Розділ «4.3. Сучасний інституціоналізм та зростання його значення під впливом змін у господарській практиці»

Р. Коуз сформулював основні засади економічної твори прав власності

Заснований ним напрям економічної науки дістав назву "проблеми соціальної вартості". У працях "Федеральна комісія зв'язку" (1959), "Суперечка щодо соціальних витрат" (1946) і "Проблема соціальних витрат" (1960) учений звертається до проблем впливу права на функціонування економічної системи (використовував поняття "пучок прав", яким правники визначають майнові права: все, що продається і купується).

Р. Коуз полемізує з поглядами англійського економіста А. Пігу і доводить, що причиною зовнішніх ефектів (екстерналій) є не провали ринку, а відсутність чітко визначених і захищених прав власності на всі ресурси. Зовнішні ефекти - це порушення прав власності, які не враховані. Тому, щоб зіставити витрати економічних агентів від економічних збитків, необхідно враховувати права майнової власності та трансакційні витрати, що відіграють ключову роль у рішенні щодо використання прав.

Аналізуючи приклади з реального господарського життя, Р. Коуз дійшов таких висновків:

o на економічні рішення та їх результат впливають майнові права: на використання товарів, щодо власності, користування, контрактні тощо. Майнові права - це основний компонент в аналізі інституціональної структури економіки. Неважливо, хто володіє правом використання ресурсів, це право придбає той, хто отримає від нього найбільший прибуток. Закон лише визначає людину, з якою необхідно заключити угоду (трансакцію) на використання ресурсу;

o якби трансакційні витрати були нульовими, права власності - чітко визначені, а люди дотримувалися результатів добровільного обміну, то не було б жодних екстерналій і "провалів ринку". Розміщення ресурсів (структура виробництва) залишалася б незмінною і ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності. Кінцевий результат (максимізуючий цінність виробництва) не залежить від системи правових норм. Велика кількість законів при нульових трансакційних витратах не має реального значення. Люди завжди можуть домовитися без витрат про набуття, перерозподіл і комбінування прав, щоб збільшити цінність виробництва. При цьому не буде мати значення, хто саме володіє правом власності. Учасники угоди самі знайдуть прийнятне рішення безпосередньо через ринок, у держави не буде підстав для втручання у ринковий механізм;

o у світі без трансакційних витрат інститути, які утворюють економічну систему, нікому не потрібні.

o існування екстерналій (вчений визначав їх як вплив дії одного на добробут іншого або вплив рішень однієї людини на будь-кого, хто не брав участі в ухваленні рішення) не створює підстав для урядового втручання. Екстерналії будуть завжди. Тому з метою досягнення максимізації цінності виробництва доцільно дозволити існування більшості екстерналій, оскільки урядове втручання також має свої витрати.

Відомий економіст Джордж Стіглер (1911-1991) у праці "Теорія ціни" (1966) перефразував висновки Р. Коуза як "теорему Коуза" і ввів її в науковий обіг. "Теорема Коуза" проголошує: "в умовах досконалої конкуренції приватні та соціальні витрати рівні"'. Власне, Р. Коуз у відповідь Дж. Стіглеру на "теорему Коуза" зазначав, що розгляд економіки без трансакційних витрат є попереднім кроком до аналізу реальної економіки, де вони завжди позитивні.

В економічній літературі з теореми Коуза зроблено кілька важливих теоретичних і практичних висновків. По-перше, вона розкриває економічний зміст прав власності. По-друге, теорема Коуза відводить від ринку звинувачення у "провалах" і свідчить про те, що до деградації зовнішнього середовища веде не надлишковий, а недостатній розвиток приватної власності. По-третє, виявляє ключове значення трансакційних витрат. По-четверте, доводить, що посилання на зовнішні ефекти - недостатня підстава для державного втручання. У разі низьких трансакційних витрат воно зайве, а у випадку високих - далеко не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними трансакційними витратами, то результат "лікування" може виявитися гіршим від самої "хвороби".

Ідеї Р. Коуза зумовили розвиток економічної теорії трансакційних витрат і прав власності.

