Розділ «2. Взаємодія України з провідними країнами світу»

Наглядним прикладом двостороннього співробітництва у сфері освіти є співпраця Київського національного економічного університету їм. Вадима Гетьмана (КНЕУ) та Університету Газі (м. Анкара). В рамках підписаного у 2001 р. протоколу про співпрацю регулярно здійснюються обмін студентами та викладачами, відбуваються змагання спортивних команд двох університетів. Одним з найважливіших результатів стала домовленість щодо запровадження в Університеті Газі викладання української мови, яке почалося з вересня 2002 р. Успішною реалізацією наукового обміну відзначається співпраця КНУ імені Тараса Шевченка та Кавказького Університету Туреччини (м. Каре), на базі якого створено Український культурний центр, кафедра україністики.

Взаємодія в галузі культури, що спирається на відповідну міжурядову Угоду від 27 листопада 1996 р., набула значного розвитку. В Туреччині регулярно проводяться концерти українських танцювальних та хорових колективів, музикантів, вистави українських акторів, виставки художників, трансляції на турецькому телебаченні програм, присвячених українській культурі тощо. 9-15 вересня 2013 р. відбулися Дні культури України в Туреччині, під час яких з концертами виступив Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського, проведено виставки голограм „Скіфського золота” та „Бурштинові мозаїки”. У 2014 р. планувалося проведення Днів культури Туреччини в

України, однак внаслідок кризових подій в нашій державі ці заходи за згодою сторін перенесено на 2015 р.

За експертними оцінками в Туреччині нараховується приблизно 20 тис. українців, які мешкають або тимчасово перебувають на її території. У травні 2008 р. було створено Українське культурне товариство в м. Стамбулі, а в червні 2009 р. – організацію „Українська родина” в м. Антальї. При Українському культурному товаристві функціонує Міжнародний ліцей ім. Т. Шевченка, де навчаються як українці, так і представники інших національностей, які виявили бажання отримати український документ про освіту державного зразка.

Майбутнє відносин України з Туреччиною зумовлюватиметься посиленням співпраці турецької сторони з РФ. Зокрема це стосується чорноморського ареалу, де Росія взяла активну участь у будівництві газопроводів, якими транспортуватиметься російський газ через/в Туреччину до Європи. Таким чином Росія забезпечуватиме 60% газових потреб турецької сторони. Тоді як Росія збільшує свою роль міжнародного постачальника газу та нафти, Туреччина намагається закріпити за собою можливості головного енергетичного транзитного постачальника на Захід.

США

Визначальним фактором для збереження суверенітету України, стабільного світового і регіонального положення та поступального розвитку України є співпраця із Сполученими Штатами Америки. США захищають Україну в її протистоянні російським агресорам не тільки через міжнародноправові механізми, а також через уведення односторонніх економічних санкцій. 12 вересня 2014 р. США до списку санкціонованих додали Сбербанк России, Транснефть, Сургутнефтегаз, Газпром нефть, Лукойл, Газпром, а також п'ять оборонних й високотехнологічних державних корпорацій, зокрема Ростехнології[1].

Наведемо коротку інформацію про рівень двостороннього співробітництва: визнання України – 25 грудня 1991 р. Встановлення дипломатичних відносин – 03 січня 1992 р. Дипломатичні установи: Посольство України в США, Генеральні Консульства України в Нью-Йорку, Сан-Франциско та Чикаго, Посольство США в Україні. Кількість чинних документів – 138. Із встановленням дипломатичних відносин зв'язки між державами розвивалися доволі активно, хоча й суперечливо. Започаткуванню українсько-американських відносин сприяв офіційний візит Президента України в США у травні 1992 р., яким розпочато творення договірно-правової основи співробітництва. Незважаючи на досить інтенсивні двосторонні контакти протягом 1992 р., Сполучені Штати виявили недостатнє розуміння та усвідомлення нових політичних реалій, що виникли в Європі з розпадом Радянського Союзу. Для американської адміністрації була властива інерція сприйняття відносин з Україною головним чином крізь призму відносин з Росією. Водночас проросійські кола у Вашингтоні сприймали Україну, її ядерність як потенційну загрозу безпеці власне самій Росії, у чому переконували США, вважаючи українську державність явищем тимчасовим і перехідним. США відверто блокували політичні та економічні контакти з Україною до ратифікації нею Договору про СНО-1, Лісабонського протоколу та приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Певні зміни щодо сприйняття України внесли не американські політики, а законодавці – конгресмени Палати представників Конгресу США, візит яких в Україну відбувся у квітні 1993 р. На їхнє переконання, Україну слід було розглядати як окрему суверенну державу, прагнення якої до незалежності має бути підтримане з боку США. Одним із перших прихильників перегляду американської концепції щодо України став спеціальний радник держсекретаря США зі зв'язків з новими незалежними державами С.Телботт. Він вважав, що у відносинах з Україною потрібно перенести центр ваги з проблем ядерного роззброєння на широке коло питань співробітництва і розвиток відносин США–Україна незалежно від відносин з Росією.

Під час перебування в Києві (1993 р.) наступний державний секретар США У. Крістофер запропонував Україні долучитися до програми НАТО Партнерство заради миру, яку можна розглядати тактичним засобом для забезпечення безпеки країн Центральної і Східної Європи. Подоланням кризового стану відносин стали результати зустрічі в Москві 14 січня 1994 р. президентів США, Росії та України з питань ядерного роззброєння, яка завершилася підписанням Тристоронньої заяви. Після ратифікації Верховною Радою України ДНЯЗ розширилося співробітництво з МВФ, Міжнародною фінансовою корпорацією, ЄБРР та ЄС. Отже, позитивним наслідком глобальних рішень України щодо ядерної зброї стала розбудова українсько-американських відносин.

