Розділ «2.4. Економічний розвиток у 1970 - середині 1980-х років. Антикризова політика в реформуванні господарств країн Західної Європи. Актуалізація неокласики»

Безумовною заслугою нових класиків можна вважати те, що вони чи не вперше в економічній науці аргументовано довели, що очікування людей впливають на реальний перебіг економічних і політичних процесів; що як це не парадоксально, цінові очікування людей стають ідентичними фактичній динаміці цін. Тому небажано здійснювати жодних несподіваних для суб'єктів господарювання заходів з боку держави, навіть ефективних, оскільки вони породжують додаткову непевність.

Практика підтвердила, що при оцінюванні та розрахунках результатів нової економічної політики держави (наприклад, реформи податкової системи, зміни режиму зовнішньої торгівлі, нової грошово-кредитної політики, нової системи обмінних курсів тощо) слід обов'язково враховувати й ефект зміни раціональних очікувань.

2.4.3. Реформи державного регулювання. Рейганоміка. Тетчеризм

Подолання кризових явищ в економіці розвинених країн Заходу відбувалося на засадах неоконсервативної політики. Пропонувалися приватизація державної власності, зменшення частки валового національного продукту, що перерозподілялася через бюджет, збалансованість доходів і видатків державного бюджету, помірні податки і скорочення соціальних програм.

У США в 1980-х роках модель державного регулювання економіки отримала назву "рейганоміка", будучи варіантом неоконсервативної політики. Теоретична основа рейганоміки - концепція пропозицій що бере за основу не витрати (приватні та державні), як це було прийнято в кейнсіанстві, а заощадження, отже, декларує необхідність збільшення заощаджень і відносне зменшення споживчого попиту, при цьому податки виконують роль головного інструменту фіскальної політики. Економічна програма передбачала:

o скорочення податків на корпорації та фізичних осіб;

o зменшення державних видатків на соціальні програми;

o жорстку кредитно-грошову політику як засіб подолання інфляції, дерегулювання підприємницької діяльності.

o У 1981 р. ухвалено Закон про оподаткування, що передбачав поетапне скорочення індивідуального прибуткового податку загалом на 23 %, максимальної податкової ставки на доходи від капіталу - з 70 до 50 %, термінів амортизаційних списань, збільшення інвестиційної податкової знижки. За п'ять років податкова реформа зменшила надходження у федеральний бюджет майже на 750 млрд дол. Разом з тим, передбачалося, що зростуть стимули до праці, обсяги заощаджень та інвестицій, темпи економічного зростання та продуктивність праці, зменшиться рівень безробіття. Реалізуючи на практиці монетаристські рекомендації, ФРС запровадила таргетування вузьких грошових агрегатів, що законодавчо було закріплено в 1975 р. У 1983 р. почалось циклічне поліпшення кон'юнктури, пришвидшене фіскальною і кредитно-грошовою політикою. Однак середні темпи зростання реального ВВП у 1981-1985 рр. становили 2,4 %, менше, ніж визначила адміністрація (3,8 %), продуктивності праці - лише 0,9 % (у 1973-1981 рр. - 0,6 %, у післявоєнний період-1,9%).

Згідно з Законом про податкову реформу (1986 р.) знижено граничні ставки на особистий прибутковий податок з 50 до 28 %, на податок із прибутку корпорації з 46 до 34 %, одночасно скасовано значну частину податкових пільг.

o Реалізовано програму "нового федералізму", що передбачала скорочення обсягів діяльності федерального уряду в соціальній сфері та передачу штатам 44 із 46 соціальних програм.

o Проведено політику зменшення впливу такої корпоративної структури, як профспілки. їх звинувачували в захисті егоїстичних, корпоративних інтересів своїх членів, що обмежувало зростання продуктивності праці та ефективності виробництва. Фактично створено нові форми трипартизму - соціального партнерства держави, бізнесу та робітників в особі профспілок.

o Розпочато процес перерозподілу функцій держави, здійснено приватизацію. Уряд відмовився від директивних методів державного втручання (скасовано третину нормативів, що регулювали комерційну діяльність), було обмежено його повноваження, традиційну бюрократію, її монопольне керування, демонтовано різні регулювальні інститути.

o У зовнішньоекономічній діяльності запанувала політика "фритредерства". Ослаблення торговельно-політичних бар'єрів дало змогу американському капіталу використати технологічну та фінансову переваги перед конкурентами, проникнути на ринки інших країн, що одночасно сприяло інтенсифікації технічного прогресу, структурній перебудові економіки, подоланню інфляції в країні.

