РОЗДІЛ I. ВИТОКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Приборкавши козацько-селянські повстання, польська шляхта посилила свій гніт і свавілля над українським народом. Жертвою цієї політики став і сам Б. Хмельницький, який зазнав утисків з боку польських шляхтичів і з невеликою групою однодумців подався на Запорозьку Січ. У грудні 1647 р. на козацькій раді у Запорожжі козаки підтримали його заклик до боротьби проти свавілля поляків, за козацькі вольності і православну віру. Ці події ознаменували початок національно-визвольної війни. Селяни масами рушили на Січ, а гетьман поїхав до кримського хана заручитися його підтримкою.

Переможний перебіг війни навесні та влітку 1648 р., а також звільнення від польських землевласників значних територій України (битви біля Корсуня та Жовтих Вод), вереснева поразка поляків під Пилявцями й похід козаків до околиць Львова та Замостя визначили основні зміни в політичних планах гетьмана. Ідея козацької автономії в межах Польського королівства була фактично відкинута на користь повної поразки Речі Посполитої та створення власної країни, підґрунтя для якої було закладено наприкінці 1648 р. на більшості українських територій. Упродовж червня – листопада 1648 року процес формування національних державних інститутів завершився в центральних, південних та східних регіонах, водночас на західних територіях він перебував в активній фазі: старий адміністративний поділ був замінений новим. Б. Хмельницький поділив Україну на 24 полки; військова й адміністративна влада обиралася за давнім звичаєм на козацьких радах; було впроваджено козацький судоустрій та юридичні процедури, сформовано національну армію. За умовами з програвшими поляками (які пізніше порушили свої обіцянки), усі посади обіймали українці, польські війська не допускалися на українські території, єзуїтам не дозволяли відкривати в Києві свої школи, київський митрополит отримував місце в польському сенаті, було скасовано унію. Поступово змінювалася соціальна структура населення.

Козаки відіграли провідну роль у скиненні влади польської держави та формуванні українських державних інститутів.

Слава про могутність козаків поширилася на сусідні держави. До Хмельницького в Переяслав прибувають посли з Туреччини, Молдавії, Валахії, самиградського князя, а також з Москви. Прибулі посли від польського короля вручили Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву і стяг. Гетьман відверто заявляє послам, що він докладе усіх зусиль, щоб визволити із шляхетської неволі український народ, який живе також на Волині, Поділлі та Галичині, і об'єднає українські землі в одне незалежне князівство.

Зважаючи на наслідки селянської війни, на початку 1649 р. Б.Хмельницький вніс певні поправки до політичної програми, поставивши на перше місце об'єднання всіх етнічних українських земель у національну державу. Програма також передбачала визнання соціальних надбань народних мас та консолідацію влади гетьмана.

Для часів початку війни був характерним міцний зв'язок між національним визволенням та соціальною боротьбою. Саме соціальна боротьба відіграла надзвичайно важливу роль у формуванні нової соціально-економічної системи української держави, руйнуючи феодальні відносини. Селяни домагалися козацьких імунітетів, до яких входили особиста свобода, право на володіння землею та на власну юрисдикцію. Соціальна боротьба призвела до селянської війни, яка вперше в історії України охопила більшу частину її території та виявилася особливо важливим фактором у розвитку національної революції. Селяни відмовлялися здійснювати численні повинності на користь панів (особливо панщину). Визвольна війна відкрила можливість для надання селянам та міщанству статусу козаків, які мали тоді багато прав та привілеїв. Водночас упродовж воєнних років верхівка козацтва виявила обмеженість, намагаючись зміцнити свої політичні позиції та матеріальні статки.

Період з 1649 по 1652 р. відзначався активними зусиллями молодої держави щодо утвердження власного місця на міжнародній арені. Від початку козацьке керівництво виявилося у надзвичайно невигідній геополітичній ситуації, що полягала в наявності потужних та активних противників нової держави: Речі Посполитої, Кримського ханства, Османської імперії та Московії. За таких обставин основною зовнішньополітичною стратегією була обрана багатовекторність, тобто лавірування між основними супротивниками та формування союзів з іншими державами. Можна стверджувати, що у протиборстві різних держав та політичних сил у Східній та Південно-Східній Європі Б. Хмельницькому вдавалося знаходити оптимальні рішення, укладати союзи, нейтралізувати ворогів. Завдячуючи цьому, він домігся визнання України урядами Кримського ханства, Англії, Венеції, Речі Посполитої, Трансільванії, Австрії, Швеції та інших країн. Все ж глибокий аналіз міжнародної ситуації дав невтішний висновок – жодна з тогочасних навколишніх держав не була зацікавлена в існуванні незалежної України. Утвердження її, з одного боку, і різке послаблення Речі Посполитої – з іншого, могло б порушити баланс сил у Східній, Північно-Східній і Центральній Європі, що склався внаслідок завершення Тридцятирічної війни.

У контексті розвитку геополітичних процесів перед Б. Хмельницьким поставала дилема: залишитися наодинці з Річчю Посполитою і, можливо, цілком втратити основні завоювання, чи заради їх збереження прийняти протекторат однієї із сильних держав. Такими тоді були блискуча Порта і Росія. Іншого виходу з трагічної для української держави геополітичної ситуації, на жаль, не існувало.

