Розділ «4.3. Сучасний інституціоналізм та зростання його значення під впливом змін у господарській практиці»

1) недостатність необхідної для прийняття рішення інформації;

2) недосконалість політичного процесу;

3) обмеженість контролю над бюрократією;

4) нездатність держави передбачати й ефективно контролювати найближчі й віддалені наслідки прийнятих нею рішень.

Отже, на думку представників теорії суспільного вибору, діяльність держави, що спрямована на виправлення "провалів" ринку, виявляється далекою від досконалості. До фіаско ринку додається фіаско уряду. Тому слід стежити за наслідками діяльності уряду і вчасно коригувати її залежно від соціально-економічної й політичної кон'юнктури. Економічні методи мають застосовуватися у такий спосіб, щоб вони не підміняли дії ринкової сили. Застосовуючи ті чи інші регулятори, уряд має чітко контролювати і негативні ефекти, завчасно вживаючи заходів для ліквідації негативних явищ.

Є складовою неоінституціональної теорії, її представники - лауреати Нобелівської премії 1993 р. Дуглас Норт і Роберт Фогель, економісти Альфред Конрад, Джон Мейєр та ін. Теоретичні засади цієї теорії сформувалися на основі неоінституціональних ідей Р. Коуза, їх характеризує найширше використання статистичних методів дослідження за допомогою ЕОМ, використання економічної теорії для вивчення економічної історії, побудова гіпотетичних дедуктивних моделей для пояснення минулого. Термін "нова економічна історія" запровадив Р. Фогель у книзі "Залізниці та американське економічне зростання: нариси з економетричної історії" (1964) і статті "Нова економічна історія, її відкриття та методи" (1966). Ще раніше у 1961 p. С. Рейтер запропонував для позначення досліджень з економічної історії з використанням економіко-статистичного моделювання термін "кліометрика" (кліометрія) (від грец. cliometrica - Clio - одна з дев'яти муз, покровителька історії, metron - вимірювання).

Роберт Фогель (р. н. 1926), ставлячи за мету відтворити історію американської економіки на основі нових методів економічного дослідження, у статтях та книгах "Нове тлумачення американської економічної історії" (1971), "Час на хресті: економіка американського рабства" (1974), написаних у співавторстві з С. Енгерманом, "Без згоди чи контракту: зліт і падіння рабства в Америці" (1989) заперечував усталені погляди на історію США в 1849-1890 pp. Він обґрунтував, що будівництво і функціонування залізниць не мало вирішального значення для економічного зростання країни, плантаційне рабство Півдня США було прибутковим і продуктивнішим, ніж фермерство на Півночі, доходи на одну особу в рабовласницькій економіці зростали надзвичайно високими темпами, причинами його краху були політичні та соціальні фактори.

Дуглас Норт (р. н, 1920) у працях 1960-1970-х років "Зростання і добробут в американському минулому: нова економічна історія" (1966), "Економіка соціальних проблем" (1971) досліджував конкретні проблеми економічного зростання, зокрема Півдня США у 1815-1860-х роках. У наступні роки у працях "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки" (1990), "Трансакційні витрати, інститути та функціонування економіки" (1992) науковою проблематикою вченого було зіставлення та кількісні оцінки стратегій економічного зростання у різні часи та в різних країнах на теоретико-методологічних засадах теорії трансакційних витрат. Здійснив спробу створити нову концепцію економічної теорії та її закономірностей.

Структуроутворювальними поняттями вчення Д. Норта є "інституції" та "організації". Інституції (інститути) - це контрактні утворення, спрямовані на отримання вигід від обміну та розподілу праці, або правила гри у суспільстві. Д. Норту належить авторство поділу інститутів на формальні й неформальні, їх характеристика, аналіз інституціональної структури економіки та порівняння різних інституціональних структур у різні історичні періоди. Вчений стверджує, що фактори, які традиційно розглядаються як стимулятори зростання (інновації, збереження, НТП тощо) є лише індикаторами зростання, а головна умова - існування ефективних інститутів. Основна функція соціальних інститутів полягає у зменшенні трансакційних витрат. Якщо у відповідь на економічні зміни створюються інститути, які забезпечують цю умову, економіка зростає. Так, важливе значення мала система приватної власності, формування якої в Англії та Нідерландах у XVI ст. визначило їх економічне зростання. Чим вищий поділ праці, тим вищими є трансакційні витрати. їх зростання обмежує економічний розвиток.

