Розділ «9. Українська РСР в ООН»

Перемога прогресивних сил у Другій світовій війні надала поштовх ідеям утворення світової організації, яка б стояла на захисті миру, сприяла співробітництву, забезпечувала стабільність. Після війни сформувалися два протилежні ідеологічні табори, утворилася біполярна система міжнародних відносин, яка увійшла в історію під назвою Ялтинсько-Потсдамська. Стабільність в умовах біполярного існування могла б гарантувати паритетність розподіленої влади над світом, територіями, озброєннями тощо між радянським і американським блоками. Дві супердержави – СРСР і США розпочали реалізовувати цей план утворенням світової організації – Об'єднаних Націй, яка мала замінити потерпілу фіаско Лігу Націй. Після зламу фашистської машини народи більшості країн повірили перевагам соціалістичного ладу і комуністичної ідеології, у можливість припинення кровопролиття і зміцнення миру, і активно долучилися до формування нових спільнот.

На початку 1942 р. 26 країн підписали Вашингтонську декларацію, де розробили стратегію запобігання світовим катаклізмам у майбутньому. Декларація сприяла об'єднанню учасників антигітлерівської коаліції в організацію. Остання мала втілювати в життя демократичні принципи повоєнного устрою. Ініціаторами створення організації виступили провідні держави антигітлерівської коаліції – СРСР, США, Велика Британія. Отже, утворенню Організації Об'єднаних Націй передували Вашингтонська декларація 26 держав від 1 січня 1942 р., Московська декларація 1943 р. міністрів закордонних справ СРСР, США, Великої Британії та Китаю, Тегеранська декларація 1943 р. глав урядів СРСР, США і Великої Британії, пропозиції Думбартон-Окс (місто поблизу Вашингтона) конференції 1944 р., а також рішення Ялтинської (Кримської) конференції 1945 р.

Зауважимо, що міжнародна кон'юнктура, боротьба за посилення впливу в ООН через збільшення кількості про радянських голосів, а також український визвольний рух під час Другої світової війни змусили уряд СРСР надати більших прав союзним республікам, зокрема Україні та Білорусі. У 1944 р. в СРСР були прийняті конституційні акти, які закріплювали державний суверенітет Української РСР, офіційно повертали їй міжнародно-правовий статус. Закон СРСР від 1 лютого 1944 р. „Про надання союзним республікам повноважень у галузі зовнішніх зносин та про перетворення у зв'язку з цим Народного Комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союзно-республіканський Народний Комісаріат” офіційно підтвердив міжнародноправову суб'єктність УРСР і мав би стати правовим підґрунтям для її безпосередньої участі у міжнародному житті. У структурі державної влади з'являється Народний Комісаріат, а згодом Міністерство закордонних справ УРСР.

Попереднє рішення центральної влади було зумовлене потребою зміцнення позицій СРСР у міжнародних структурах і передусім в ООН. Тому СРСР для збільшення голосів в ООН намагався включити до майбутньої організації якомога більшу кількість своїх союзників. У 1944 р. уряд Радянського Союзу висунув пропозицію про прийняття в міжнародну організацію всіх радянських республік. Пропозиція була категорично заперечена з боку західних держав, зокрема США, які апелювали до відсутності правової основи зовнішньої політики радянських республік. Тоді радянське керівництво вирішило надати союзним республікам умовних ознак незалежності. Верховна Рада СРСР 1 лютого 1944 р. прийняла закон, яким було підтверджено міжнародноправову суб'єктність республік, що стало юридичною підставою для їх безпосередньої участі в міжнародному житті. На підставі рішень Верховної Ради СРСР відповідні доповнення були внесені до статей 14, 18, 60 Конституції СРСР. Закон надавав можливість союзним республікам встановлювати безпосередні відносини з іноземними державами і укладати з ними угоди, а Народний комісаріат закордонних справ із загальносоюзного був перетворений на союзно- республіканський Комісаріат.

5 лютого 1944 р. питання про утворення НКЗС України було розглянуто на Політбюро ЦК КП(б) України, а 4 березня 1944 р. Верховна Рада Української РСР прийняла Закон „Про утворення Народного Комісаріату закордонних справ УРСР”. Відповідні зміни було внесено до статей 15,19, ЗО, 43, 45 і 48 Конституції УРСР. Главою НКЗС УРСР було призначено Олександра Корнійчука, відомого письменника, драматурга, який виступив ініціатором встановлення широких дипломатичних відносин України зі світом.

У структурі НКЗС УРСР передбачалося створити десять відділів. Один мав працювати із сусідніми державами – Польщею, Румунією, Чехословаччиною, другий – із США і Великою Британією, третій – Болгарією, Югославією, Угорщиною, Грецією та Туреччиною, четвертий – з Німеччиною. Планувалося створити також протокольний, правничий, консульський та інші підрозділи. Загальний штат співробітників мав становити 75 осіб. Влітку 1944 р. апарат складався із 40 працівників, які виконували певні доручення союзного НКЗС та уряду республіки. Було підготовлено історичні довідки щодо українських земель та етнографічні карти розселення українців, аналітичні матеріали про становище української еміграції в США та інших країнах. У липні 1944 р. за прямою вказівкою Й. Сталіна О. Корнійчука було замінено досвідченим більшовиком, діячем Комінтерну Дмитром Мануїльським[1].

