у військовій сфері: основними напрямами були ракетнокосмічна та авіабудівна галузі, де країни виступали не конкурентами, а партнерами. Двосторонні зв'язки наближалися тут до 40 %, а в деяких вузьких галузях – до 60 %. Нижньогородський авіабудівний завод „Сокіл” кооперувалося з Запорізьким „Мотор-Січ” у виробництві двигунів А1-222; Об'єднане конструкторське бюро ім. О. Яковлева уклало контракт із Міноборони Росії на виготовлення літаків Як-130; завершено спільну роботу з виробництва літака АН-148 тощо. Серед спільних українсько-російських проектів перспективним вбачалося виробництво вертольотів типу МІ-8/МІ-171 держпідприємствами Міністерства оборони України „КАРЗ”, „АВІАКОН” (Сумська обл.) разом із ВАТ „Улан-Удинський авіаційний завод” (ВАТ „УУАЗ”) Росії тощо.

В галузях науки і техніки країни спирались на Договір про співробітництво між Російською академією наук та Національною академією наук України (липень 1992 р.) і Договір про наукове співробітництво між Сибірським відділенням Російської академії наук та Національною академією наук України (липень 1998 р.). До того ж, було укладено низку угод про науково-технічне співробітництво між НАН України та урядом Москви і Московської області. Співпраця регіонів України і Росії була започаткована Радою прикордонних областей, створеною 1993 р., і закріплена відповідним Указом Президента України з 1994 р. Між федераціями Росії та областями України укладено понад 250 угод про співробітництво.

Складниками двостороннього економічного співробітництва є кардинальне збільшення українських державних і комерційних структур на російському ринку, спільних проектів і спільних підприємств. Спостерігалося просування на російський ринок української кондитерської та молочної продукції. Функціонували спільні зони вільної торгівлі (єврорегіони), як „Полісся” (Брянська, Гомельська, Чернігівська області), „Донбас” – співпраця у межах трикутника Донецьк – Ростов – Маріуполь (Донецька і Луганська області та Краснодарський край), „Слобожанщина” (Бєлгородська і Харківська області).

Двосторонні відносини України і Росії, які були доволі розгалуженими, мають відповідати наступним вимогам: припинення військових дій проти України, повернення захопленої території, відшкодування матеріальних і моральних збитків, визнання суверенних засад, невтручання у внутрішні справи; повага до вибору партнера (стосовно третіх країн); визнання зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної орієнтації; паритетність у прийнятті рішень тощо. Водночас, у нових умовах українсько-російських відносин, в умовах війни Росії проти України, загарбання Криму, ведення Росією військової операції на Сході України чи є можливою співпраця із загарбником? У разі продовження з боку Росії ескалації воєнних дій[5], що демонструє політика і агресивні дії Росії щодо України, наша держава змушена шукати різноманітні засоби протистояння і механізми покарання агресора.

Пріоритетного значення Україна надає розвиткові двосторонніх відносин з країнами-сусідами. Відносини між Україною і Республікою Білорусь зумовлюються спорідненістю культур, відсутністю територіальних претензій, спільним кордоном, тісними економічними зв'язками. Дипломатичні відносини між країнами були встановлені 27 грудня 1991 р., призначено послів, які обмінялися вірчими грамотами, відкриті посольства. Двосторонні відносини певний час регулювалися Договором про дружбу і співробітництво від 29 грудня 1990 р. і 50 іншими документами. 17 липня 1995 р. під час візиту Президента України в Білорусь був підписаний новий широкомасштабний Договір про дружбу і співробітництво на заміну попереднього. Верховна Рада Білорусі ратифікувала документ 25 квітня 1996 р., і він набув чинності 1997 р. 18 червня 2013 р. ратифіковано Договір між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон (від 12 травня 1997 р., м. Київ).

У 2005 р. договірно-правова основа українсько-білоруських відносин становила близько 205 угод і домовленостей. Серед них найважливіші – з питань торгово-економічного співробітництва, в галузях зв'язку та транспортного сполучення, військово-технічної та консульської взаємодії, яка включає врегулювання безвізового в'їзду громадян і перетину кордону. Певний інтерес являє і платіжна угода між національними банками України і Білорусі, яка дозволяла паралельно проводити розрахунки в безготівкових білоруських рублях та тодішніх українських карбованцях і вільно конвертованій валюті. Країни підписали також Договір між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання (червень 2009 р.), а також міжурядову Угоду про безвізові поїздки громадян. Положення Угоди закріплюють, зокрема, право громадян в'їжджати, виїжджати, прямувати транзитом і перебувати на території держави іншої Сторони без віз і перебувати на території іншої Сторони до 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду. Позитивним моментом для громадян України є те, що угодою передбачається подовження терміну перебування на території Республіки Білорусь до 30-ти днів без реєстрації.

З 10 квітня 1996 р. розпочала роботу спільна Міжурядова українсько-білоруська комісія з питань торгово-економічного співробітництва. Важливість українсько-білоруської співпраці простежується у зв'язку зі спільними проблемами, пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Сторони регулярно обговорюють питання двостороннього співробітництва з охорони довкілля, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Так, у серпні 2009 р. виробили план спільних дій щодо упередження негативного впливу господарської діяльності на природне середовище Полісся. Особливу увагу приділяють проблемам регіону Західного Полісся, збереженню єдиної екосистеми унікальних Шацьких озер тощо.