Розділ «В РАЙОНІ "ХОЛОДНОГО ЯРУ"»

Треба нам було завжди бути обережними. Отже, більшість часу сиділи ми в криївці. Одного гарного березневого дня (не пригадую дати), під вечір, довідуємося, що головне командування УПА покликає до служби всіх вояків розчленованих відділів, що мають з'явитися на означені їм місця. Виходимо з криївки. Мати Сокола приготувала вечерю. Вікна у них завжди були заслонені. По селі бігали підлітки і провадили розвідку, так що ми могли спокійно повечеряти. Не встигли ми скінчити вечерю, як молодший брат Сокола приводить до хати зв'язкового, який приносить "штафету" (тайний наказ) для надрайонового провідника Старого, яка сповіщала:

— Друже Яр (то було моє псевдо), разом з командиром Кулею, ви маєте зголоситись до сотенного Громенка на бунчужного сотні. Громенко кватирує в селі Брижава.

Це село було досить велике і дуже свідоме ще за польської окупації. З лівого боку простягався невеликий ліс, який сягав майже до Сяну. З західного боку досить глибокий яр сполучався з делягівським лісом, так що там було безпечно сотні кватирувати. Сотенний Громенко після зими, яку перебув у Карпатах, був призначений командиром відтинку і мав перейти в Холодний Яр, щоб там організувати нову сотню. Громенко прибув до четвертого району з чотою Залізняка.

З наказом одержуємо кличку, за якою маємо дістатися до сотенного Громенка. Наказ дуже нас потішив, бо вже нарешті вийдемо з темниці, в якій набридло нам бездіяльно сидіти. Будемо насолоджуватися природою і свіжим повітрям.

Сніг вже майже стопився, була велика хляпанина. Хоч до Брижави було недалеко, але дорога була довга, бо йти треба було полями або польовими доріжками, де чорнозем тягнувся за обуттям.

Ще одну ніч треба було просидіти в криївці. По вечері до пізньої години провели ми розмову з мамою Сокола, а опісля влізли до темної "кімнати". До ранку ми обидва майже не спали, в голові снувались різні думки: організація великих відділів УПА, тяжка боротьба з більшовиками, а найгірше — доля нашого народу, який усвідомлює свою мету та включається до спільної боротьби.

Нарешті дочекались ми ранку. Наші розвідники бігають по селі та стежать за рухами більшовицьких вояків. Мати Сокола приготувала сніданок і стукає три рази до підлоги, що можемо виходити. Нараз віко до нашої темниці відчинилось, і ми знову побачили Божий світ. Наші розвідники повідомляють, що в селі спокійно. Ми зі Соколом вилізаємо до кімнати, випростовуємо руки й ноги, бо цілу ніч сиділи ми скулені (криївка була мала, щоб можна було випростатися).

Снідання для нас вже стояло готове на столі. При сніданні радимося, в який час було б нам найкраще вирушити до Брижави. Більшовицькі частини рухалися дорогами, а нам треба було йти навпростець, обминаючи небезпечні місця та уникаючи небажаних зустрічей. Я дав пропозицію, щоб ми затрималися ще, бо під вечір в той час було б іти найкраще. Сокіл зі мною погодився. По сніданні весь час до полудня провели ми в хаті. Сонце ще цілий день своїм промімням освічувало Божу природу і поволі ховалося за горами.

— Нам вже час у дорогу, — сказав я до Сокола.

Я попрощався з господинею, подякував їй за опіку і вибачився за те, що через мене вона була в небезпеці.

Господиня зі сльозами на очах з нами попрощалася, поцілувала в голову, і останні її слова були:

— Хай вам Бог помагає!

Сина вона пригорнула до грудей, гладила кучеряве волосся, а материнські сльози, мов перли, котились з очей. Вона вже вдруге його благословила, незнаючи, чи побачить сина ще живим, адже боротьба потребує жертв. Під кінець сказала:

— Іди, сину, і не сплями честі своєї нації.

Я вийшов з хати, бо не міг дивитися на цю жалібну сцену.

Запасовуємо ремені, перевіряємо свої автомати і виходимо з хати. Заходимо в потік, що вів до села Липи, а відтак наліво, до села Брижави. Відійшли ми вже частину дороги, а бідна мати Сокола ще махала рукою, аж доки могла нас бачити.

Приблизно через годину дійшли ми потоком під село. Нараз почули голос стійкового:

— Стій! Хто йде?

— Свої! — сказав я і подав кличку. Стійковий сказав нам підходити. Ми підійшли. Я сказав, хто ми є, і запитав, де є квартира сотенного Громенка.