Заява про правосуб'єктність УРСР мала позитивний резонанс у міжнародних колах. Упродовж 1945-1948 pp. Україну відвідали Президент Чехословацької Республіки Е. Бенеш з делегацією, голова Ради Міністрів Югославії маршал Й. Броз-Тіто, польська урядова делегація на чолі з прем'єр-міністром, делегація депутатів Законодавчих Національних Зборів Чехословацької Республіки, делегація представників Республіканської партії США, делегація депутатів Великих Народних Зборів Болгарії, Президент Угорщини Т. Золтан та угорська урядова делегація тощо.

Після внесення відповідних змін до конституції, СРСР мав юридичні підстави для включення до списку засновників майбутньої організації Українську і Білоруську республіки. На Ялтинській конференції радянська делегація запропонувала включити до міжнародної організації УРСР і БРСР поряд з членством Союзу загалом. Такий крок, як наголошувала делегація СРСР, зумовлено конституційними змінами, згідно з якими радянські союзні республіки дістали широкі права у зовнішніх відносинах. США і Велика Британія підтримали радянську вимогу про включення України і Білорусі до числа засновників організації.

Установча конференція ООН відкрилася в м. Сан-Франциско (США) 25 квітня 1945 р. Наступного дня її учасники ознайомилися із зверненнями урядів УРСР і БРСР, які висловлювали бажання взяти участь у роботі конференції. Українська делегація на чолі з Народним комісаром закордонних справ УРСР Д. Мануїльським 06 травня 1945 р. прибула до Сан-Франциско. До складу української делегації увійшли провідні вчені – віце-президент АН УРСР академік О. Палладій, ректор Київського університету професор В. Бондарчук, директор Інституту історії АН УРСР професор М. Петровський та ін. Делегація УРСР взяла найактивнішу участь у створенні ООН. Д. Мануїльський очолив Комісію Першого комітету конференції, що підготував текст преамбули та першого розділу Статуту ООН „Цілі і принципи”. О. Палладій взяв участь у роботі комітету, що розглядав питання членства держав в ООН. В. Бондарчук і М. Петровський стали членами комітетів, що визначали повноваження Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради.

З 25 квітня по 26 червня 1945 р. у Сан-Франциско працювала установча конференція ООН, в якій взяли участь 50 країн світу. На порядку денному було одне питання – підготовка Статуту ООН. У прийнятій Першим комітетом преамбулі Статуту, серед авторів якої були також представники УРСР, зазначається, що головною метою ООН є порятунок людства від лиха війни. Усі держави, зазначалося в Статуті, зобов'язуються розв'язувати конфлікти мирним шляхом, утримуватися від застосування сили, поважати територіальну недоторканність, внутрішню і зовнішню незалежність, тобто суверенітет усіх країн.

Українська делегація внесла чимало пропозицій до Статуту ООН, закріплюючи його демократичні принципи та відповідні поправки до багатьох рішень організації. Представники України рішуче виступили проти намагання деяких країн залучити до організації колишні профашистські країни, внесли доповнення до Статуту про гарантію права на працю, підтримали пропозицію представників США щодо назви організації Об'єднаних Націй, яку запропонував свого часу американський Президент Франклін Делано Рузвельт. Було внесено пропозиції уряду України з питань про мирний договір з Німеччиною. Зазначимо, що Україна виступала за єдину Німеччину без будь-яких її поділів.

УРСР набула членства у багатьох структурах ООН, у тому числі Комісії з прав людини, Всесвітній організації охорони здоров'я (1946 р.), Всесвітньому поштовому союзі (1948 р.), Всесвітній метеорологічній організації (1948 р.), Міжнародному союзі електрозв'язку (1948 р.), Міжнародній організації праці (1954 р.), ЮНЕСКО (1954 р.), Європейській Економічній Комісії (1956 р.), Міжнародному бюро вина (195 6р.), МАГАТЕ (1957 р.). Саме УРСР сприяла створенню Міжнародного Надзвичайного фонду ООН допомоги дітям (1958 р.) та ін.

Яскравою сторінкою міжнародного життя України того періоду стала діяльність ЮНРРА (United Nations Relief and Rehabilitation Administration, UNRRA) – Адміністрації ООН з допомоги і відтворення[2]. Завдання ЮНРРА – надання допомоги країнам, економіка яких була зруйнована війною. Відповідно до угоди про допомогу від 18 грудня 1945 р. ЮНРРА надала Україні товарів, обладнання і ліків на суму 189 млн дол. ЮНРРА створила в Україні свою місію на чолі з полковником М. Мак-Даффі, яка 20 березня 1946 р. прибула в Київ. Перший корабель з товарами прибув до Одеси в листопаді 1945 р. Вантажі надходили також у Миколаїв, Новоросійськ, Поті, Ленінград, Мурманськ, Архангельськ, Клайпеду. Товари, закуплені на кошти ЮНРРА, надходили з 15 країн світу: зі США, Великої Британії і Канади – переважно насіння, консерви, сушена риба, обладнання для пеніцилінових заводів; з Індії – перець і джут; з африканських країн – какао; з Аргентини – вершкове масло, льняна олія; з Австралії – чай, свинець, насіння конюшини, вовняні товари та ковдри. Населення отримувало допомогу з великою вдячністю. Головна штаб-квартира організації розташовувалася в Києві (на вул. В. Леніна, тепер – Б. Хмельницького). Її співробітниками були американці, канадці, англійці та українці.

