Розділ 2. ЕВОЛЮЦІЯ РИНКОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ у 50-80-х роках XX ст.

Джейкоб Вайнер (1892-1970) у праці "Проблеми митного союзу" (1950) досліджував вплив митних союзів на торгівлю між країнами з погляду зростання добробуту країн, що інтегруються за рахунок спеціалізації виробництва на основі принципу порівняльних переваг, обґрунтованого Д. Рікардо. Він довів, що зростання торговельної активності підвищує добробут за умови, якщо внутрішнє виробництво заміщується значно нижчими витратами імпорту з країн-партнерів. Дешевим імпорт може бути у зв'язку зі скасуванням тарифів. Чим більш конкурентні структури виробництва країн-учасниць, тим вища ймовірність підвищення добробуту в результаті утворення митного союзу. Для оцінки ефективності митного союзу вчений ввів поняття потокостворювального ефекту інтеграції (скасування обмежень у взаємній торгівлі між країна ми-учасницями, що позитивно впливає на країну і світову торгівлю загалом) та потоковідвертаючого ефекту інтеграції (скорочення торговельних зв'язків із третіми країнами, переорієнтація їх на партнерів по угрупованню, що негативно впливає на світову торгівлю).

Джеймс Едуард Мід (1907-1995) у працях 1950-х років "Теорія міжнародної політики: платіжний баланс", "Проблеми економічного союзу", "Теорія митних союзів" аналізував митні союзи і тарифи під кутом зору економіки добробуту. Він висвітлив можливі конфлікти між підтримкою балансу зовнішньої торгівлі та забезпеченням рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції в умовах фіксованого валютного курсу. Зазначав, що зрушення в потоках інвестицій у межах однієї країни і всього міжнародного ринку капіталів мають суттєві відмінності. У першому випадку відбувається розподіл капіталу країни між галузями її господарства, тоді як у другому спостерігається міжнародна алокація капіталу. Отже, спільний ринок забезпечує повну мобільність усіх факторів виробництва. Дж. Мід дійшов висновку, що свобода переміщення факторів виробництва є вигідною для країн-учасниць, оскільки вона знижує відносний ступінь рідкісності цих факторів. У підсумку зазначав, що в будь-якому разі опосередкована дія на добробут країн спостерігатиметься тією мірою, якою потоки факторів виробництва замістять потоки товарів.

Гуннар Карл Мюрдаль (1898-1987), представник шведської школи, у праці "Міжнародна економіка: проблеми і перспективи" (1956) характеризує економічну інтеграцію, здійснювану від середини 50-х років XX ст., як реалізацію давнього ідеалу досягнення рівних можливостей та подолання світових конфліктів. На думку вченого, міжнародна економічна інтеграція набуватиме дедалі більших позитивних рис за умови, якщо буде усвідомлено її необхідність і створено "базис міжнародної солідарності". Також Мюрдаль вважає, що міжнародні економічні відносини мають і можуть підлягати регулюванню засобами політики.

Концепція міжнародної економічної інтеграції Мюрдаля ґрунтується на аналізі кумулятивного причинного зв'язку, тобто взаємозалежності всіх факторів у соціальній системі. Це означає, що будь-яка зміна в окремому факторі викликає зміни в інших. Отже, завдяки процесу взаємодій уся система отримує імпульс до руху в напрямі початкових змін, але ці зміни з часом значно поглиблюються.

Белла Баласса (1928-1991) у праці "Теорія європейської інтеграції" (1962) доводив, що між поширенням конкуренції та отриманням економії на масштабі немає суперечностей, оскільки на розширеному ринку є можливість співіснування значної кількості виробничих одиниць, що ефективно функціонують. Інтеграція є процесом усунення будь-яких бар'єрів проти конкуренції, регулювання ринку шляхом погодження політики урядів у певних сферах економічної діяльності. Зростання конкуренції може стимулювати дослідницьку діяльність, спрямовану на розроблення нових видів продукції й удосконалення виробничих технологій. Економічна інтеграція сприяє поширенню знань та інформації, розширюючи тим самим доступ усіх виробників до нових товарів і технологій, що випускаються іншими країнами-партнерами.

