За теорією Гегеля, громадянське суспільство - це опосередкована через працю система потреб, яка грунтується на принципі панування приватної власності і на загальній формальній рівності людей, при цьому право приватної власності є основою правової рівності в громадянському суспільстві. До основних властивостей громадянського суспільства Гегель відносив наявність взаємодії та взаємозв'язку незалежних один від одного індивідів; усвідомлення індивідом своєї залежності не лише від результатів власної праці, а й від блага інших осіб; усвідомлення загальної залежності потреб та інтересів усіх членів суспільства.
Рис. 8.3. Основні властивості громадянського суспільства за Г.Гегелем
Гегель розробив політико-правове вчення про поділ влади в державі, за яким влада поділяється на законодавчу, урядову та владу правителя. Такий поділ філософ вважає гарантією публічної свободи та єдності держави. При цьому він критикує демократичну ідею народного суверенітету. Політичним ідеалом Г. Гегель вважав конституційну монархію, яку визначав як компроміс між дворянством і буржуазією, пояснював необхідність заміни існуючого в Німеччині напівфеодального ладу буржуазним.
Таким чином, Гегель обгрунтував необхідність буржуазних перетворень, був прибічником конституційної монархії, буржуазних прав і свобод, приватної власності та свободи договорів.
Історична школа права сформувалась у Германії у першій половині XIX ст., засновником якої був Г. Гуго та його послідовники Ф. Савіньї і Ф. Пухта. Представники цієї школи виступили з критикою школи природного права та відстоювали ідею позитивного права. Позитивне право - це сукупність приписів держави та її законодавчих органів та норм, що складаються в процесі розвитку суспільства.
Густав Гуго (1764-1841) - професор права Геттінгенського університету - в своїх працях "Підручник з історії римського права" (1790), "Підручник природного права, або філософія позитивного права" (1798) розглядав процес історичного розвитку права, визначив теорію органічного розвитку права, критикував концепцію природного права. На думку Гуго, право утворюється стихійно, з плином часу, з потреби невідкладного розв'язання спірних питань.
Послідовник Гуго професор права Берлінського університету Фрідріх-Карл фон Савіньї (1779-1861) вважав право витвором народного духу, складовою цілісної народної культури. Він визначив стадії розвитку права, де виділяв стадію природного права, наукового та законодавчого права (рис.8.4):
Рис. 8.4. Стадії історичного розвитку права за теорією Савіньї
Таким чином, Савіньї обґрунтував ідею послідовності права, згідно з якою вчене право має органічно виходити з природного права, а законодавче право, в свою чергу, виходити з наукового права. Також Савіньї критикував поспішне прийняття законів правителями.
Послідовник Савіньї професор Берлінського університету Георг-Фрідріх Пухта (1798-1846) (автор концепції об'єктивно існуючого в свідомості народу права) вважав, що воля окремої людини не відіграє у праві ніякої ролі. Право створюється волею історичної необхідності, воно є результатом тих обставин, які історично склалися у суспільстві. Пухта розрізняв видимі та невидимі джерела права. При цьому видимі джерела - це форми виразу народного духу (звичайне право, законодавче та наукове право).
Також у першій половині XIX ст. отримав розвиток другий напрям політико-правової ідеології, в якому переважали спочатку інтереси особистості, а потім - держави. Його розвивали представники французького та англійського лібералізму Б.Констан, А.Токвіль, І.Бентам.
Бенжамен Анрі Ребека де Констан (1767-1830) у своїх працях "Про дії терору" (1797), "Про політичні реакції" (1797), "Про свободу стародавніх у порівнянні з свободою нових народів" (1819), "Курс конституційної політики" (1816-1820) визначив нове обгрунтування індивідуальної свободи як свободи приватної власності, яка досягається шляхом обмеження впливу держави на економічне життя суспільства і поділом влади на гілки. Мислитель засуджував будь-яку форму держави, де існує перевищення влади і немає гарантій особистої свободи, до яких він відносив суспільну думку, право, поділ влади та чітко встановлену межу дії інститутів державної влади.
Політичним ідеалом Б.Константа була конституційна монархія. Він обгрунтував необхідність створення шести видів конституційної влади: королівську, виконавчу, представницьку (постійну та виборну), судову та муніципальну.
Представником французького лібералізму був Алексіє де Токвіль (1805-1859), який обгрунтував значення демократії, основою якої є рівність. А.Токвіль визначив неминучість занепаду аристократії і приходу до влади середніх верств населення. На його думку, свобода - це необхідність постійно робити вибір і нести відповідальність за його наслідки. Токвіль визначив гарантії свободи особи в демократичній державі: децентралізація влади, незалежне становище суду, демократичні якості громадян країни, юридизація суспільно-політичного життя.
Ідеї демократизації політичних та правових інститутів держави пропагував англійський філософ і юрист, ідеолог реформізму Ієремія Бейтам (1748-1832). У своїх працях "Фрагмент про державне правління" (1776), "План всезагального та вічного миру" (1789) визначив основну мету існування держави - створення умов для досягнення користі і щастя кожною людиною; обгрунтував теорію утилітаризму - доктрина, за якою все те, що корисно і може привести до щастя, має бути найвищим принципом всіх наших вчинків; дає визначення права - сукупність знаків, виданих і затверджених сувереном для забезпечення належної поведінки підданих.
Критикуючи договірну теорію походження держави, І.Бентам відстоював думку про те, що всі держави утворились насильницьким шляхом. Всі закони він поділяв на досконалі (містять санкції), недосконалі (не містять санкцій), ординарні (містять настанови громадян) та трансцендентні (містять настанови суверену). І.Бентам спочатку виступав прихильником конституційної монархії, але потім став віддавати перевагу республіці як формі правління, здатній досягти максимального щастя для великої кількості осіб. При цьому владу в республіці поділяв на законодавчу, виконавчу та установчу.
Вважаючи заслугою вченого розробку юридичної техніки, зокрема принципів кодифікації права, його часто називають "Ньютоном законодавства".
Становлення ідей історичної школи (В. Рошер, К. Кнісс, Б. Гільдебранд)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вчення про державу та право у Німеччині кінця XVIII - першій половині XIX ст. Історична школа права“ на сторінці 2. Приємного читання.