У повоєнних розорених війною Україні та Білорусі американські журналісти зняли фільм про діяльність ЮНРРА в СРСР під назвою „Росіяни, яких ніхто не знав”. Вийшли друком і книжки про допомогу ЮНРРА. ЗО червня 1948 р. діяльність ЮНРРА в Україні завершувалась. Станом на 1 квітня 1948 р. 211 вітчизняних та іноземних суден завезли в Україну товарів на суму 189,3 млн дол. Переважно, це продукти харчування: на душу населення України припадало з цих поставок продовольства на суму 2 долари 83 центи. Чимало було і промислових товарів. Надійшла сировина і обладнання: кольорові метали, рудничні електровози, 26 електростанцій, парові машини тощо. З початком холодної війни в американській пресі з'явилися закиди щодо радянської політики. Начебто УРСР перепродавала третім країнам сільськогосподарську техніку, отриману від ЮНРРА. Місія згорнула роботу і припинила своє існування. Допомога українській республіці з боку інших країн через ЮНРРА – особлива сторінка міжнародної солідарності і співробітництва народів антигітлерівської коаліції.

Допомогу Україні також надавали прогресивні організації української діаспори США і Канади. Товариство канадських українців зібрало за роки війни півмільйона доларів, відправило подарунки дітям-сиротам. Чверть мільйона доларів зібрала Ліга американських українців. Допомога надходила з Уругваю, Парагваю, Аргентини, де існувало понад 50 українських організацій.

Від перших днів існування ООН Українська РСР брала безпосередню участь у формуванні структури Організації. Це – ЮНЕСКО, МОП, ЮНКТАД, ЮНІДО, ПРООН, ЮН1СЕФ, СЕК, МАГАТЕ та ін. Особливу відповідальність на республіку покладало членство в структурах ООН, де СРСР не брав участі, а саме в Комітеті із реалізації невід'ємних прав палестинського народу і Спеціальному комітеті ООН проти апартеїду. Більшість українських ініціатив стосувалась проблем захисту прав людини, інтересів бідних країн, а також проблем війни і миру. У 1950-1960-ті pp. представники УРСР внесли низку пропозицій і поправок до текстів міжнародних документів. Московське керівництво вважало відносини з розвиненими країнами і соціалістичним табором справою центральних органів. Українському зовнішньополітичному відомству під контролем МЗС СРСР було доручено становлення відносин переважно з країнами, що розвиваються, тобто з третім світом.

Українська РСР двічі – з 1946 по 1971 pp. і з 1983 до 1985 pp. – обиралася членом Комісії ООН з прав людини. За ініціативи і наполегливої позиції української делегації комісією підготовлено проекти таких міжнародних актів, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН, як Загальна декларація прав людини, Міжнародні пакти про права людини, Декларація прав дитини, Декларація ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації, Конвенція про не- застосування терміну давності до воєнних злочинців і злочинів проти людства тощо. УРСР активно виступала також за надання допомоги з боку ООН країнам, що розвиваються, у набутті ними членства в організації, зокрема Монгольській Республіці. Наполягала на виведенні військ загарбників з окупованих в'єтнамської, корейської, арабської територій. Серед кардинальних питань порушувала проблеми роззброєння і захисту миру. Активну участь у русі за мир брали видатні представники української науки і культури, серед них – письменник Олесь Гончар, художник Михайло Дерегус, народна артистка Наталія Ужвій.

Відповідно до програми Фонду промислового розвитку ЮНІДО в УРСР діяли семінари-практикуми для спеціалістів з країн, що розвиваються: у Запоріжжі – в галузі металургії, в Києві – в галузі електрозварювання. Українські викладачі підготували 1244 спеціалісти з 58 країн. Значну допомогу в підготовці національних кадрів УРСР надавала в межах Програми розвитку ООН. На добровільні щорічні внески республіки у багатьох її навчальних закладах і наукових установах навчалися і підвищували свою кваліфікацію представники десятків країн Азії, Африки і Латинської Америки. З 1958 р. Українська РСР бере участь у діяльності Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ): щорічно робить грошовий внесок, передає ЮНІСЕФ медикаменти, промислові товари і вироби.

Міжнародна спільнота не залишилась байдужою до Чорнобильської трагедії: на 45-ій сесії ООН (1990 р.) 126 країн прийняли резолюцію про міжнародне співробітництво з подолання наслідків Чорнобильської аварії.