Виховання як цілеспрямований процес формування майбутнього фахівця здійснюється за допомогою певних методів і форм, від добору яких, а також від врахування особливостей студентської молоді та умов навчально-виховної діяльності вищого навчального закладу значною мірою залежить формування особистості майбутнього спеціаліста.
Загальні методи виховання
Виховання є цілісним процесом формування особистості й реалізовується за допомогою різноманітних методів виховання.
Метод виховання – спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователя і вихованців, спрямований на формування в них певних поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.
Виховний вплив методів виховання посилюється за умови використання відповідних прийомів виховання.
Прийом виховання – частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації.
Крім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.
Засіб виховання – вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі.
До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, колектив та ін.
У процесі виховання вдаються до загальних методів (використовують в усіх напрямах виховання) і часткових (застосовують переважно в одному з них – правовому, економічному, естетичному тощо).
Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на методи формування свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, методи контролю й аналізу ефективності виховання (Ю. Бабанський).
Методи формування свідомості
Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.
Бесіда. Особливість її полягає в тому, що педагог, спираючись на наявні у студентів знання, моральні, етичні норми, підводить їх до засвоєння нових. Успішне проведення бесіди забезпечується обґрунтуванням актуальності теми; формулюванням питань, які спонукають до розмови; спрямуванням розмови у потрібному напрямі; залученням студентів до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя. Це сприяє формуванню у них відповідного ставлення до дійсності, до своїх моральних і громадських обов'язків. Важливим є підсумовування розмови, прийняття конкретної раціональної програми дій для втілення її в життя.
Дещо складнішою для педагога є індивідуальна бесіда, мета якої полягає в тому, щоб викликати співрозмовника на відвертість. Педагог повинен дбати про те, щоб пропоновані ним моральні сентенції (судження) не тільки були усвідомлені, а й пропущені через внутрішній світ особистості, тобто пережиті. Цього можна досягти наведенням переконливих прикладів. Одночасно студент має відчути, що педагог є союзником, щиро прагне допомогти йому і знає, як це зробити. Якщо йдеться про порушення правил поведінки, то спершу слід з'ясувати причини і мотиви, а відтак визначати форму педагогічного впливу. Не можна індивідуальну бесіду зводити до розвінчання негативних вчинків. Слід її вибудовувати так, щоб людина, яка здійснила цей вчинок, сама усвідомила його аморальність.
Лекція. Сутність її полягає в послідовному, систематичному викладі певної проблеми. Вона може мати епізодичний характер або належати до певного тематичного циклу, кінолекторію. Успіх лекції залежить від добре продуманої композиційної побудови, вдало дібраних переконливих аргументів, необхідних для оцінювання подій і фактів, особистих якостей лектора, його здатності володіти спеціальними психологічними прийомами.
Теоретичні положення лекції розкриваються у тісному взаємозв'язку з практикою, з життям колективу, що дає змогу встановити довірливий контакт з аудиторією. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання студентів, які потребують уточнення фактів, оцінювання лектором певного явища, його думки щодо певної проблеми. Запитання можуть мати полемічний характер. Лектор не повинен ухилятися від відповідей на них, оскільки це може бути підставою хибного тлумачення певного факту або його нерозуміння.
Диспут. Як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, невимушений обмін думками, колективне обговорення різноманітних питань. Під час диспуту його учасники обстоюють свою позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів. Тут розкриваються їх ерудиція, культура мови, розвивається логічне мислення. Тематику диспутів слід добирати так, щоб спонукати його учасників до роздумів над серйозними світоглядними питаннями: про мету життя, щастя, обов'язок людини перед суспільством та ін. На диспуті можна обговорювати й факти з життя групи, виробничого колективу, літературний твір, газетну чи журнальну статтю, якусь актуальну проблему.
Питання диспуту повинні викликати інтерес, змушувати замислюватися над суттю проблеми, сприяти формуванню власного ставлення до неї. Важливо у процесі диспуту створити атмосферу невимушеності: всі повинні почуватися рівними, ніхто не має права повчати і ображатися, виступи мають бути відвертими й аргументованими. Метою диспуту є не прийняття остаточних рішень, а надання можливостей для самостійного аналізу проблеми його учасниками, аргументація власних поглядів, спростування хибних аргументів інших.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка вищої школи» автора Фіцула М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методи і форми виховання у вищому навчальному закладі“ на сторінці 1. Приємного читання.