У неоінституціоналізмі існують різні розробки теорії трансакційних витрат і організаційних форм. Американський учений Олівер Вільямсон (р. н. 1932) у працях "Ринки та ієрархія: Аналіз і висновки для антимонопольного регулювання" (1975), "Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів" (1985), "Механізми управління" (1996), використовуючи метод аналізу переваг ринкових і внутрішньофірмових контрактацій, досліджував механізм "регуляційних структур" для оцінки поведінки учасників контрактних відносин, вертикальну інтеграцію (корпоратизацію) та ефективність антимонопольної політики держави. Вчений стверджував:

o економічні інститути є різними типами контрактації, оскільки існують різні варіанти заключення контрактів і укладання угод. Визначальний фактор ефективності контракту (або ринковий, або внутрішньофірмовий) - економія трансакційних витрат. Ефективність угод залежить від багатьох аспектів, зокрема наявність опортуністичної поведінки, використання "специфічних ресурсів", стимулів щодо підвищення ефективності виробництва;

o для кожної угоди існує свій тип регуляційних структур (вирішення конфліктів, санкції тощо), які найкраще забезпечують її виконання;

o опортуністична поведінка розкриває психологічні основи існування трансакційних витрат і виникнення фірм. Опортунізм ех ante проявляється при укладанні угод, коли свідомо надається неправдива інформація залежно від особистих зацікавлень учасників угоди, опортунізм ex post - за умов ухиляння від виконання угод, штучного створення ситуацій виплат страхових або компенсаційних (здирство). Чим вище ризик опортуністичної поведінки, тим доцільнішим є укладання угоди як внутрішньофірмової;

o поняття "специфічні ресурси" пояснює їх корисність залежно від галузі використання, що формує певний рівень ризику інвестицій. Контрактні відносини з високим рівнем гарантії стабільності та регулярності, пов'язані з можливою опортуністичною поведінкою, повинні мати внутрішньофірмовий характер. Ринковий механізм регулює прості контракти. На конкурентному ринку існує мотивація зі "стимулами високої потужності", а мотивація фірм має "слабку потужність", тому мотиваційний механізм обмежувальний для розширення фірми.

Сучасні економісти пропонують велику кількість визначень трансакційних витрат, до яких почали зараховувати будь-які види витрат, що супроводжують взаємодію економічних агентів, незалежно від того, де вони здійснюються - на ринку чи всередині організацій. Так, Карл Далман (р. н. 1950) кваліфікує трансакційні витрати як "витрати збирання й опрацювання інформації, витрати проведення переговорів і прийняття рішень, витрати контролю і юридичного захисту виконання контракту".

Найпоширенішим сучасним трактуванням трансакційних витрат є таке: це витрати, що виникають, коли індивіди обмінюють свої права власності в умовах неповної інформації (вступають у контрактні відносини) або підтверджують їх у тих самих умовах (захищають власність від третіх осіб). Вони бояться, що їх права власності будуть обмежені третьою стороною, тому витрачають ресурси на захист цих прав (наприклад, будують огорожу, утримують штат охоронців тощо). У зв'язку з виявленням трансакційних витрат можна також вести мову і про трансакційний сектор економіки. Найважливішою характерною ознакою трансакційних витрат вважається те, що вони дають можливість значної економії на масштабах: трансакційний сектор, на відміну від виробництва промислових або сільськогосподарських товарів, схильний економити на масштабі, тобто в міру збільшення обсягу випуску в секторі частка на одну операцію знижується1. Сучасний стан економіки свідчить, що чим сильніша в економіці інтенсивність обміну, тим вищий, за інших рівних умов, рівень трансакційних витрат, що дуже актуально для сучасного стану економіки, де ця інтенсивність постійно посилюється.

Сталі компоненти є в усіх видах трансакційних витрат: коли інформація зібрана, нею може користуватися будь-яка кількість потенційних продавців та покупців; договори стандартизуються; вартість розробки законодавства або адміністративних процедур не залежить від того, яка кількість осіб підпадає під дію - одного разу встановлені, права власності можуть майже нескінченно поширюватися на інші об'єкти з незначними додатковими витратами. Тому зростаюча "ринковість" господарства може збільшувати прибуток на одну особу навіть у разі відсутності технічного прогресу за рахунок економії трансакційних витрат на масштабах ринку. Варіативність визначень трансакційних витрат формує їх класифікацію (табл. 4.7).

На думку теоретика права власності Стіва Пейовича, право власності на майно складається з таких повноважень: 1) права користування майном (usus); 2) права отримувати користь (usus fructus); 3) права змінювати його форму та субстанцію (abusus); 4) права передавати його іншим особам за узгодженою ціною2.