Результатом рейганоміки стало економічне піднесення США впродовж 1983-1989 рр. і зміцнення міжнародних економічних позицій. Рівень ВВП у 1989 р. перевищив показники 1979 р. на 25 %, особисте споживання зросло на 1/3, рівень безробіття зменшився до 5 %, інфляції - до 4 %.

Велика Британія у 1970-ті роки за динамікою економічного розвитку посідала одне з останніх місць серед країн ОЕСР. Середньорічні темпи зростання ВВП становили 1,9 % (загалом у державах Західної Європи - 2,7 %). Уповільнилося, а в деякі періоди було на нульовому рівні зростання продуктивності праці. Темпи інфляції до кінця 1970-х років досягли 15 %.

Змістом державного регулювання була неоліберальна економічна політика, запроваджена урядом консерваторів, котрий очолювала М. Тетчер (1979-1987 рр.). Вона спиралася на монетаристську концепцію американського економіста М. Фрідмена.

Зміст, результати та наслідки реформ тетчеризму:

o Провідним напрямом діяльності була боротьба з інфляцією. Важливі інструменти боротьби з інфляцією - державний бюджет і фіскальна політика. Більш ніж 90 % доходів англійського бюджету наприкінці 1970 - на початку 1980-х років становили податки, у тому числі прибутковий - близько 34 % від усіх доходів бюджету. З метою стимулювання інвестицій уряд надав податкові пільги приватному бізнесу. Ставку податку а прибутку найбільших корпорацій було послідовно знижено спочатку до 50, а потім до 35 %. Це зменшило на 3,5 млрд ф. ст. прямі податки на великі доходи. Одночасно зросло значення непрямих податків, що в 1981 р. становили 39 % від усіх надходжень у бюджет. Було підвищено ставки податку на додану вартість з 8 до 15 % (обкладали товари першої необхідності, побутові та медичні послуги). Держава скоротила державні позики приватному сектору, контролювала темпи Збільшення грошової маси в обігу (Банк Англії запровадив таргетування в 1975 р.), відмінила контроль над цінами і заробітною платою. Зросла сума кредитів, наданих банками промисловим компаніям. Крім цього, до 17 % підвищено дисконтні ставки Банку Англії. З метою обмеження державних витрат на 4 млрд ф. ст. зменшено видатки на промисловість, комунальне і дорожнє господарство, розвиток культури й освіти. Проводилася політика скорочення внутрішнього споживання.

o Інший важливий напрям реформ - скорочення державного підприємництва, приватизація та збільшення кількості акціонерів. Приватизацію здійснювали шляхом денаціоналізації (прямого продажу підприємств) і лібералізації державних монополій для розширення сфери конкуренції за принципом платності та торгів, як відкритих, так і закритих. Характерно, що продавали тільки прибуткові підприємства. На початку 1980-х років скоротили фінансування державних підприємств і фірм: у 1983-1984 рр. виділено 6,1 млрд, у 1984-1985 рр. - 5,6 млрд ф. ст. Було продано багаті родовища нафти в Північному морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національну компанію з перевезення вантажів, вугільні шахти, підприємства нафтової, сталеливарної, авіакосмічної промисловості, повітряного транспорту. Лише впродовж 1984- 1987 рр. приватизовано 1/3 державної власності в промисловості. Прибутковість приватизованих підприємств зросла в 3-7 разів. Наприклад, приватизували Британську аерокосмічну компанію, "Роллс-Ройс", "Брітиш телеком" тощо. Поширився викуп акцій працівниками. Наприкінці 1990-х років у Великій Британії було 11 млн акціонерів проти 7 млн у 1979 р. Уряд активно підтримував транснаціональні компанії, що переважали в провідних галузях промисловості.