Етапи розвитку інституціональної структури Д. Норт трактує як "переломні моменти економічної історії", або "економічні революції". Змістом першої економічної (неолітичної революції) є перехід до так званої виняткової спільної власності на природні ресурси та продукти праці, виробничо-відтворювального господарства та виникнення держави як механізму управління людьми і виконання суспільних функцій з метою зниження трансакційних витрат через впорядкування торгівлі, організації нагляду за проведенням колективних робіт. Друга економічна революція - промислова - привела до фундаментальних змін в економічній системі у результаті розширення ринку і структурно-організаційних змін. Головним важелем, що стримував трансакційні витрати, стало посилення ролі держави, яка вирішувала суперечки з приводу контрактів, регулювала зовнішні ефекти.

Організації, на думку Д. Норта, це не правила гри, а самі гравці, їх стратегії. Інституційні обмеження визначають правила гри, а завдання гравців - виграти гру для досягнення певних цілей. Отже, організації створюються для досягнення певних цілей, є агентами інституційних змін. Відокремлення правил гри від стратегії гравців є необхідною умовою для розробки теорії інституцій.

Важливим положенням теорії Д. Норта є концепція "залежності від шляху". Вчений доводить, що в ході історії не відбувається природній відбір найефективніших інститутів, оскільки існуючі можуть довго визначати шлях розвитку країни. Інертність інститутів пояснюють високі трансакційні витрати з їх реформування та створення нових. Для структурної перебудови необхідно, щоб економічні вигоди від її проведення перевищували витрати. Держава може бути зацікавлена у підтриманні неефективних інститутів, якщо це збільшує монопольну ренту, як було впродовж більшої частини історії людства.

Центральну проблему економічної історії Д. Норт вбачає у відповіді на питання, що таке стан інституціональної рівноваги і чи є він ефективним. Інституціональна рівновага - ситуація, за якої ніхто не зацікавлений у перебудові діючих інституцій. За умови нульових трансакційних витрат інституціональна система є нейтральним фактор. Якщо трансакційні витрати низькі, то економічний розвиток матиме оптимальну траєкторію незалежно від наявних інститутів, таке суспільство приречене на процвітання. Відповідаючи на питання, чому існують погані правила гри, Д. Норт посилається на дію трьох факторів: подвійну роль держави, вплив груп із спеціальними інтересами, залежність еволюції інститутів від раніше обраної траєкторії.

У статті "Вимір трансакційного сектору в американській економіці 1870-1970 років" Д. Норт і Дж. Волліс проаналізували динаміку трансакційних витрат в економіці США. Впродовж цих років їх частка зросла з 26,6 до 54,9 %. Розширення трансакційного сектору вчені визначають як "структурне зрушення першочергового значення", який визначає контраст між економічно розвиненими та відсталими країнами.

Новий інституціоналізм відображає спробу створити нову теорію інститутів, не пов'язану із висновками неокласики. Він представлений теорією ігор (Джон фон Нейман, Оскар Моргенштерн, Джон Форбс Неш), теорією неповної раціональності (Гербер Александер Саймон), економікою угод (Лоран Тевено), теорією регуляцій (Робер Буайє), еволюційною теорією (Річард Нельсон, Сідней Грехем Вінтер), інституціональною компаративістикою (П. Грегорі, Ян Корнаї).

