Розділ 2. ЕВОЛЮЦІЯ РИНКОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ у 50-80-х роках XX ст.

Основні напрями сучасної науково-технічної революції:

o збільшення частки видатків у національному доході на фінансування наукових досліджень і експериментально-конструкторських розробок (НДЕКР) або науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР);

o комплексна автоматизація (використання верстатів із числовим програмним управлінням, електронно-обчислювальних машин, автоматів і роботів) виробництва, інфраструктурної діяльності, побуту. Розвиток галузей із виробництва засобів автоматизації;

o нові тенденції в галузі машинобудування: виокремлення трьох підгалузей (загального машинобудування, що охоплює верстатобудування; електротехнічної; транспортної); поява нових галузей, зокрема електронної, радіоелектронної, космічної тощо;

o швидкий розвиток хімічної промисловості, виробництво штучних матеріалів (хімізація економіки);

o створення на основі фундаментальних відкриттів нових технологій - лазерної, плазмової тощо. Зародження інформаційної революції;

o впровадження досягнень СНТР у сільському господарстві: перехід до масової механізації, хімізації, електрифікації, використання мікробіології та генної інженерії для вдосконалення сільськогосподарських технологій;

o освоєння космічного простору і виникнення космології.

Під впливом сучасної науково-технічної революції (СНТР) завершилася індустріалізація в усіх сферах господарства, в індустріально розвинених країнах формувалися ознаки нової постіндустріальної економіки.

Почалося масове впровадження наукових досліджень та експериментально-конструкторських винаходів. В індустріальних країнах витрати на НДЕКР становили 2-2,5 % у валовому внутрішньому продукті, вони зросли за 1950-1970-ті роки у США в 2 рази, Японії - у 7,6, ФРН - у 3,7, Великій Британії - 1,6, Франції - в 4,25 разу. Майже в усіх країнах (крім Японії) держава фінансувала половину витрат на НДЕКР. У 1970 р. державна частка у витратах монополій становила в США 43,1 %, ФРН - 18,2, Франції - 32,8, Великій Британії - 31,8, Японії - 2 %. З'явилися науково-виробничі комплекси - територіальні об'єднання корпорацій з науково-дослідними лабораторіями, створені й фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції. Значні кошти вкладали в аерокосмічну, електротехнічну, приладобудівну, хімічну промисловість, транспортне машинобудування, використовували на військові потреби. У цих галузях зосереджувався інтелектуальний потенціал - понад 80 % вчених, інженерів, техніків. Значну увагу приділяли фундаментальним дослідженням. Зростання витрат на НДЕКР підтверджують дані табл. 2.4.

Таблиця 2.4. Зростання витрат на НДДЕКР, млрд дол.

Провідні світові країни стали на шлях створення національного науково-технічного потенціалу.

США за величиною витрат на НДЕКР в 1970 р. випереджали ФРН у 7 разів, Велику Британію - в 11, Японію - у 7,2 разу. Джерелами фінансування були асигнування з державного бюджету, кошти фірм, ВНЗ, некомерційних дослідних організацій. У 1970 р. на американські корпорації працювало 15 тис. наукових лабораторій. Університети і коледжі витрачали на НДЕКР 9-10 % своїх бюджетів. Нараховувалося 120 науково-промислових комплексів. Найбільшими з них були Кембриджський, Каліфорнійський, Мічиганський. У 1950-х роках адміністрація США створила механізм цільового фінансування та управління НДЕКР.

Франція за масштабами технічного оснащення та впровадження нових технологій посідала одне з перших місць у світі. Упродовж 1958-1968 рр. частка витрат на НДДКР у ВВП зросла із 1,15 до 2,13 %, держава фінансувала 72 % від загальної суми. Середньорічні темпи витрат на НДДКР становили 18,5 %, у тому числі на фундаментальні дослідження - 20 %.

У ФРН в 1950-х роках основою НТП були іноземні інвестиції та патенти, що дало змогу спрямувати капітали на оновлення основного капіталу. У 1960-х роках інноваційна політика базувалася на розвитку власних досліджень (80 % у 1960 р.) та модернізації технічної бази.

Велика Британія відставала від США, Німеччини, Франції та Японії за рівнем освіченості робочої сили, технічним оснащенням та масштабами впровадження нових технологій у промисловість.

Особливістю Японії було впровадження зарубіжного науково-технічного досвіду. За 1951-1970-ті роки впроваджено 15 тис. імпортних патентів і ліцензій. Частка продукції, що вироблялася на їх основі, становила 10 % від загального обсягу промислового виробництва. Поступово Японія перейшла до власної науково-технічної бази.

Науково-технічний прогрес став важливим об'єктом дослідження економічної думки. Слід зазначити, що класична політична економія в контексті теорії факторів виробництва трактувала розвиток науки і техніки як функцію капіталу. Проблеми НТП були поза увагою неокласиків у першій половині XX ст. З'явилися лише дослідження Й. Шумпетера, М. Тугана-Барановського, М. Кондратьєва.

У 1950-1970-х роках сформувалася нова економічна дисципліна - економічна теорія технологічних змін. Видатний американський вчений Роберт Мертон Солоу за працю "Технічні зміни та функція сукупного виробництва" (1957), в якій обґрунтував провідну роль технології в системі факторів виробництва, у 1987 р. отримав Нобелівську премію.

Найбільший внесок у дослідження науково-технічного прогресу внесли представники інституціонального напряму економічної думки, сформувавши соціально-індустріальні технократичні теорії, спільною методологічною засадою яких є базування на технологічному детермінізмі, основи якого закладені у працях Т. Веблена.