Розділ 2. ЕВОЛЮЦІЯ РИНКОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ у 50-80-х роках XX ст.

o другорядна роль держави, яка розглядається як небажаний елемент корпоративного будівництва. Участь держави має бути мінімальною й обмежуватися лише встановленням "правил гри", однакових для всіх учасників ринку.

Для європейської (німецької, континентальної) моделі характерні:

o включення в корпорацію всіх основних зацікавлених груп: акціонерів, фінансових структур, організованих працівників, держави;

o соціальне партнерство уряду, праці й капіталу історично закріплюється в самих структурах управління корпораціями і в законах, що регулюють господарську діяльність;

o ідеологія консенсусу та принципу єдиної команди, згідно з якою до складу корпорації включають організованих працівників шляхом юридичного закріплення їхньої ролі у структурі корпоративного управління. У ФРН закон 1976 р. вимагав, щоб компанії з числом зайнятих понад 2 тис. осіб мали "наглядові ради" з 50 % представників акціонерів і такої самої кількості працівників. Завданням наглядових рад є контроль за політикою компанії щодо зайнятості та умов праці;

o корпорація як інститут не віддільна від держави, з якою у неї існують партнерські відносини і яка часто володіє значними пакетами акцій, а також має своїх представників у правлінні всіх великих фірм. Фінанси і профспілки також тісно пов'язані з корпорацією, що формує потужні передумови для координації зусиль;

o право банків володіти акціями нефінансових корпорацій у будь-якому обсязі. Фінансова і моральна відповідальність банків перед суспільством за ефективність компаній, їхня організаційна роль. На думку спеціалістів, Німеччина є прикладом "організованого капіталізму", де банки і великі корпорації в організації економіки відіграють навіть більшу роль, ніж держава.

Японська модель корпорації будувалася на національних традиціях організації господарської діяльності й американській моделі управління, що насаджувалася американською адміністрацією у післявоєнний час. Японська модель має такі ознаки:

o корпорація розвивалася і сприймалася японцями не як формальна система господарських відносин, а як частина суспільного життя, побудована на тих самих статусних відносинах, що й суспільство загалом;

o великі компанії, яким держава надає можливість вести бізнес, пов'язані жорсткими зобов'язаннями з суспільством і державою. Вони існують в ім'я тих, хто працює і кого обслуговують, а не для задоволення приватних інтересів банкірів і акціонерів. Права особистості, за конфуціанською традицією, розглядаються негативно, як прояв егоїстичних бажань на противагу вищому устремлінню до задоволення національних інтересів;

o акціонери становлять юридичну основу корпорації, корпорація розглядається не як незалежна система, а як один з елементів більших суспільних інститутів - кейрецу. До них входять банки, фінансові і страхові компанії, група промислових компаній, торгові фірми тощо. В межах кейрецу вони пов'язані між собою перехресним володінням акцій, а на її вершині перебуває один із головних банків країни;

o зміцнення особистих відносин всередині кейрецу, використання системи клубів, у яких з'ясовують загальну політику групи, основні цінності, призначення та перехід на іншу роботу тощо.

Аналіз корпоратизації економіки започаткували представники інституціонального напряму економічної думки. На початку XX ст. основоположник американського інституціоналізму Т. Веблен у технократичний концепції, індустріальної системи висловив тезу про встановлення у корпораціях влади технократії, що зумовлює перехід до справедливого ладу. У 1930-х роках А. Берлі та Г. Мінз виробили теорію корпоративної системи. У 1940-1970-х роках найзмістовніші дослідження з корпоратизації економіки здійснили П.Ф. Друкер, Дж.К. Гелбрейт, О. Вільямсон. Ключовою проблемою їхніх досліджень була ефективність системи корпоративного управління, захист прав та інтересів інвесторів корпорацій.

Теорію революції управлінців (управлінської революції) розробляли А. Берлі, Г. Мінз, П.Ф. Друкер, Дж. Бернгем, Т. Ніколс. Було обґрунтовано розподіл власності та управління в корпораціях, визначальну роль управлінців-менеджерів у розвитку корпорацій, що зумовило зміну політики великих фірм, яка не мала приватновласницького характеру, спрямовувалася на виробничі та суспільні інтереси. Так, П.Ф. Друкер у працях "Теорія корпорації" (1946), "Нове суспільство: анатомія індустріального ладу" (1949) сформулював основи концепцій управління за цілями та суспільства найманих власників1. Учений стверджував, що завданням менеджерів є не лише організація діяльності корпорації, а й визначення цілей організації та довгострокових наслідків від ухвалених рішень. У результаті розвитку НТР зростає кількість освічених професіоналів, які зайняли місця спеціалістів і управлінців. Корпорації стали провідною формою підприємництва, у своїй діяльності переймаються не вигодою і прибутком, а суспільними інтересами. Виник новий антимонопольний тип корпорацій (олігополії), які могли швидко переводити власні капітали з однієї галузі до іншої, долаючи монополістичні бар'єри між ними. У праці "Менеджмент в епоху змін" вчений наголошував, що за умов демагогічних, безвідповідальних й інфляційних державних рішень діяльність корпорації організовує "двоголова гідра" - симбіоз менеджменту (техноструктури) і групи професіоналів, що свідчить про формування суспільства найманих власників.

