Зайняття м. Бершадь. Розтрощення денікінського полку. Трагедія 9-го полку
9-й Стрілецький полк розпочав наступ на м. Бершадь рівнож 12-ого жовтня. Брали містечко вночі. Підійшовши непомітно для ворога до самого містечках стрільці без стрілу зліквідували сторожеву охорону денікінців. Заскочена несподіваною нічною атакою, денікінська частина піддалася й 9-ий полк зайняв Бершадь, здобувши полонених і зброю. Під час наступу 9-ого полку на Бершадь, перший курінь цього полку, на чолі з полк. Чмілем, здобув-перехопив, за підтримкою 3-ої батерії сотника В. Зарицького, ту денікінську батерію, що їй пощастило було втекти від Чорноморців, у бою за с. Баланівка.
У дальшому наступі, 9-й полк наткнувся на опір 75-го Севастопільського полку Добровольчої армії, в районі болотнистої річки Бершанка. Після короткого бою, денікінський полк розгромлено. Частина полку дісталася до неволі, а решта втікла. Найбільше завзятий опір ставила денікінська старшинська сотня. Скінчилося на тому, що ту сотню загнано в покрите очеретом болото. Залізши в очерет і маскуючись ним, старшинська сотня, по коліна в болоті, відстрілювалася і не хотіла піддатися, хоч була оточена з усіх боків. У тому болоті ті очайдушні денікінські старшини й провели цілу ніч, а ніч була холодна, з приморозком зранку… Звичайно, можна було їх усіх перестріляти, як качок, у тому болоті, але людське почуття й відвага цієї денікінської старшинської сотні, стримала к-ра 9 Стрілецького полку, полк. Мацака, від масакри. На другий день, вранці, частина денікінських старшин сама вилізла з болота, але решту прийшлося нашим козакам витягати з болота в жалюгідному, закостенілому стані. Вигляд витягнутих був трагікомічний. На фронті 3-ої дивізії, головні сили денікінців відступили до р. Буг і окопалися на протилежному її березі (східньому).
У зв'язку і в наслідок відступу наших 5-ої і 12-ої дивізій та Волинської групи, дальший наступ 8-ої дивізії припинено й наказано відійти спочатку до району Тростякця, а потім м. Тульчина, щоб змінити Волинську групу, що перейшла до армійської резерви. 9-му полкові наказано зайняти м. Клебань, що в ньому мав чекати на стрільців кінний відділ Волинської дивізії. У цей час к-ир 9-ого полку, полк. Мацак, тяжко захворів і його евакуйовано до шпиталю. К-ом 9 Стрілецького полку став полк. Євтушенко — кадровий старшина з бойовим стажем.
Оточення й знищення денікінцями 9-го полку в с. Клебань. Відступ 7-ого і 8-ого полків із району Тульчина.
Виславши вперед кінну чоту для нав'язання контакту з кінним відділом Волинців, полк. Євтушенко вирушив, на чолі полку в колоні, вслід за чотою. 3-я батерія посувалася в колоні за табором першої лінії (тачанки, амуніція і кухні). Село Клебань розкинулося в глибокій балці. З півдня й зі сходу воно оточене високим лісом. Батерія затрималася на віддалі 3-ох кілометрів від Клебані, з метою вибрати позицію. Батерія мала два скоростріли; крім того, для її охорони, к-ир полку приділив одну сотню першого куреня й один скоросстріл. Дві гармати, без передків, готові до стрілу, уставлено в напрямку на схід. Села в глибокій балці не було видно. Частина табору полку — кухні, господарські вози — залишилася на поляні в лісі, недалеко від батерії.
Про те, що саме стялося в с. Клебань є кілька реляцій учасників. Тому, що полк. Євтушенко трагічно закінчив своє життя під час бою в тому селі, нема офіційної реляції про бій к-ра Стрілецького полку. Залишилися лише три реляції учасників трагічної події. Ось вони:
Підполк. В. Зарнцький, б. к-ир прикомандированої до 9-ого Стрілецького полку, 3-ої батерії:
"Не пройшло й години, коли колона полку ввійшла до села, як нагло в селі почалася стрілянина з рушниць і скорострілів. Не бачучи, що в селі діється, не можна було стріляти — батерія не мала цілі.
