TextBook Наступ на м. Шатава
Від штабу армії жадних відомостей не постуляло. По чутках, Запорізька Січ ще не перемогла ворога під Волочиськом. Перед шишки фронтом ворог займав ту саму позицію на північний схід 1 схід від м. Кам'янця Подільського. 3 огляду на несприятливі топографічні умови (відкрита місцевість), я вирішив нанести удар у ліве крило ворога, а району с.с. Колубаївці й Безносковці. Зранку, 4-го червня, нашу групу перегруповано в наступний спосіб:
1. Полк Синіх і Окремий курінь зосереджено в с, Мукшао Колубаївська. Ця група, під командою полк. Ольшевського, мала зайняти с.с. Колубаївці та Везносковці, а звідтам, через село Раковщина, заатакувати тил ворога в напрямку на шосе Кам’янець Подільський-Шатава й здобути Шатаву. До групи приділено 6 гармат, 2. Чорноморський полк зайняв позицію праворуч від повищого шосе, мавши один курінь у резерві. Ліворуч шосе зайняла позицію сотня сотника Афнера, 3. Штаб групи в будинку "малолітніх злочинців", у трьох кілометрах не північ від Кам'янця, Звичайно, жадних малолітніх злочинців, того часу, там не було, бо напевно вони зайняли відповідні становища в червоних… На даху цього напівзруйнованого будинку, на одним із його димарів, штаб групи влаштував свій замаскований спостерігавчий пункт, що в нього можна було бачити місцевість майже на десять кілометрів віддалі. 3 технічних причин, перегрупування затягнулось і тільки о годині 14-ій, після короткого відпочинку, ударна група полк, Ольшевського вирушила в керунку на с. Боришківці. Цього дня була велика спека.
Після 9-ої години ранку, червоні розпочали свій контр-наступ. Спочатку з'явилася їхня розвідка, а потім із яру р. Мукши висунулися рясні лави ворожої піхоти. З обох сторін фронту загуркотіла екстенсивно артилерія. Червоні натупали обабіч шосе. Наша сторожева охорона відійшла на лінію своєї піхоти. Чорноморці займали старі шанці, ще з часів першої світової війни, які більш-менш крили їх від ворожого обстрілу, але сотня сотника Афнера лежала на чистому полі і тому становище її було значно гірше. Витриманий і спокійний полк. Царенко під пустив червоних на яких 600 кроків і допіро тоді "привітав" їх енергійним кулеметним вогнем. Лави ворожої піхоти захитались, а влучні стріли наших гармат, особливо гавбиць, примусили їх поспішно завернути назад у яр, залишивши на полі бою чимало своїх ранених і забитих.
На спостерігавчому пункті нашої групи стояв гомін від команд, бо гармати стояли в садку, біля будинку. "Шрапнель … трубка … граната… батарея огонь!", а внизу було чути голосне повторення команди, а далі: "Перша!.. Друга!.. " Гармаші, без сорочок, спітнілі, справлялися добре й швидко. Піхота не могла, нарікати на працю своїх вірних побратимів по зброї — гармашів.
Після 12-ої години дня, на фронті знову затихло; тільки рідкі, поодинокі стріли порушували спокій, але о годині 15-ій ворог знову перейшов до наступу. Артилерія червоних зосередила свій вогонь головним чином ліворуч шосе, на відтинку, що його боронила сотня сотника Афнера. Ця неповна сотня фактично лише визначала фронт, бо її відтинок мав біля одного кілометра й тому лава була дуже рідка — до 50 кроків козак від козака. Частина цієї лани була на висоті 118,5. Здавалося, що сотня ця не витримає скупченої сили ворога і тому я вважав за конечне особисто відвідати цей відтинок, щоб зміцнити на дусі його оборонців. Я зупинився на висоті 118,5, що була старою козацькою могилою, щоб подивитися на розташування ворога, але повернутися назад стало вже проблемою, тяжкою до розв'язаний. Ворожий спостерігач зауважив наш рух і в наслідок цього, за якусь хвилину, могилу засипано гранатами. Червоні гармаші стріляли добре: були моменти, коли здавалося, що козацька могила стане й нашою могилою… Не зважаючи на це, козаки сотника Афнера й він сам, трималися з подивугідним спокоєм. Усі разом, ми міцно притискалися до землі й весь час струшували з себе землю, що осідала на нас у наслідок вибухів.
Козацькі могили в районі Кам'янця Подільського, з високим насипом, робили тільки запорожці; сила їх поклало тут свої буйні голови. У цих могилах їх поховано. Після 300-літньої перерви, на тих самих полях і в тих самих ярах, знову гуркотіли українські гармати, а запорізька могила прикривала тих, що відновили збройну боротьбу за визволення України з московської неволі. Раптом ворожий обстріл припинився, а разом із тим і ворожий наступ. Чому саме — ми ще тоді не знали.
Від групи полк. Ольшевського не було донесення, хоч вона й тягнула за собою телефонний дріт, що був старий і попсований. Бідолашні наші телефоністи були змушені бігати весь час і направляти його під час страшної спеки, а заступити непевний телефонічний зв'язок кінним не було як, за браком коней, і це відчувалося нами дуже дошкульно. Нарешті полк. Ольшевський повідомив, що його група вибила ворога з с. Колубаївці і зайняла його, а тепер провадить розвідку, з метою дальшого наступу. Я поінформував його, що, хоч у нас усе гаразд і атаки червоних відбито, то все ж, положення наше може погіршитися з огляду на брак набоїв. Це змушує нас до приспішення часу нанесення ворогові головного удару і таке завдання покладається на групу полк. Ольшевського. Телефон перестав працювати й тому дальших донесень від полк. Ольшевського того дня не було. О годині 19-ій ворожа піхота розпочала раптовий відступ. Негайно Чорноморці рушили вперед і незабаром увійшли до лісу. Наші батареї рушили за Чорноморцями й зайняли нову позицію на узсліссі. Полк. Царенко доніс, що його полк провадить бій в лісі та що ворог, хоч і ставить опір, але продовжує відступ, невідомо чому. Штаб групи рушив разом із Чорноморським полком вслід за відступаючим ворогом.
О годині 21-ій, коли вже сутеніло, Чорноморці підходили до м. Шатава, що вже було здобуте групою полк. Ольшевського. Окремий курінь і сині здобули це містечко бравурною атакою, після завзятого бою. Ворог намагався перейти до контр-наступу з с. Михайлівка, загрожуючи тилові групи, щоб не допустити до захоплення Шатави. 1-ий курінь синіх, під командою сот. С. Довгаля, за співучастю гірської гармати і Кінногірського дивізіону полк. Алмазова, вибив червоних із с. Михайлівка й тим остаточно вирішив бій за Шатаву на нашу користь. Артилерія групи полк. Ольшевського підбила одну ворожу гармату й вона дісталася нам як трофей; решта ворожих гармат утікла по дорозі на м. Дунаївці. До наших рук дісталися: бронепотяг, одна гармата з запасом стрілен, до сотні полонених, але, нажаль, лише невелика кількість рушничних набоїв.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Третя Залізна дивізія» автора Удовиченко А.И. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VI Наступ на м. Шатава“ на сторінці 1. Приємного читання.