Розділ «4. Захист прав українських громадян за кордоном»

Значна спільнота української трудової міграції сформувала своєрідний тип нової людини-заробітчанина, вимагала міжнародно-правової регламентації у сфері захисту прав вітчизняних трудівників за кордоном, висунула на порядок денний міграційні проблеми, які містять потенційні загрози безпеці України. Слід зауважити, що міграційні зв'язки держави є несприятливими. Так, з 1994 р. зовнішня міграція має стійке негативне сальдо, яке в середньому становило 106 тис. осіб. Депопуляція і міграційний відплив населення були одними з причин зменшення чисельності населення України, яке з 51,584 млн у 1990 р. скоротилося до 46 млн осіб. У зв'язку із загостренням ситуації на внутрішньому ринку праці, зростанням безробіття, затримками з виплатами заробленого виїзди за кордон з метою заробітку стали засобом виживання для багатьох українських сімей. За даними Міністерства праці України у 1999 р. працевлаштувалися за кордоном 28,2 тис. громадян України, з яких у країнах СНД, зокрема в Росії та Молдові, працювали 960 осіб, за межами СНД – 27,3 тис. осіб. За іншими оцінками кількість таких громадян перевищує офіційні дані і коливається від 500 тис. до 3 млн осіб на рік.

Українці працюють у Великій Британії, Франції, США, Канаді, ФРН, Туреччині, Португалії, Швеції, Польщі та інших країнах. Потік трудових мігрантів з України є досить потужним – в інші роки сягає 7 млн осіб і набуває подальшого розмаху. Проте офіційна статистика стосовно трудящих-мігрантів з України не віддзеркалює реальної картини трудової міграції, оскільки переважна більшість українських громадян працевлаштовується самостійно і часто нелегально.

За кількістю українських громадян, які виїздять за кордон у пошуку заробітку, першість належала Російській Федерації: прибулі українці тут становили 30% від загальної кількості працюючих у РФ іноземців. Зазвичай українські мігранти залишаються на постійне проживання. У 2003 р. в Росії трудових мігрантів з України налічувалося близько 1 млн осіб (у сезонний пік – понад З млн), а в російській столиці – понад 100 тис. осіб. Переважна більшість українських громадян працює на будівництві, у сільському і лісовому господарстві, промисловості, транспорті та в соціальній сфері. У мігрантів виникають проблеми, пов'язані з недотриманням умов прийому на роботу, реєстрацією, оплатою праці і відсутністю соціального захисту.

Різнорівневі економічні потенціали України і Росії, спрощений режим перетину кордону, відсутність віз, а також політика заохочування і залучення на роботу дешевої робочої сили, – все це посилює міграційний процес. Через низку чинників переважна більшість українських громадян працює на території Росії поза правовим полем: російські роботодавці не зацікавлені в оформленні дозволу на працевлаштування, зважаючи на значні матеріальні витрати. В результаті 90% працюючих трудових мігрантів задіяні у тіньовій економіці. Зростає кількість звернень українських громадян, що працюють в Росії, про порушення їхніх прав: у 2002 р. з цих питань звернулися 964 особи, що на 246 осіб більше, ніж у 2001 р. Відповідно українські трудові мігранти як іноземці, що легально перебувають на території РФ, повинні мати усі права та свободи, пов'язані з цим статусом, але на практиці це відбувається не завжди.

Наступним питанням щодо врегулювання прав громадян є виконання положень українсько-російської консульської конвенції у частині захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб України та РФ, укладання двосторонньої угоди про гарантії прав громадян України, які працювали в районах Крайньої Півночі і прирівняних до неї місцевостях, у частині пенсійного забезпечення цієї категорії осіб, а також дієвість двосторонньої міжурядової угоди про реадмісію.

Політика захисту співвітчизників РФ за кордоном і позиція України

Своєрідну загрозу безпеці України може становити політика сусідніх держав, які під приводом захисту прав співвітчизників втручаються у внутрішні справи України. Особливо складною є проблема з так званим „російським чинником”. Активне розповсюдження російськомовної літератури в Україні, яка значно переважає за кількістю українську; функціонування значної кількості російськомовних освітніх і культурних закладів; впливовість російських мас-медіа, які поступово заполоняють український інформаційний простір тощо. Статистичні дані свідчать: якщо за переписом 1929 р. в Україні проживало 3 млн. росіян, 1959 р. – 7 млн, 1989 р. – 11,4 млн або 22% населення, а у 2002 р. – 8 млн осіб. Із загальної кількості 4 млн є мігрантами, які прибули в Україну за останнє десятиліття. Якщо врахувати, що 50% українців визнає російську мову рідною, можна дійти висновку про наявність певної загрози для України з боку російського чинника.

