Основним компонентом структури системи вищої освіти є вищий навчальний заклад.
Вищий навчальний заклад – освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує згідно з наданою ліцензією освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку громадян відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимогу галузі вищої освіти, а також здійснює наукову і науково-технічну діяльність.
У структурі системи вищої освіти виокремлюють:
• державні вищі навчальні заклади, що фінансуються з державного бюджету і підпорядковуються відповідним центральним органам виконавчої влади;
• вищі навчальні заклади комунальної форми власності, засновані місцевими органами влади, що фінансуються з місцевого бюджету і підпорядковані місцевим органам влади;
• вищі навчальні заклади приватної форми власності, засновані на приватній власності і підпорядковані власникові.
У цій системі існує також мережа національних вищих навчальних закладів, які стали осередками реформування системи освіти, трансформації 'її у європейське та світове співтовариство. На їх базі створюють науково-методичні центри з розроблення методології науково-теоретичних досліджень змісту освіти та освітніх технологій, моделей, програм реформи і розвитку сфери освіти.
Між приватною та державною вищою школою існують такі відмінності:
• 1) державні вищі навчальні заклади виконують замовлення держави, а приватні – суспільства, і реалізують право людини на отримання вищої освіти та формування громадянського демократичного суспільства;
• 2) за способами оподаткування та фінансування, які передбачають, що приватні вищі навчальні заклади функціонують як господарчі прибуткові організації, які мають відповідну систему оподаткування і позбавлені пільг, державні – як неприбуткові організації з відповідною сприятливішою пільговою системою оподаткування;
• 3) рівень відповідальності як глибинний психологічний фактор у приватній освіті набагато вищий, ніж у державній. Державні вищі навчальні заклади відповідають перед державою, а приватні – як перед державою (враховуючи можливе звернення випускників до ДАК), так і перед суспільством та окремими індивідами (в особі ринку праці);
• 4) приватні вищі навчальні заклади створюють умови для формування специфічного соціально-психологічного мікроклімату, який може в найкращий спосіб задовольняти прагнення і потреби суспільства, сприяючи ефективній взаємодії у системі "викладач – студент*. Державний вищий навчальний заклад не виходить за межі соціально- психологічних відносин, передбачених державними вимогами.
Суттєвими базовими чинниками розбіжності приватного та державного вищих навчальних закладів є свобода, відповідальність та самовизначеність. Жоден державний ВНЗ, навіть найпрогресивніший та найбільш самодостатній, не має повної свободи у виборі напрямів і методів функціонування та можливостей самовизначення у їх використанні, на відміну від приватних вищих навчальних закладів (І. Кобрянський).
Національному вищому навчальному закладу, який має вагомі наукові здобутки, з метою розширення дослідницької та інноваційної діяльності, поглиблення інтеграції у світовий освітньо-науковий простір Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та погодження з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади на конкурсній основі може надавати статус дослідницького університету. Додаткові права і напрямки діяльності цих університетів визначає спеціальне Положення.
Поява приватних навчальних закладів супроводжується активізацією інноваційних процесів у вищій школі. Саме цим зумовлений, наприклад, прорив у використанні дистанційного навчання. Деякі заклади спрямовані на впровадження дистанційно-активних технологій навчання (Харківський гуманітарно-технічний інститут). За короткий час нагромаджено значний досвід комп'ютеризації всього навчально-виховного процесу. Цінним є досвід приватних навчальних закладів щодо індивідуалізації навчання студентів, формування творчості, а також інноваційна особливість діяльності – прагматичність у підготовці фахівців, в організації їхньої виробничої практики. З виникненням приватної освіти пов'язаний також новий етап у створенні підручників для вищої школи.
Водночас у галузі приватної вищої освіти є чимало проблем, що стосуються розміщення, тематичної спрямованості, методичної роботи, кадрового потенціалу, слабкої фінансової бази. Асоціація приватних навчальних закладів працює над усуненням недоліків, прагне підняти загальний рівень освіти до сучасних вимог. Очевидним є те, що у приватних навчальних закладів є майбутнє і з часом приватна освіта перетвориться на рівноправного партнера державної освіти в підготовці фахівців.
В Україні діють такі види вищих навчальних закладів:
1. Університет (класичний університет) – багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів; проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; є провідним науково-методичним центром; сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення; має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.
Крім класичних, функціонують профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, фармацевтичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка вищої школи» автора Фіцула М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура системи вищої освіти в Україні“ на сторінці 1. Приємного читання.
