За структурою вищі навчальні заклади США поділяють на такі групи:
• 1) заклади після середньої освіти різного виду і напівпрофесійні школи із програмами тривалістю від 1 до 3 років і врученням посвідчень низьких рівнів. Коротка освіта закінчується отриманням сертифіката про певні професійні вміння, довша – присвоєнням асоційованого ступеня з правом виконання роботи рівня техніків і вступу на третій курс коледжів з бакалаврськими програмами;
• 2) місцеві і молодші коледжі з дворічними програмами, виконання яких уможливлює перехід на третій курс "бакалаврських" коледжів і отримання асоційованого ступеня чи професійної ліцензії;
• 3) коледжі вільних мистецтв (є істотною особливістю системи вищої освіти США) з викладанням переважно загальних дисциплін (історії, хімії, економіки тощо) і присвоєнням ступеня бакалавра з домінуючим академічним і мінімальним професійним наповненням. У регульованих професіях (медицина і право) для отримання професійної кваліфікації студент повинен пройти ще й програму після- дипломного фахового навчання для досягнення рівня магістра в університетських школах;
• 4) загальноосвітні коледжі з присвоєнням ступеня бакалавра і магістра (програми включають розвивальні, дофахові і поглиблювальні професійні частини). Більшість цих закладів готує вчителів, бізнесменів, фахівців, діяльність яких вимагає диплома магістра;
• 5) незалежні професійні школи з бакалаврським рівнем дипломів у галузях технології, мистецтва тощо. Маючи подібний до закладів першої групи зміст програм, ці школи використовують кваліфікованіший персонал з університетською підготовкою, вчать довше і краще;
• 6) університети з правом підготовки докторів й усіма циклами навчання, які становлять найпрестижнішу групу
ВНЗ. У своєму складі вони мають коледжі бакалаврського рівня, школи для навчання до рівня магістра і вище. Часто цю групу диференціюють на вужчі, спираючись на рівень наукових досліджень (за кількістю і тематичною різноманітністю захищених за рік докторських дисертацій), обсяг наукового фінансування, наявність чи відсутність медичної школи з дослідною клінікою, спектр факультетів, кількість викладачів і студентів й співвідношення між ними. Щороку оприлюднюють рейтинги університетів, особливої уваги заслуговує список 25 кращих університетів СІЛА, який давно вже очолює трійка приватних (Гарвардський, Єльський і Стенфордський) і кілька державних (Мічиганський і два каліфорнійських).
До окремої групи зараховують нетрадиційні заклади вищої освіти, що широко використовують надсучасні засоби транслювання інформації та організовують не заочне, а дистанційне навчання. Однією з перших була компанія IBM, що застосувала двосторонній відеозв'язок через супутник для навчання свого персоналу одночасно на обох берегах Атлантичного океану. Коледж у Ріо-Саладо (Арі- зона) організовує для своїх студентів аудіо- і телеконференції та заняття. Навчання з миттєвим спілкуванням викладача і групи студентів також широко застосовують у багатьох частинах СІНА.
Структура американських ВНЗ дуже різноманітна. Основною ланкою, яка виконує більшу частину їх завдань, є невелике відділення чи департамент, керівника якого призначають або обирають. Він та його колеги вирішують усі питання викладання певної дисципліни й наукової роботи з напряму відділення. Вищі ланки лише затверджують колективні рішення департаменту.
Вища освіта Японії
Інтенсивний розвиток системи вищої освіти Японії відбувся після її поразки у Другій світовій війні, коли всі зусилля нації були спрямовані на розбудову країни. В основу було покладено американську модель освіти, яку японці модифікували на основі власних досягнень і традицій. Стрімкі економічні та технологічні зміни висунули настільки високі вимоги до системи освіти, що японці були змушені постійно її змінювати, відкриваючи нові типи навчальних закладів та вдосконалюючи навчальні програми і методи навчання.
До університетської системи зараховують школи, коледжі та інститути (нерідко з 1–2 факультетами), які за програмами високого рівня готують фахівців необхідних для країни профілів. До складу університетів у Японії входять заклади всіх рівнів освіти (від дитячого садка до технологічних коледжів), випускники яких мають суттєві переваги під час вступу до університетів. Отримані у молодших і технологічних коледжах упродовж 2–3-річної програми кредити зараховуються в закладах університетського рівня.
Вища освіта в Японії охоплює чотири типи навчальних закладів.
• 1. Університети повного циклу. У них навчання триває 4 роки, на факультеті медицини – 6. Після закінчення основного курсу можна вступити до магістратури, а потім – докторантури. Магістратура передбачає дворічне навчання, докторантура – п'ятирічне. Японські ВНЗ пропонують унікальний інститут "студента-дослідника" – кенкюсей. Студент, який поставив перед собою завдання здобути науковий ступінь, може займатися дослідницькою роботою в конкретному ВНЗ від 6 місяців до одного академічного року. Є два види студентів-дослідників:
– студент, який продовжує вчитися в основному ВНЗ і паралельно займається дослідницькою діяльністю;
– студент-іноземець, присутній на підготовчих заняттях для вступу до ВНЗ, але тільки строком до двох років. Після цього він повинен повернутися додому, одержати нову в'їзну візу, а потім приїхати назад.
• 2. Університети прискореного циклу. Вони привабливі здебільшого для дівчат, тому що тут дворічне навчання, підготовка ведеться з таких напрямів, як іноземні мови, література, педагогіка, соціальний захист та ін.
• 3. Професійні коледжі. Цікаві вони для тих, хто хоче отримати вузько-технічну спеціальність. Навчання триває приблизно три роки.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка вищої школи» автора Фіцула М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Структура системи вищої освіти в США“ на сторінці 1. Приємного читання.