У дослідження структури та управління корпорацією вагомий внесок зробив видатний учений, представник соціально-інституціональної течії інституціоналізму Дж.К. Гелбрейт, один з найвидатніших спеціалістів з економічної теорії організацій. Основні положення теорії корпоративної економіки, розглянуті вченим у працях "Американський капіталізм. Теорія урівноважуючої сили" (1952), "Нова індустріальна держава. Есе про американську економічну систему" (1967), можна узагальнити таким чином:

o Корпорація є інститутом, організаційною структурою індустріальної економіки, що визначають тенденції розвитку сучасного суспільства. Під впливом НТР почався новий етап в розвитку корпорацій - стадія зрілої корпорації. На відміну від підприємницької корпорації20-30-х років XX ст., метою якої є максимізація прибутку, зріла корпорація є колективною організацією, суспільною колективною власністю, поєднанням передових техніко-технологічних систем із нагромадженням капіталу, владою техноструктури. її метою є самофункціонування корпорації та зростання доходів менеджерів. Зацікавлені у збільшенні прибутку акціонери, але їхня влада обмежена. Масштабність корпоративного підприємництва характеризує рівень індустріалізації.

Питання влади та управління в корпораціях реалізується через революцію техноструктури. Дж.К. Гелбрейт називає техноструктуру союзом знань і кваліфікації, організованим розумом сучасного виробництва, його напрямною. Стверджує, що влада, знання та організаторські здібності є факторами виробництва. Техноструктуру характеризують три ознаки: грошова винагорода; ідентифікація з корпорацією, цілі якої вищі за її власні; прагнення до адаптації та захист інтересів компанії. Аналіз цілей техноструктури та їх співвідношення з цілями суспільства свідчить, що корпорація підпорядковує ринок цілям свого планування з метою досягнення економічного зростання. Максимізація прибутку не є головною метою, визначальним є зростання доходів менеджерів, а для цього необхідні стабільне становище на ринку, захист від ризику і невизначеності. У США окреслилися основні ознаки передачі влади техноструктурі: втрата акціонерами влади, незалежність менеджерів, втрата суспільного авторитету банкірів, панування суспільної думки щодо управління державою з Уолл-стрит, пошук талантів для промисловості, зростання престижу навчання і викладачів. Сучасне підприємство віддає перевагу формі акціонерного товариства для того, щоб адаптуватися до потреб техноструктури. Такі чинники, як необхідність розширення масштабів виробництва для масового виробництва та бажання отримати монопольну владу не мають істотного значення. Об'єднання зрілих корпорацій є основою "планувальної" системи індустріального суспільства, в якій корпорації мають економічну владу (контролюють ціни, витрати, споживачів тощо), техноструктура володіє реальною владою в суспільстві, відбувається процес заміни ринкових механізмів промисловим плануванням.

o У теорії суспільства достатку обґрунтовується ідея, що корпорації з метою досягнення економічного зростання, використовуючи корпоративний менеджмент, створюють великі ринки для товарів масового виробництва та "споживчий психоз" щодо гіпертрофованого збільшення індивідуальних потреб людини. Велика корпорація, на думку вченого, є монополізованим ринком, а не монополістичним об'єднанням. Така ситуація уповільнює інтелектуальний і духовний розвиток людини.

o У теорії врівноважуючої сили вчений стверджував, що регулятором, або врівноважуючою силою сучасної ринкової економіки, є наявність двох монополій - продавців і покупців, що створює двосторонню монополію (білатеральну модель шляхом правових угод). Корпорації взаємодіють як продавці та покупці, їхню владу на ринку праці нейтралізують профспілки, на аграрному ринку - політика держави.

Врівноважуюча сила звільняє суспільство від конкуренції, панування монополій. Чим більше зростання врівноважуючої сили, тим більшою є здатність економіки до автоматичного саморегулювання. Завдання держави - підтримка центрів сили, вона зобов'язана втрутитися, якщо економічна рівновага є недостатньою: попит перевищує пропозицію, пропозиція перевищує попит, створюється абсолютна монополія покупця або продавця. Держава і корпорація є двома незалежними силами, які плідно співпрацюють. Учений висунув положення про стабільність "планувальної" системи лише за умов суспільного контролю, що реалізується в державному регулюванні.