У Росії до числа співвітчизників відносять не тільки етнічних росіян, що з різних причин опинилися поза межами російської держави, а також громадян різних національностей, що проживали на території Росії за часів СРСР. Низку питань викликає заява Держдуми РФ „Про права руського народу на самовизначення, суверенітет на всій території Росії і возз'єднання в єдиній державі”, де територією Росії названо весь пострадянський простір. Російський парламент у 1994 р. утворив комітет у справах СНД і зв'язків із співвітчизниками, а указом президента РФ затверджено концепцію державної політики стосовно співвітчизників за кордоном і створено спеціальну комісію. У федеральному бюджеті з 1995 р. закладаються кошти на підтримку співвітчизників за кордоном. Основні положення політики щодо співвітчизників викладені в федеральному законі від 13 листопада 1998 р. „Про державну політику Російської Федерації стосовно співвітчизників за кордоном”. Зазначимо, що інститут російського громадянства співвіднесений з принципом неперервності, тобто континуітету російської державності. Закон зазначає, що співвітчизники мають право розраховувати на підтримку Російської Федерації у реалізації своїх цивільних, політичних, соціальних, економічних і культурних прав і збереженні самобутності.

У листопаді 2002 р. уряд РФ затвердив „Основні напрями підтримки Російською Федерацією співвітчизників за кордоном на 2002-2005 pp.”, подібні документи прийнято і після 2005 р. Активну роботу в цьому напрямі проводить уряд Москви, який має для цього широкі матеріальні можливості. Закон про поправки до закону про громадянство, прийнятий російським парламентом 29 жовтня 2003 р., значно спрощує порядок отримання російського громадянства колишніми громадянами СРСР, ветеранами Великої Вітчизняної війни, дітьми і недієздатними особами, що є іноземними громадянами або особами без громадянства. Крім того, спрощений порядок одержання громадянства передбачений також для громадян колишнього СРСР, що отримали середню або вищу професійну освіту у ВНЗ Росії після 1 липня 2002 р., а також для тих, хто не менше трьох років служив за контрактом в російській армії.

У зв'язку з тим, що природний приплив мігрантів з України скорочується, Росія стала перед проблемою залучення трудових ресурсів іншими методами. Поліпшити демографічну ситуацію в РФ має і залучення молоді на навчання, на контрактну службу в російську армію. За підрахунками, закон дасть змогу залучити в Росію шляхом отримання громадянства за спрощеною схемою усього 20-25 млн. осіб. При цьому, за російською конституцією це не вимагає виходу з українського громадянства. Привертає увагу положення про те, що дискримінація громадян РФ, які проживають за кордоном, може слугувати підгрунтям для перегляду політики РФ щодо іноземної держави.

Активна російська політика проводиться із залучення на навчання української молоді. Правовим підгрунтям є Угода між урядами України та Росії про співробітництво в галузі культури, науки та освіти, підписана 26 липня 1995 р., а також Угода про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчених звань від 26 травня 2000 р. і протокол до неї від 28 січня 2003 р. Указом президента РФ у 2002 р. було збільшено квоту на безкоштовне навчання в російських ВНЗ студентів із СНД.

За російськими статистичними даними в середньому щорічно в Росії навчається близько 10 тис. українських громадян (з яких оплачують навчання 2 тис осіб).

Російське керівництво веде наполегливу роботу за поширення і закріплення в Україні російської мови як державної. Реалізацію завдань захисту прав співвітчизників за кордоном покладено на Міністерство закордонних справ РФ. Підтримує таку політику і російський парламент. Така ситуація вносить дисонанс у міжетнічні відносини регіонів ризику, якими є східні області України і Крим, де мовна проблема набуває загрозливих ознак, перетворюється на розмінну монету під час парламентських і президентських виборів. Намагання підтримати російськомовне населення в Україні шляхом надання російській мові статусу другої державної класифікуємо як спробу втручання у внутрішні справи, а також засіб тиску російського керівництва на Україну.

Закордонні українці

Дотримуючись міжнародних зобов'язань щодо забезпечення прав національних меншин у своїй державі, Україна розраховує на адекватну політику щодо дотримання прав 12 мільйонів етнічних українців за кордоном, зокрема і автохтонів на своїй землі[1]. Україна всіляко намагається захистити закордонних українців. З метою надання відповідної допомоги у вирішенні культурно-духовних, освітніх і соціально-економічних питань зарубіжних українських громад Уряд України у 1996 р. розробив спеціальну Державну програму „Українська діаспора на період до 2000 року” (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. №119). За концепцією цієї Програми Україна підтримує етнічних українців за кордоном і через міжнародні організації та відповідні угоди захищає їх. У своїй політиці щодо української діаспори Україна неодмінно керується загальновизнаними нормами міжнародного права, зокрема принципом непорушності територіальної цілісності і невтручання у внутрішні справи інших держав. Україна намагається шляхом перегляду деяких законодавчих положень ввести спрощену схему отримання українського громадянства.

Позитивним чинником, що впливатиме на поліпшення демографічної ситуації в Україні, можна розглядати прийняття Верховною Радою України Закону „Про правовий статус закордонних українців”[2]. Сутність Закону полягає в кардинальних змінах у політиці стосовно осіб українського походження, які проживають за кордоном. Закон визначив правовий статус закордонних українців, дозволив в'їзд і перебування їх в Україні. Закордонним українцям МЗС України видає спеціальні посвідчення. За даними останнього перепису, населення української держави зменшилося майже на шість мільйонів осіб. Якщо врахувати, що у світі за офіційними даними проживають 18-20 млн етнічних українців (офіційна статистика подає цифру у 12 млн осіб), у т. ч. в Росії, Канаді, США, Казахстані, Молдові, Бразилії, Польщі, Аргентині, Австралії тощо, то можна сподіватися, що цей закон полегшить вирішення ними питання про подальший вибір і місце проживання.