М. Бунге предметом політекономії вважав так звану корисну роботу, яка слугує для задоволення потреб. Завдання політичної економії полягає у вивченні законів капіталістичного розвитку та природного порядку, в якому корисна робота самозростає, обмінюється і розподіляється. Корисна робота містить дві складові: силу природи і працю людини, і проявляється для суспільства у формі придатності, створюючи як матеріальні блага, так і послуги. Рушійною силою суспільного розвитку є намагання людей задовольнити різноманітні потреби, що породжує поділ праці та ринковий обмін, умовою якого є конкуренція.
На думку Бунге, цінність потреб створюють у сукупності природа, праця і капітал. Капітал - це нагромаджені предмети споживання, машини, земельна власність тощо.
М. Бунге критикував феодально-кріпосницький лад і вважав, що його потрібно усунути, розчистити шлях для вільного капіталістичного розвитку на основі вільної конкуренції, а держава повинна забезпечувати гармонію у суспільстві. Підтримував ідеї економічного лібералізму та фритредерства, зазначав, що вільна торгівля є одним з проявів свободи промисловості.
Перехід від капіталізму до соціалізму він вважав стрибком від царства обов'язку, совісті і законності до царства деспотизму і загального рабства. Він стверджував, що у відносини розподілу вступають три класи суспільства: капіталісти, землевласники і робітники, частка доходу кожного з яких визначається суперництвом. Кожен клас є власником відповідного ресурсу: капіталу, природи і праці. Усі ці ресурси створюють цінність, яка, на думку Бунге, є основною категорією політекономії. Цінність визначається суб'єктивною оцінкою і реалізується через попит і пропозицію. Саме це твердження Бунге свідчить про те, що він дотримувався теорії маржиналізму.
Послідовником і учнем М. Бунге був професор Київського університету Дмитро Іванович Піхно (1853-1909). Його праця - "Основи політичної економії" (1899). Завданням політекономії Д.Піхно вважає дослідження економічних законів, яким підпорядковане господарське життя. Предметом політичної економії є вивчення суспільної сторони господарської діяльності. Вчений виділяє чотири методи дослідження політекономії: метод одиничних спостережень, статистичний метод, історичний та дедуктивний методи. Все господарське життя включає три фази: виробництво, розподіл і споживання, а рушійною силою, яка керує тими процесами, є потреби. Піхно виділяє три фактори виробництва: природу працю і капітал, але до них додає ще четвертий - культурно-історичні сили народу. Це свідчить про вплив німецької історичної школи на творчість вченого. Аналізуючи обмін, вчений велику увагу приділяє проблемі цінності. Цінність - це результат виробництва, що визначається в обміні і залежить від умов споживання. При цьому вона буває індивідуальною та суспільною. Мінову цінність характеризують два критерії: пропозиція та попит. Ринкові ціни утворюються, або в результаті індивідуальної оцінки блага, або ринком або законодавчо. Панівною формою є процес ринкового ціноутворення.
Вчений не заперечував ролі держави в економіці, але пропонував обмежувати протекціонізм і застосовувати його лише тоді, коли він сприятливий для розвитку народного господарства.
Політико-правові вчення західноєвропейського просвітництва
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія політичних та економічних вчень» автора Любохинець Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розвиток ідей класичної школи в українській політекономії“ на сторінці 2. Приємного читання.
