Розділ «В РАЙОНІ "ХОЛОДНОГО ЯРУ"»

— Слава Україні!

— Героям слава! — відгукнуло вояцтво. Даю спочинок і кількома словами до них звертаюсь:

— Друзі вояки Української Повстанської Армії! Провід ОУН призначив мене на пост бунчужного до сотні командира Громенка. Маю надію, що скоро наша сотня збільшиться на заклик проводу ОУН. Вірю, що серед нашої молоді буде патріотичний відгук і ряди нашої сотні будуть поповнені. При допомозі вишколених старшин і підстаршин ви одержите знання та бойову практику і станете гідними вояками УПА.

По слові наказав я воякам розійтись до їхніх занять. По розході Громенко познайомив менез чотовим Залізняком.

В селі був великий рух. Селяни приготовляли господарське приладдя, а в лісі відбувалися військові вишколи. Де-не-де було чути поодинокі крісові постріли, мабуть, польських шовіністичних банд, які нападали на українські села.

Провід ОУН дав наказ, щоби по селах організувати самооборонні відділи, які могли б протистояти нападаючим польським бандам. До самооборони вступали переважно старші чоловіки, їх вишколювали підстаршини УПА. Кожний член самооборони мав зброю, щоб в разі нападу зміг скоро стати до оборони.

До УПА стали приходити добровольців велика кількість. В короткий час ми вже мали другу чоту, яку очолив друг Чайка. По терені швендяли більшовицькі частинн, що повертались з фронту, так що часом наші відділи мусили вступати з ними в бій, хоч ті частини не дуже радо хотіли стрічатися з відділами УПА. Вони, як приходили до села, то одразу питали, чи є тут відділиУПА.

Терени Західної України (Холмщина, Ярославщина, Перемищина і Лемківщина) були цілковито опановані сіткою ОУН-УПА.

За короткий час наша сотня перевищила двісті вояків. Тут стояло перед нами питання не кількості вояцтва, але якості, яка є важливим фактором боротьби.

Ми зі сотеним укладали плани стратегічного вишколу для наших вояків. Якось сотенний звернувся до мене:

— Друже Соколенко, яка ваша думка про наших вояків, чи є в них дійсно ідея, за яку вони готові стати до боротьби, чи їм заімпонувало військо?

Я замислився, а по хвилі відповідаю:

— Сотенний, ви поставили влучне питаніія, над яким ми повинні задуматися. Ми ще не мали чолового бою з ворогом, де б ми могли побачити їхню ідейність.

Сотенний каже, що хоче скликати старшин і вияснити становище. Він хочє дати змогу всім воякам подумати, чи вони готові ризикувати своїм життям у боротьбі проти ворога.

По кількох тижнях нашого постою в Брижаві вирішили ми перейти у Волю Володську. Село було невелике за числом родин, але ідейне. Розташоване воно було на узгір'і, навкруги оточене лісом, а недалеко в долині виблискував сріблястий Сян, який відмежовував наші оперативні терени. По другому боці Сяну переважно були мішані села, але після приходу більшовиків українські родини мусили покинути свої господарства і перєйти на цей бік Сяну, бо поляки на ннх нападали і мордували.

Сотня розтаборилась у Волі Володській. Я виставив відповідні забезпечення і після повернув до своєї квартири. Приходжу і застаю Громенка, що сидить за столом, задуманий. Питаю, чому він не спить, а сотенний каже мені сідати. Ми починаємо говорити про ситуацію нашої боротьби. Передбачень на віґшу західних держав проти СРСР немає. Тяжко збагнути світову політику. Може провід знає щось більше? Мені снується в голові: як довго УПА може вистояти у боротьбі без зовнішньої допомоги? А боротьба передбачається затяжна і довга. Я вирішив вияснити цю ситуацію — може хтось з вояків схоче повернутися до своєї родини.

Наша сотня зросла вже до трьохсот вояків. До нашої сотні командування УПА прислало ще одну чоту на чолі з командиром Бартлем. 3 чотою Бартля прийшов сотенний виховник, друг Лагідний.

Рано по сніданні виходимо на подвір'я. Недалеко від нашої квартири на поляні стоять в трьох рядах, мов соколи, украінські повстанці. Коли ми поглянули — аж душа зраділа, як багато нашої молоді добровільно вирішили стати в ряди УПА і боротись за визволення свого народу з-під чужого ярма. Радості не було кінця.

Цілоденні військові вишколи надавали воякам високої боєздатності.

Після денних занятть вояки мали перепочинок. Хлопці збирались у групи, до них підходили місцеві дівчата — було чути сміх і жарти, а в інших місцях почули ми пісню: