Розділ «В РАЙОНІ "ХОЛОДНОГО ЯРУ"»

Іди від мене, ти моя кохана,

Зійди з очей, мене не забувай.

Я син лісів, а серцем партизан!

На мене жде з побідою весь край.

Ціле село заповнилось великою радістю. Виглядало так, що вже Україна самостійна.

Службовий старшина зробив збір до вечірнього апелю. Звіт сотенному і молитва "Боже Великий". Після молитви Громенко виступив перед вояками. В нього був серйозний вигляд. Громенко звернувся до вояків:

— Друзі вояки Української Повстанської Армії! Світова ситуація не виглядає сприятливо для нашої боротьби. Захід дуже побратався з більшовиками. В разі поразки, українців будуть виселяти в Сибір, прийде російська мова, буде знищена наша церква, будуть тюрми, буде все по-більшовицьки, по-російськи. Маємо захистити нашу Українську землю! Виглядає, що наша боротьба триватиме ще довгий час, бо це залежить від світової політики. Якщо хтось із вас думає, що не витримає тієї тривалої боротьби і хотів би повернутися до своєї родини, прошу виступити вперед.

Настала гробова мовчанка. Я приглядався, як вояки споглядали один на одного. По кількох хвилинах мовчанки ніхто не виступив, ніхто з них не хотів покидати рядів УПА. Сотенний бачить, що ніхто не виступає, і продовжує далі:

— Друга світова війна закінчилася, але янки продали більшовикам цілу східну і частину західної Європи. Отже, нам треба сподіватися на власні сили, і я бачу, що ви всі вибрали собі справу і розумієте, що готові ризикувати своїм життям в боротьбі за Україну. Ми мусимо бути готовими на гірші часи. Провід планує боротьбу на довший час, а наказ проводу — будувати землянки для магазинування харчів, зброї і амуніції, а також для підземних лікарень. Передбачаю, що більшовики будуть кидати проти нас великі сили армїї та НКВД. Нам треба буде практикувати партизанську тактику боротьби. В такій боротьбі важливою є конспірація, якої кожен з нас мусить дотримуватися. Дальші інструкції будуть подані через бунчужного Соколенка і ваших командирів. Щасти нам, Боже! — закінчив сотенний і наказав воякам розійтись.

По кількох хвилинах знову можна було почути гамір і співи по цілому селі. Після розходу сотні старшини лишились на відправу для обговорення дальших планів у деталях. Кожен чотовий висловлював свою думку. Мені був наказ:

— А ви, друже Соколенко, виготовите плани для кожної чота.

Всі ми розійшлись на свої квартири. На другий день скликаємо старшин. Сотенний подає їм свої плани до узгодження — в яких місцях будуть побудовані землянки, щоб чотові підібрали відповідне місце і рої, які б мали будувати ті криївки. По селах ішов інтенсивний вишкіл самооборонних відділів. Теренова сітка ОУН мала свої заняття.

В селі Воля Володзька кватируємо вже кілька днів. Однієї ночі прибув до села зі своєю боївкою СБ (служба безпеки) провідник Карло. Він поінформував нас про ситуацію в інших теренах та про події в світі, бо був завжди в тісному зв'язку з проводом.

Наступного дня чотові підбирали вояків, які знали добре терен і найбезпечніші місця, де можна було б побудувати криївки. Найбільша відповідальність була на ройових, які мали допильнувати такі будови. В цій роботі помагала нам місцева сітка ОУН.

На Закерзонні почали шаліти польські банди. Деякі села були приготовані відбити такі напади — там були вишколені самооборонні відділи — а деякі села не мали ще таких відділів, але люди в селі постійно були на сторожі. Підчас нападу всі селяни виходили в ліс, де були самооборонні відділи. Зони були підпорядковані командирові сотні УПА в час акції, але практично вони підлягали тереновому проводові ОУН і мали свого командира.

Щодня наша розвідка приносила нові відомості з терену. Були чутки, що поляки готують вивіз українського населення. Селянство було в паніці, бо люди не знали, що робити. Провід дав наказ, щоб селяни протистояли тому насильному вивозові. Мала частина самооборонних відділів не могла протистояти ВП (Військо Польське). Коли стійкові бачили, що ВП наближається до села, то селяни втікали до лісу.

Таких випадків траплялося дуже мало, бо польське командування не дуже радо посилало своє військо в терен, тому, що всі терени були опановані УПА. До деяких сіл поляки висилали переселенчу комісію під охороною війська. Ця комісія намовляла селян на добровільне переселення, бо їм "бандерівські банди перешкоджають у мирному житті". Але наші селяни не вірили в польську пропаганду і не погоджувались на добровільний виїзд з рідної землі.

Головнокомандування УП А дало наказ ліквідувати такі переселенчі пункти. На терені четвертого району Холодного Яру цю акцію мала виконати сотня Громенка. В першому і другому районі мала виконати цю акцію сотня к-ра Бурлаки за допомогою сотні к-ра Крилача, а на Лемківщині сотні к-ра Лідика, к-ра Стаха і к-ра Хріна.

В нашому районі така переселенча комісія осадовилась в селі Жогатин. Село було розташоване на узгір'ї, але лісу поблизу не було. Тому наша акція була небєзпечною, бо мусили ми наступати чистим полем, але під охороною ночі для нас було все можливо.

Ніч була дуже лагідна і тепла, в селі до пізньої ночі вояцтво не спало. Громенко наказав мені повідомити старшин, що вранці, о годині четвертій, відмарш в делягівський ліс на денний постін. Я повідомив старшин про наказ сотенного і повернувся на нашу квартиру, де застав друга Лагідного і сотенного, що не спали, хоч на долівці була розстелена солома до спання. Я присідаю до компанії, і ми втрьох обговорюємо нашу акцію на Жогатин. Вже майже ранком ми заснули, аж чуємо, що наш звя'зковий Крик повідомляє, що сотня готова до відмаршу. Ми скоро встаємо, поправляємо свої паси і мундири, виходимо на подвір'я, де стояла на збірці сотня. По звіті машеруємо в делягівський ліс. Підходимо на верх гори і там розтаборюємося. Узгір'я в тому лісі було дуже добре до оборони, а також мало добрі обсерваційні пункти.