Розділ «4.3. Сучасний інституціоналізм та зростання його значення під впливом змін у господарській практиці»

1) рівновага на ринку існує завжди, вона збігається з оптимумом за Парето (модель Вальраса - Ерроу - Дебре);

2) індивіди здійснюють вибір раціонально (модель раціонального вибору);

3) переваги індивідів стабільні й мають ендогенний характер, тобто на них не впливають зовнішні чинники.

Неоінституціоналізм суттєво відрізняється від неокласики.

o По-перше, розглядається значно ширший спектр форм власності та контрактних форм, на основі яких здійснюється обмін (поряд із приватною власністю, на якій роблять акцент неокласики, аналізуються також колективна, державна, акціонерна форми власності та порівнюється їх ефективність щодо забезпечення угод на ринку).

o По-друге, неоінституціоналісти неокласичні моделі доповнили поняттям інформаційних витрат - витрат, пов'язаних із пошуком і отриманням інформації щодо угод та ситуації на ринку в цілому.

o По-третє, поряд із виробничими (трансформаційними) витратами неоінституціоналісти припускають існування трансакцій-них витрат. Безліч адептів неоінституціоналізму вважають, що неокласична теорія звужує можливості свого економічного аналізу, враховуючи лише витрати взаємодії людей із природою (трансформаційні витрати), в той час як сьогодні необхідно також брати до уваги витрати взаємодії між людьми - трансакційні, які за сучасних умов зростаючого ускладнення соціально-економічних відносин набувають усе більшого значення. їх можна визначити як витрати ресурсів (грошей, часу, праці тощо) для планування, адаптації та контролю за виконанням узятих індивідами зобов'язань у процесі відчуження та привласнення прав власності та свобод, прийнятого в суспільстві.

o По-четверте, завдяки використанню принципу "методологічного індивідуалізму" в центрі уваги неоінституціональної теорії перебувають відносини, що виникають всередині економічних організацій, тоді як у неокласичній традиції організація розглядалася як "чорна скринька", до якої дослідники "не намагались зазирати". У зв'язку з цим позицію неоінституціональної теорії можна охарактеризувати як мікроекономічну.

o По-п'яте, якщо неокласична теорія передбачала лише два види обмежень (фізичні, породжені рідкісністю ресурсів, та технологічні, що відображають рівень знань і практичної майстерності економічних агентів), то неоінституціональна теорія вводить ще одну групу обмежень, що зумовлені інституційною структурою суспільства і виконують свою роль після економічного вибору. Неоінституціональна економічна теорія відмовляється від будь-яких передумов і наголошує, що економічні агенти діють у світі великих трансакційних витрат, недостатньо структурованих прав власності та жорстких інституційних реальностей, сповнених ризику і невизначеності.

o По-шосте, якщо неокласика показує людину як істоту гіперраціональну, а опортуністичну поведінку не розглядає, то неоінституціональна теорія характеризує людину більш реалістично - у двох найважливіших поведінкових передумовах - обмеженій раціональності й опортуністичній поведінці. Опортуністична поведінка становить "слідування власному інтересу, що доходить до віроломства". Йдеться про будь-які форми порушення взятих на себе зобов'язань, прагнення до особистої вигоди з використанням підступності, включаючи заздалегідь прораховані обман, приховування інформації та інші дії, що заважають реалізації інтересів організації. Індивіди, які максимізують корисність, поводитимуться опортуністично (наприклад, надаватимуть послуги гіршої якості й меншого обсягу), якщо інша сторона не в змозі цього виявити. Значна частина соціальних інституцій, як формальних, так і неформальних, покликана мінімізувати негативні наслідки обмеженої раціональності та опортуністичної поведінки. За відсутності проблем обмеженої раціональності та опортуністичної поведінки потреба у багатьох інституціях просто б зникла.

Отже, основними принципами неоінституціоналізму є:

1. Методологічний індивідуалізм. Індивіди діють у будь-якій сфері суспільного життя (включаючи соціальну сферу та державну службу, політику), переслідуючи свої особисті інтереси. Групи можуть розглядатись як кінцевий неподільний елемент аналізу з власною функцією корисності та обмеженнями, а також як об'єднання кількох індивідів з власними функціями корисності та інтересами.

2. Концепція економічної людини. Раціональність індивідів має універсальне значення, тобто особи керуються у своїй діяльності насамперед економічним принципом - порівнюють граничні вигоди і граничні витрати.

3. Розуміння діяльності як обміну. Будь-яка сфера діяльності розглядається за аналогією до товарного ринку. Держава, наприклад, є ареною конкуренції індивідів за вплив щодо прийняття рішень, доступу до розподілу ресурсів, місця в ієрархічній структурі влади. Разом з тим, є і ринком особливого типу, учасники якого мають нетипові права власності: виборці можуть обирати представників у вищі органи влади, депутати - приймати закони, чиновники - стежити за їх виконанням. Виборці трактуються як індивіди, що обмінюються голосами і передвиборними обіцянками.

4. Позаісторичний характер дослідження всезагальних законів, які діють для усіх видів економічних гравців і спроможні описати будь-які економічні системи та історичні епохи.

Новий інституціоналізм робить спробу створити нову теорію інститутів, адекватно оцінити вплив інституціонального середовища на формування моделі та стратегії соціально-економічного розвитку. Методологічні основи нової інституціональної теорії ґрунтуються на засадах традиційного інституціоналізму:

o дослідження проблеми економічної теорії за допомогою неекономічних наук - права, історії, соціології та інших суспільних наук, використання міждисциплінарного підходу до аналізу економічних процесів;

o застосування індуктивного методу (рух думки від одиничних випадків до узагальнень), принципів історизму та еволюціонізму, розгляд економіки не в статиці, а в динаміці;

o використання принципу методологічного холізму, за яким увага акцентується на системі інститутів, на діях колективів (профспілок та уряду) із захисту прав індивідів, тоді як методологічний індивідуалізм неоінституціоналізму аналізує поведінку індивіда, який із власної волі та відповідно до своїх інтересів вирішує, членом яких колективів йому вигідно бути;

o визнання необхідності соціального контролю над економікою, активної економічної та соціальної політики держави.