• б) розподіл студентів за кафедрами різної спеціалізації після першого або другого курсу, коли студенти вже мають певну кількість балів, одержаних на іспитах;
• в) наявність особистого наукового керівника, який визначає наукову спрямованість студента;
• г) необхідність на більшості факультетів писати курсові роботи;
ґ) високий рівень лекцій;
• д) проведення більшості іспитів усно, а не письмово;
• е) студенти раніше, ніж у Західній Європі, закінчують університет. В Україні зазвичай вже у 22–23 роки вони одержують диплом бакалавра, спеціаліста або ступінь магістра. Здобуття вищої освіти в такому віці дає випускникам більше шансів знайти роботу. Крім того, з'являється можливість здобути другу освіту за кордоном, адже вік наших випускників відповідає віку студентів молодших курсів у багатьох європейських країнах.
Серед негативних аспектів університетської освіти в Україні Л. Дарійчук виокремлює:
• а) низьке технічне забезпечення навчального процесу;
• б) наявність жорсткого плану навчання (студенти одержують план на наступний семестр і не можуть нічого у ньому змінити);
• в) відсутність системи роботи студентів протягом навчального семестру і значні затрати бюджетного часу на екзаменаційну сесію наприкінці кожного семестру. Сесія – це головний іспит для студентів, що триває приблизно 20–25 днів, протягом яких їм доводиться складати по 4– 6 екзаменів;
• г) можливе необ'єктивне оцінювання знань студентів;
ґ) слабке поєднання матеріалу, що викладається, з
реальним життям. Тобто багато предметів в університетах можуть виявитися непотрібними в житті, тому що вони не лише не дають практичних знань, а й відвертають увагу студентів від предметів, котрі будуть корисними на практиці;
• д) невелика кількість семінарів порівняно з університетами Західної Європи;
• е) недостатній рівень адаптації до швидких змін і вимог світового ринку праці;
є) досить солідний середній вік українських викладачів: деяким понад 80 років, але вони ще викладають, тому що їм не знайшли заміни серед молодих працівників.
Новим потужним імпульсом удосконалення системи вищої освіти в Україні стане її входження до Зони європейської освіти. Пропозиції, які розглянуто і які виконують у межах Болонського процесу, охоплюють шість ключових позицій:
• 1. Двоциклове навчання. Пропонується запровадити два цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержання. При цьому навчання у 1-му циклі має тривати не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу передбачає здобуття ступеня магістра (через 1–2 роки навчання після одержання ступеня бакалавра) або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7–8 років).
• 2. Кредитна система. Передбачає у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в межах концепції "навчання впродовж усього життя".
• 3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка ґрунтуватиметься не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно встановлять стандарти транснаціональної освіти.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка вищої школи» автора Фіцула М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Напрями вдосконалення вищої освіти і Болонський процес“ на сторінці 2. Приємного читання.