Б. Баласса є розробником п'ятиетапної схеми інтеграції. На першому етапі утворюються зони вільної торгівлі, в яких усуваються внутрішні експортно-імпортні тарифи і квоти. На етапі митного союзу запроваджується загальний зовнішній тариф. На третьому етапі загального ринку забезпечується вільний рух усіх факторів виробництва. На етапі економічного союзу в усіх країнах здійснюється однотипна економічна політика. П'ятий етап - етап повної економічної інтеграції - передбачає запровадження єдиної валюти, уніфікацію економічної політики і створення недержавних інститутів економічного регулювання.

Річард Ліпсі (р. н. 1928) зазначав, що ефект зростання добробуту від створення митного союзу має залежати від співвідношення частки у внутрішньому споживанні товарів, які виробляються всередині країни, і товарів, що імпортуються з країн, які не входять до союзу. За решти рівних умов чим вищою у споживанні є частка місцевої продукції і чим нижча частка імпорту з країн - не членів союзу, тим більша ймовірність підвищення добробуту в результаті створення митного союзу.

Ян Тінберген (1903-1994) у праці "Формування світової економіки" (1962) стверджував, що збільшення митного союзу підвищить імовірність позитивного впливу на добробут його учасників. Граничним випадком тут є включення всіх країн світу до митного союзу, що, по суті, означає перехід до цілком вільної торгівлі.

Т. Скітовскі (1910-2002) у праці "Економічна теорія і східноєвропейська інтеграція" (1958) досліджував взаємозумовленість економічної інтеграції, конкуренції та технічного прогресу. На його думку, економічна інтеграція створює умови для ефективнішої конкуренції. Збільшення кількості підприємств та відкриття кордонів між країнами сприяє послабленню монополістичних й олігополістичних ринкових структур в окремих країнах.

Загалом у працях Дж. Вайнера, Дж.Е. Miдa, Р. Ліпсі та інших учених участь країни в митному союзі, що веде до розширення зовнішньої торгівлі, розглядалася як засіб зменшення деструктивної дії її власних тарифів.

2.1.4. Вплив НТР на розвиток світового господарства та національні економіки. Інституціональні соціально-індустріальні технократичні теорії

Термін "науково-технічна революція" запровадив Дж. Бернал у праці "Світ без війни". Упродовж 50-70-х років XX ст. науково-технічний прогрес перетворився на головний і визначальний фактор розвитку економіки та суспільства, започаткував якісно новий інноваційний тип економічного зростання. Так, у США за період 1896-1953 рр. фактор технічного прогресу забезпечував 33 % економічного зростання, наприкінці 70-х років XX ст. цей показник досягнув 70 %.

Розвиток світового господарства відбувався в умовах сучасної науково-технічної революції (СНТР), її пролонгації в сучасну науково-технічну та технологічну революцію (СНТТР). її основні ознаки:

o пришвидшення та зростання ефективності науково-технічного прогресу;

o перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, зростання значення фундаментальних досліджень. Початок нового етапу суспільного поділу праці, пов'язаного з перетворенням науки в самостійну галузь економіки; створення наукових і проектних інститутів, дослідних центрів;

o охоплення СНТР усіх сфер економіки, розвиток нових галузей на основі наукових досягнень (так званих наукомістких галузей). Якісна зміна всіх елементів продуктивних сил;

o створення нових видів енергії (атомної) та штучних матеріалів із заданими властивостями;

o зміна характеру та змісту праці, зростання значення творчих і контролювальних елементів. Підвищення рівня загальної та спеціальної освіти, формування інтелектуального розвитку суспільства як важливої умови економічного зростання;

o зростання соціального та економічного значення інформаційної діяльності;

o значне зростання суспільного прогресу, інтернаціоналізації та інтеграції економіки, виникнення глобальних економічних і соціальних проблем. Формування народногосподарських комплексів.