Розділ «2.2. Економічна політика зростання. Теорії економічного зростання»

Велику увагу Дж.В. Робінсон приділяла проблемі забезпечення стійкого збалансованого зростання. Умовами такого зростання є сталість у співвідношенні заробітної плати і прибутку, недопущення зміни цього співвідношення на користь останнього. Зростання заробітної плати має відповідати підвищенню продуктивності праці. Саме висока заробітна плата спонукає підприємців до технічного переоснащення виробництва.

Дж.В. Робінсон розвиває теорію, в якій зв'язок між економічним зростанням, нагромадженням і розподілом здійснюється не на основі граничної продуктивності факторів виробництва, а на основі функціонування реальних соціальних інститутів, що визначають прагнення підприємців до нагромадження та боротьбу працівників за свою частку в національному продукті. Зокрема, величина заробітної плати є результатом тривалого історичного розвитку.

П. Сраффа у працях "Закон утворення доходів в умовах конкуренції" (1926), "Виробництво товарів за допомогою товарів. Прелюдія до критики економічної теорії" (1960) запропонував нову теорію вартості та ціноутворення. Він піддав критиці основу-основ неокласичної теорії - визначення ринкової ціни за допомогою кривих попиту і пропозиції, відкинув суб'єктивну теорію попиту і цінності. На основі аналізу відмінностей у природі законів зростаючої і спадної дохідності та їх несумісності з умовами конкуренції був зроблений висновок, що проблему конкурентної вартості можна вирішити лише через витрати виробництва. За основу був узятий метод визначення ціни виробництва особливого стандартного товару, який у свою чергу складається з сукупності базових товарів - таких, що беруть участь у виробництві інших товарів, включаючи і їх самих. Саме такий стандартний товар, на думку П. Сраффи, може бути мірилом цінності всіх інших товарів, заробітної плати та прибутку, а також дасть можливість об'єктивно відстежувати зміни всіх параметрів економічної системи.

Погляди П. Сраффи на процеси виробництва суттєво відрізняються від поглядів неокласиків, які розглядають лише виробництво споживчих благ, що має вигляд одностороннього руху від факторів виробництва до споживчих благ. У П. Сраффи всі галузі взаємопов'язані: кінцевий продукт одних галузей є сировиною для інших і на кожному етапі відбувається перетворення одних товарів в інші. Взаємозв'язок галузей створює цілісний виробничий цикл.

Теорія Сраффи заклала основи теорії загальної рівноваги, відмінної від концепції Л. Вальраса. її. Сраффа вважає, що стан рівноваги в короткому і середньому періодах є нестійким у зв'язку з раптовими змінами в попиті, які неможливо передбачити. Рівновага в цих періодах є тільки бажаним станом системи. Стійкої рівноваги можна досягти лише в тривалому періоді. Включення ж попиту в систему визначення параметрів рівноваги є необгрунтованим, оскільки в тривалому періоді попит не може здійснювати суттєвого впливу на ціни та обсяги виробництва.

Ліві кейнсіанці шукали вихід із суперечності сучасного ринкового господарства шляхом збільшення витрат держави на суспільні цілі: житлове будівництво, охорону здоров'я, соціальне страхування, будівництво доріг, а також збільшення доходів фермерів, дрібних підприємців, працівників.

У 70-ті роки XX ст. у таких країнах, як Велика Британія, Канада, Італія та інші формується так зване калецькіанське посткейнсіанство. Воно отримало свою назву від прізвища відомого польського вченого-економіста Міхала Калецького (1899-1970), який ще на початку 1930-х років, досліджуючи проблеми заощаджень, інвестицій і зайнятості, дійшов висновків, які здебільшого були аналогічними економічному вченню Дж.М. Кейнса, а в окремих випадках - глибшими і змістовнішими. Творчий доробок М. Калецького разом із ученням Дж.М. Кейнса справив значний вплив на формування посткейнсіанства.

У теорії ціноутворення М. Калецький виступив з різкою критикою неокласичної теорії ціноутворення і запропонував свою альтернативну теорію. На його думку, головним чинником ціни є не процес оптимізації на основі граничних величин, а ринкова (монопольна) влада фірми. Монопольна влада залежить від інтенсивності нецінових чинників, перебігу ділового циклу, сили і згуртованості профспілок. Теорія ціноутворення М. Калецького стала основою для багатьох сучасних неортодоксальних теорій ціни.