Після болісних роздумів врешті-решт гетьман пріоритетно визнав можливість протекції московського царя. Зрозуміло, цей крок був вимушеним, оскільки польсько-кримський Кам'янецький договір 1653 р., який не передбачав навіть збереження за козацькою Україною статусу державної автономії у складі Речі Посполитої, ставив її перед фактом існування політичного порозуміння Речі Посполитої і Кримського ханства.

Розвиток визвольної боротьби, еволюція її програмних завдань і зміна геополітичної ситуації в регіоні істотно вплинули на цілі московської політики Б. Хмельницького. Однак за весь період визвольних змагань саме стосунки з царським урядом були серед пріоритетів у діяльності гетьманської адміністрації. Вони певною мірою визначали напрями зовнішньої політики Чигирина загалом. Спорадичні контакти з царською адміністрацією в 1648 р., що мали на меті насамперед нейтралізувати військові приготування Росії у зв'язку з воєнними діями на окраїнах Речі Посполитої, на початку 1649 р. набувають принципово нової якості. Поставивши перед собою завдання унезалежнити Військо Запорозьке від влади польського короля, Хмельницький розглядає військовий союз із царем (поряд із створенням протестантської антипольської ліги) як важливу передумову успішної боротьби за власний суверенітет. Крах зовнішньополітичних планів гетьмана значною мірою зумовило Зборівське фіаско 1649 р., а останнє, у свою чергу, спричиняє значне охолодження у стосунках з Москвою. Зборівська угода була не чинна, бо її не затвердив сейм, а в грудні 1650 р. відхилив. Київського митрополита Сильвестра Косова католицьке духівництво не допустило в сенат. Польська шляхта поверталася, не зважаючи на встановлений кордон, на українські землі. В козацькому війську, чисельність якого за згодою Хмельницького встановлювалася у 40 тис. козаків, занепав колишній дух, народ виступав проти дружби гетьмана з татарами, які у союзництві не соромилися грабувати українські села й забирати в неволю жінок і дітей.

Гетьман шукав також союзу з Туреччиною. У липні 1648 р. до Стамбула прибули посли Б. Хмельницького з пропозицією підтримати союз козаків з татарами, пропонуючи в заставу Кам'янець на Поділлі. 14 жовтня 1648 р. Хмельницький пише нове послання до султана, де просить прийняти Україну під свій протекторат. Наприкінці 1648 р. султан Туреччини прийняв Військо Запорозьке під свою опіку і навіть видав гетьманові „диплом на князівство Руське”.

Привертають увагу положення „Договору між турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути”, де йшлося також про умови пересування Чорним та іншими морями і взаємну допомогу.

„... 7. Якщо на Дону яке свавілля сталося б і звідти вийшли на море для розбою, козацькі галери разом з турецькими мають свавільників ловити та карати і взаємно один одному допомагати, щоб море було чисте і вільне.

8. Якщо козацька галера або корабель загинув при березі цісаря й.м., щоб речі, які на ній залишилися, було збережено і передано спадкоємцям.

10. За турецькі борги козацьким купцям має бути таке право, як туркам у всій турецькій державі, та негайно справедливість.

11. Козацьких галер або кораблів цісар й.м. турецький не дозволить обертати ні на послугу, ані їх людей, ані товарів, ані зброї, але обіцяє їм і забезпечує вільний перехід і відхід з усім, коли вони захочуть.

12. Якщо якийсь купець помер би в державі цісаря й.м., чи на морі, чи на суходолі, все його майно буде належати його спадкоємцям і не може бути ніким затримане, а коли ж що кому переказав або записав перед смертю, то це не має ніякого значення.

13. Християнських в'язнів у турків, так і турецьких у християн козацьким купцям можна буде вільно викуповувати. А якщо християнський в'язень у державі цісарі й.м. утік би до козацької

галери або корабля, старший над галерою не буде його затаювати або переховувати, але повинен його видати; але за те не зазнає ніякої шкоди або кривди ані він, ані галера його, ані люди, ані товар його, а якщо також який челядник вільний або невільник утік би з козацької галери, турки повинні видати його козакам”[1].

Цей договір Б. Хмельницький поновив у лютому 1650 р., коли Польща намагалася втягнути козаків у війну проти Порти. 02 серпня 1650 р., передаючи турецькому послу присягу вірності, гетьман України зірвав польсько-московський союз, спрямований проти Туреччини, негативні наслідки якого відчула б і Україна. З українського боку такі дії були вимушеними. Незважаючи на вічний антагонізм між християнським і мусульманським світом, козацтво змушене було шукати союзника, хоч і тимчасового, але потрібного у цій важкій затяжній війні. Водночас сильна самостійна Україна з виходом до Чорного моря була небезпечною для кожного з тодішніх її сусідів. Тому кримський хан так легко тричі зраджував Б. Хмельницького під час вирішальних битв під Зборовом, Берестечком і Жванцем.