Важливим політичним результатом візиту Президента України до США (19-23 листопада 1994 р.) стало підписання Хартії українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва, а також укладання 14 документів. Значним політичним успіхом дипломатії було створення українсько-американської міждержавної комісії на чолі з Л. Кучмою та віце-президентом США А. Гором у вересні 1996 р. Комісія затвердила себе як практичний механізм реалізації засад стратегічного партнерства та постійного діалогу з широкого кола двосторонніх і багатосторонніх питань, що становлять взаємний інтерес.

Таким чином в українсько-американських відносинах протягом 1990–2010 pp. спостерігалися як етапи зближення (коли мова йшла про можливе стратегічне партнерство), так і періоди дистанціювання (коли у Вашингтоні обговорювалася можливість застосування санкцій проти України). Хоча Вашингтон надавав політичну підтримку рухові за незалежність і демократію в Україні, однак провідним партнером США у цьому регіоні залишалася Росія. Саме ця обставина визначала політику щодо інших країн пострадянського простору. Звісно, США та інші західні країни побоювалися, що розпад СРСР призведе до дестабілізації ситуації в регіоні. Цю позицію чітко означив Президент США Дж. Буш ще на початку серпня 1991 р. під час свого візиту в Київ, коли він заявив, що США підтримуватимуть свободу в Україні, але не незалежність від СРСР. Сепаратистські тенденції в тодішній УРСР

Президент США назвав „самогубним націоналізмом”. Усього через три тижні після цього Україна заявила про свою незалежність.

Найважливіші напрями у співробітництві двох держав на початку тисячоліття сконцентрувалися на стабілізації ситуації в Іраку, проведенні прозорих парламентських виборів у 2006 р., підтримці з боку США вступу України до НАТО і СОТ, питаннях розширення демократичних перетворень в Україні тощо. В економічній сфері підписано Протокол про доступ на ринки товарів і послуг, Україні надано статус країни з ринковою економікою, Конгресом США скасовано поправку „Джексона-Веніка” та ін.

Одним з пріоритетів США у співпраці з Україною є підтримка намагання українців досягти енергетичної незалежності. Американські компанії ExxonMobil і Chevron дуже зацікавлені роботою на українському енергоринку, і за ствердженням Посла США в Україні, мають принести новітні технології, ноу-хау й американські гроші в український енергетичний сектор .

Україна і США домовились про постачання ядерного палива для атомних електростанцій американської компанії Westinghouse, яке в Україні успішно пройшло експертизу. Відтепер „Росатом” втратив монополію на українському ринку ядерного палива, але поки що, на відміну від російського „Газпрому”, залишається надійним постачальником. У подальшому питаннями доставки та завантаження цього палива займатиметься експлуатуюча організація всіх діючих АЕС – компанія НАЕК „Енергоатом”. Чинний контракт між „Енергоатом” та шведським підрозділом Westinghouse Electric Sweden АВ на постачання ядерного палива для українських АЕС 11 квітня 2014 р. сторони домовилися продовжити ще на 5 років – до 2020-го. Проте співпраця з Westinghouse допускає подальше використання російського палива, адже згідно з вищезгаданим контрактом американські паливні збірки будуть завантажені лише на два енергоблоки Південно-Української АЕС та на один блок Запорізької АЕС. Решта 12 реакторів ще працюватимуть на російському паливі.

Одним із важливих напрямів українсько-американської співпраці є створення міждержавного органу високого рівня, який за пропозицією України визначено комісією з питань стратегічного партнерства.

Особливою подією в українсько-американських відносинах стала Спільна заява президентів України і США від 4 квітня 2005 р., якою започатковано стратегічний формат двосторонніх відносин. Згодом його було закріплено в Хартії України-США про стратегічне партнерство від 20 грудня 2008 р. Визнаючи важливість ефективно функціонуючого енергетичного сектору, сторони планують тісно співпрацювати над відбудовою і модернізацією потужностей української газотранспортної інфраструктури, диверсифікацією та убезпеченням українських джерел ядерного палива, що зменшить залежність України від інших іноземних постачальників. Американська сторона зацікавилася питаннями видобутку сланцевого газу на території України.

На розвиток Дорожньої карти пріоритетів українсько- американського співробітництва Україна та США започаткували двосторонню групу з питань енергетики. У відповідності до Декларації Саміту США-ЄС від 10 червня 2008 р. країни поглиблюють тристоронній діалог з ЄС щодо посиленої енергетичної безпеки. Питання, що обговорювалися під час офіційного візиту в США Президента України у квітні 2010 р., стосувалися співробітництва в галузі атомної енергетики, з питань ядерної безпеки, у сфері торгівлі й інвестицій, спільних дій з метою подолання наслідків економічної кризи. Одним із важливих напрямів співпраці є створення міждержавного органу високого рівня, який за пропозицією України визначено комісією з питань стратегічного партнерства.

Активний діалог України-США підтверджується низкою контактів у наступні роки, серед яких згадаємо візит в Україну 04 листопада 2013 р. помічника Держсекретаря США з питань Європи та Євразії В. Нуланд; 05 грудня 2013 р. – візит в Україну В.Нуланд для участі в Міністерському засіданні ОБСЄ в Києві. 01 лютого 2014 р. – зустрічі у рамках Мюнхенської конференції з питань безпеки тощо.