Розділ 2. ЕВОЛЮЦІЯ РИНКОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ у 50-80-х роках XX ст.

Із кінця 1960-х років оптимістичні погляди ДжЛ. Гелбрейта на корпоратизацію економіки змінилися. Зріла корпорація розглядалася як інструмент збереження нерівності в суспільстві й фактор зростаючої нестійкості економічної системи. Діяльність корпорацій потребує планування, що є об'єктивною потребою сучасної промисловості. Зроблено висновок, що корпорація та планування здатні замінити механізм конкуренції та ринок. Теза про заміну влади ринку рішеннями менеджерів внесла корективи у теорію врівноважуючої сили.

У теорії корпорації важливим питанням є відносини власності. В інституціональній концепції дифузії власності (А. Берлі, Дж.М. Кларк, Т. Карвер) обґрунтовано положення про зміну в 1960-1960-х роках структури капіталістичної власності. Домінування індивідуальної приватної власності ринкової економіки вільної конкуренції було замінено багатоманітністю форм власності: індивідуальної, монополістичної, державної, акціонерної. Остання перетворилася на провідну форму. А. Берлі назвав її пасивною власністю, оскільки власники акцій практично не беруть участь в управлінні підприємством, передають ці функції менеджерам. Збільшення кількості підприємств акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення засвідчує факт "дифузії" (розпорошення) власності. Таким чином, дрібний акціонер, на думку авторів цієї концепції, перетворюється на рівноправного співвласника акціонерних підприємств, на співвласника "народного капіталу".

Дослідник еволюції сучасних інститутів та організацій, лауреат Нобелівської премії з економіки (2009) Олівер Вільямсон (р. н. 1932) у праці "Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів" (1985) писав, що в 1950-1960-х роках існувала унітарна (У) форма корпорації, яку він розумів як традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. її вищі керівники максимізують функцію управління корисності за умови, що задекларований прибуток не має бути нижчим за прийнятний для акціонерів рівень. Зросло значення мультидивізійної (М) форми корпорації як найсуттєвішої організаційної інновації XX ст. Корпорація М-форми наділена можливостями щодо стратегічного планування і розподілу ресурсів, механізмом моніторингу і контролю за структурними підрозділами, наслідком чого є ефективний розподіл фінансових ресурсів компанії між відділами та диференційоване застосування інструментів стимулювання і контролю всередині фірми.

Подальший розвиток проблем корпорації представниками інституціоналізму втілився в трансакційну теорію фірми, яку розвивали Р. Коуз, А. Алчіан, Г. Демсец, О. Вільямсон, Г. Гроссмен, Г. Харт та ін. З інституціонального погляду сутністю корпорації (фірми) є не виробнича діяльність, а існування складної мережі контрактів ("пучок контрактів"), довготривалий характер відносин, єдина команда. Адміністративний механізм координації за допомогою наказів, інвестування у специфічні активи тощо. Те нове, що приносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин - акціонерів.

Одним зі структуроутворювальних факторів сучасного світового економічного розвитку є транс націоналізація. Транснаціоналізація як ключова тенденція сучасної інтернаціоналізації, виявляється, по-перше, у зростанні кількості міжнародних фірм і розширенні масштабів їх діяльності, по-друге, у формуванні внутрішньо-корпоративних міжнародних ринків, що охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили.

У 1950-х роках промислові корпорації формували внутрішні ринки. У 1960-1970-х роках із пришвидшенням інтернаціоналізації виробництва та капіталу масовим було створення ТНК, до середини 1970-х років їх сформувалося близько 7,5 тис, половина з яких - у США і Великій Британії. Кількість міжнаціональних компаній зросла до 30. Основними формами міжнародних фірм є концерни і консорціуми. Як транснаціональні функціонують японські компанії "Мацусіта", "Тойота", "Тошиба", "Міцубісі"; західноєвропейські "Ройял датч Шелл", "Фольксвагенверк", "Рено" тощо.

В українській економічній літературі розрізняють транснаціональні компанії та міжнаціональні компанії. Транснаціональні корпорації (ТНК) є національними щодо власності та контролю за ними, міжнародними за характером своєї діяльності завдяки трансферу (просуванню) капіталу через кордони (прямі інвестиції), а також персоналу і ноу-хау шляхом купівлі або створення нових підприємств. Як наслідок, за кордоном розміщується 1/3-1/2 активів ТНК. Міжнаціональні (мультинаціональні) компанії (МНК) утворюються на основі капіталу різних країн, складаються з різнонаціональних компаній. Нині не розрізняють ТНК і МНК, найчастіше використовуються поняття "міжнародна фірма" або "ТНК".

Діяльності ТНК активно сприяли уряди багатьох країн і передовсім уряд США. Американські корпорації від 1960-х років прагнули збільшити свою власність на ринку, що зростає, внаслідок формування європейського "спільного ринку" і підвищення загальних зовнішніх тарифів (податків). Європейські та японські корпорації у відповідь на таку експансіоністську політику з середини 1980-х років намагалися взяти реванш. Сфера діяльності ТНК була пов'язана з передовими виробничими галузями і секторами економіки, автомобільною, хімічною, електронною промисловістю.

Група американських вчених на чолі з Джоном Діболдом (1926- 2005) виокремлює ряд факторів, що, на їхню думку, впродовж 1950-1970-х років найбільшою мірою сприяли перетворенню окремих національних компаній на ТНК:

o отримання доступу до джерел дешевої робочої сили й енергії, недотримання технічних стандартів з охорони довкілля;

o використання з вигодою для себе змін, що відбуваються у світових торговельних відносинах;

o доступ до іноземних ринків, місткість яких зростає, запобігання захопленню конкурентами іноземних ринків і джерел сировини;

o обхід національного антитрестівського законодавства країни походження ТНК;

o зменшення і нейтралізація циклічних коливань економіки на внутрішньому ринку на базі батьківської корпорації;

o реалізація переваг, пов'язаних зі створенням цілком інтегрованої системи для проведення великомасштабних економічних операцій.

У 1960-1980-ті роки транснаціональні корпорації вели бізнес переважно через свої філії в різних країнах, які здійснювали оперативну діяльність автономно, максимально враховуючи особливості національних ринків. Діяльність ТНК сприяла поширенню досягнень НТП у периферійних зонах світового господарства, формуванню економічних передумов для міжнародного виробництва з єдиним ринковим та інформаційним простором, міжнародним ринком капіталу і робочої сили, науково-технічних послуг.

Ухвалення рішень у ТНК здійснювалося переважно в інтересах країни походження материнської компанії. Однак намітилася тенденція вияву наднаціонального характеру ТНК. Теорія агломерації, розроблена у кінці 1980-х років, наголошувала, що кінцева мета ТНК - це створення організаційної структури - агломерації (від лат. agglomero - приєдную, нагромаджую), перетворення на глобальну компанію.

Вплив ТНК на розвиток світового господарства та національних економік у 1950-1980-х роках мав такі результати:

o підвищилися ефективність і конкурентоспроможність промислових фірм, що інтегрували у свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі та збутові підприємства;

o активи транснаціональних корпорацій стали мобільними, здатними до швидкого переміщення в інші країни;