Теорія фірми. Досліджуючи фактори, що впливають на розміри фірм, М. Калецький дійшов висновку, що вони визначаються не стільки обсягами ринків збуту (класична теорія) чи економією на масштабах виробництва (неокласична теорія), скільки величиною власного капіталу власників (власника) фірми. Отже, найголовнішою умовою становлення підприємництва є величина власного капіталу, а підприємницькі здібності відіграють значно меншу роль, ніж прийнято вважати.

Теорія розподілу доходів і циклу. Альтернативною до неокласичної є теорія розподілу доходів М. Калецького. Згідно з останньою працівники фактично не роблять заощаджень, а вся їхня заробітна плата витрачається на споживання. Величина прибутків підприємців визначається їхньою інвестиційною активністю. Тому працівники витрачають те, що отримують, а підприємці отримують те, що витрачають. Інвестиційна активність, у свою чергу, зростає з часовим лагом (певним відставанням у часі) під впливом збільшення обсягів заощаджень, зростання прибутків і скорочення капітальних запасів. Прибутки із часовим лагом залежать від інвестицій.

Діловий економічний цикл визначається, з одного боку, взаємодією інвестицій і прибутків, що є причиною економічної нестабільності (збільшується амплітуда коливань), а з іншого - взаємодією між інвестиціями і капітальним запасом як чинником стабілізації (обмежується амплітуда циклічних коливань).

Для подальшого аналізу фаз циклу були введені нові макроекономічні змінні, що безпосередньо пов'язані з інвестиційним процесом - інвестиційні замовлення та амортизація. Конкретні фази циклу характеризуються співвідношенням між / - обсягами інвестицій, й - інвестиційними замовленнями та и - амортизацією:

а) фаза пожвавлення: /) > £7, / < І/;

б) фаза буму: І >и - веде до зростання капітальних запасів, що з часовим лагом породжує скорочення інвестицій;

в) фаза рецесії: 2><СТ,/> І/;

г) фаза депресії: І < V - призводить до зменшення капітального запасу, що з часовим лагом породжує розширення інвестицій.

Теорія інвестиційної активності та циклів М. Калецького в багатьох аспектах, таких як аналіз прибутку, капітального запасу, амортизації, є багатшою, ніж теорія Дж.М. Кейнса. Проте вона не враховувала невизначеність майбутніх періодів та, зокрема, очікувань ділових кіл, які впливають на інвестиційну активність.

Американське монетарне кейнсіанство сформувалося на межі 60-70-х років XX ст. зусиллями таких американських економістів: Роберт Уітні Клауер (р. н. 1926), Аксель Лейонхуфвуд (р. н. 1933), Поль Девідсон (р. н. 1930), Хай-ман Філіп Мінскі (1919-1996), Сідней Вайнтрауб (1914-1986), Вікторія Чік (р. н. 1936), Ларрі Рендел Рей (р. н. 1953), Філіп Ерестіс (р. н. 1941) та ін.

Теорія грошової економіки є засадничим положенням вчення монетарних кейнсіанців. її основи були закладені ще Дж.М. Кейнсом. Суть теорії грошової економіки полягає в такому. Ринкова економіка - це економіка виробництва. Процес виробництва займає досить тривалий період. Ринкова економіка рухається в одному напрямі - від незмінного і відомого минулого до невідомого і невизначеного майбутнього. З метою мінімізації невизначеності майбутнього суб'єкти господарювання створюють певні інституції, насамперед такі, як форвардні угоди й гроші. Форвардні угоди усувають невизначеність майбутніх поставок, продажу, платежів і надходжень. Але для їх нормального виконання необхідний загальновизнаний засіб їх виміру й погашення. Таким засобом і активом є гроші. Вони мають контрактну природу, оскільки є єдиним засобом погашення контрактних зобов'язань і найкращим чином захищають економічних суб'єктів у періоди економічної нестабільності. Проте контракти і гроші не усувають невизначеність, а лише зменшують її ступінь. Невизначеність головним чином пов'язана з рішеннями у сфері реального (фізичного) інвестування, а також у сфері формування портфелів цінних паперів.

Причинами циклічних коливань є зміни у виборі активів довгострокового використання - головним чином основного капіталу і високоліквідних активів (грошей та їх замінників). Так, збільшення попиту на капітальні блага й відповідно зменшення попиту на гроші веде до піднесення та економічного буму. Зменшення попиту на капітальні блага та збільшення попиту на гроші викликає економічний спад і депресію. Вибір активів тривалого користування залежить перш за все від очікувань майбутніх доходів і міри впевненості в цих очікуваннях.