Новий інституціоналізм відкидає методи маржинального та рівноважного аналізу, беручи на озброєння еволюційно-соціологічні методи1. Представники нового інституціоналізму часто обирають сфери аналізу, що виходять за межі ринкового господарства (проблеми творчої праці, економіка глобальних проблем людства тощо). Теорії нової інституціональної економіки "розщеплюють" парадигмальні засади "жорсткого ядра" неокласики. До цього напряму інституціоналізму наближена і "поведінкова економіка", заснована американським психологом Д. Канеманом, який займався критичною перевіркою того, наскільки модель "економічної людини" відповідає реальній поведінці індивідів2.

Теорія ігор розроблена Джоном фон Нейманом (1903-1957) і Оскаром Моргенштерном (1902-1977) у праці "Теорія ігр і економічної поведінки" (1944). Теорія ігор - математичний аналіз принципів оптимізації ухвалення рішень у ситуаціях, в яких беруть участь два і більше гравців, котрі діють незалежно один від одного і мають різні інтереси. Найпростіший приклад - це так звана гра з нульовою сумою, коли завдання кожного гравця полягає у виробленні найкращої стратегії та "мінімаксного" рішення, а виграш однієї сторони дорівнює програшу іншої. Вчені вважали, що всі економічні події можна розглядати як результат такої гри. Зокрема, 0. Моргенштерн використовував теорію ігор для вирішення проблем економічного прогнозування. Джон Форбс Нейш (р. н. 1928) у працях 1950-х років, зокрема "Некооперативні ігри", аналізував "ігри з ненульовою сумою", в яких усі учасники (двоє і більше) або виграють, або зазнають поразки, жодна зі сторін гри не може збільшити свій виграш в односторонньому порядку, змінюючи свою стратегію, тому необхідно зберігати рівновагу між гравцями, виграш забезпечить лише кооперування інтересів (наприклад, переговори профспілок і керівництва компаній). Це положення отримало назву рівновага Неша, або некооперативна рівновага. Отже, теорія ігор ґрунтується на припущенні, що може існувати кілька точок рівноваги, які необов'язково збігаються з точками оптимуму, за В. Парето, або ж, що рівноваги може не бути взагалі, що завдало удару по моделі загальної рівноваги Вальраса - Ерроу - Дебре.

Порівняно відособленою в теорії нового інституціоналізму е контрактна парадигма, що може реалізовуватися як ззовні, тобто через інституціональне середовище (вибір соціальних, юридичних та політичних правил гри), так і зсередини, тобто через низку обмежень всередині самої організації. В першому випадку як правила гри можуть виступати конституційне право, майнове право, адміністративне право, різноманітні законодавчі акти, а в другому - правила внутрішнього розпорядку самих організацій.

У межах цього напряму дослідження теорія прав власності (Р. Коуз, А. Алчіан, Г. Демсетц, Р. Познер) вивчає інституціональне середовище діяльності економічних організацій у приватному секторі економіки, а теорія суспільного вибору (Дж. Б'юкенен, Г. Таллок, М. Олсон, Р. Толлісон) - інституціональне середовище діяльності індивідуумів і організацій у суспільному секторі. Якщо перший напрям акцентує увагу на виграші у добробуті, який вдається досягнути завдяки чіткій специфікації прав власності, то другий - на втратах, пов'язаних з діяльністю держави (економіка бюрократії, пошук політичної ренти та корупція тощо).

Теорія агентів концентрує увагу на попередніх передумовах контрактів (ex ante), а теорія трансакційних витрат - на вже реалізованих угодах (ex post), що породжують різноманітні управлінські структури. Теорія агентів розглядає різноманітні механізми стимулювання діяльності підлеглих, а також організаційні схеми, які забезпечують оптимальний розподіл ризиків між принципалом і агентом. Ці проблеми виникають у зв'язку з відокремленням капіталу-власності від капіталу-функції (власності від контролю). Такі дослідники, як Вільям Меклінг, Юджин Фама вивчали заходи, необхідні для того, щоб поведінка агентів меншою мірою відхилялась від інтересів принципалів. Причому, якщо вони намагались передбачити ці проблеми наперед, ще при укладанні угод, то Йоран Барцель акцентував увагу на поведінці економічних агентів вже після укладання контракту.