Жах мене брав, що батерія не могла боронити своїм вогнем полку, на якого зненацька напала ворожа кіннота у кількости одного полку, що маршував аванґардом Денікінської кінної дивізії, яка прямувала з Гайсина до Тульчина. В короткому часі, сотня ворожої кінноти виїхала з Клевані й гнала чвалом в напрямку батерії. Два скоростріли відкрили з лісу огонь по кінноті. Батерія була в поготівлі на позиції, але не стріляла, очікуючи, щоб кіннота під'їхала ближче, але кіннота повернула і зникла в селі. Незабаром прийшло до батерії кілька старшин з полку, що втікли з села і оповіли, що діялося в селі і що к-ир полку, полк. Євтушеико застрілився, щоб не иопасти до полону.
Коли засутеніло, 3-тя батерія, сотня піхоти 9-го полку, коло 50 стрільців, що втікли лісом із села й долучилися до батерії, табір полку, що був залишений при батерії, уся ця "гармада" відступала, заховуючій чуйну охорону маршу вночі, на захід, в напрямі Вапнярки. Дорога була розмокла, падав дощ із снігом і тому приспішити марш було неможливо, Другого дня батерія прибула до району Журавлівки. За кілька днів туди стягнуто 3-ту гавбичну і 6-ту легку батерії 4-го гарматного полку."
Сот. інж. В, Романовський, б. к-ир кулеметної сотні 9-го полку:
"У другій половині жовтня 1919 року, 9-ий Стрілецький полк, що в ньому я був командиром кулеметної сотні, одержав наказ зайняти м. Ладижин. Маршрут — через село Клебань. Напередодні бою, 31 жовтня, новопризначений к-ир полку, полк. Євтушенко, викликав до себе командирів куренів і сотень, щоб запізнатися з командним складом полку і обміркувати ситуацію. Пішов і я. Полк. Євтушенко поінформував нас, що м. Гайсин уже захоплено денікінцями й тому, правдоподібно, Ладижин, поки ми туди дістанемось, буде рівнож ними зайнятий, отже, треба підготовитися до бою. К-ир полку — молода людина, років тридцяти — зробив на нас добре враження.
На другий день, ранком, ми вирушили й у короткому часі підійшли до с. Клебань. Село в яру, перетяте посередині болотнистою річкою, з єдиним — і до того досить слабеньким — дерев’яним мостом. З нашого боку високий берег, що майже прилягав до лісу; з протилежного боку села — невисокий підйом, у напрямку на Ладижин — Гайсин. Підійшовши до села, полк зупинився на крутому березі і к-ир полку вислав кінну розвідку в бік Ладижина. Незабаром наша кінна стежа зустрінулася в селі з такою ж стежею денікінців. Після короткої стрілянини, денікінці відступили в напрямку Ладижина, а наша стежа повернула назад і доклала про це к-рові полку. Вислухавши, полк. Євтушенко дав наказ полкові спуститися вниз, перейти річку й село і зайняти позицію на протилежному боці села, на терені, що повільно піднімається вгору.
На мою думку, цей наказ був трагічною помилкою к-ра полку, що в своїх наслідках і спричинився до розгрому полку. Я дуже добре пам’ятаю мою останню розмову з полк. Євтушенком. Я все намагався тоді переконати його, що нам значно вигідніше зайняти позицію тут, на горі, дене ми зараз стоїмо — перед селом, коло лісу. Перш усього, казав я, тут дуже добрий розгляд, а подруге, в скрутний мент можна відступити до лісу, до якого денікінська кіннота не піде; окрім того, під час затяжного бою, нам може прийти на допомогу Синій полк, що був у той час недалеко від нас. За селом позиція невигідна ще й тому, що ми будемо внизу й мало що зможемо побачити, а денікінці будуть зверху й наша позиція для них як на долоні … Поза тим усім, треба ще й прийняти на увагу, що в разі невдачі, відступ через слабенький місток, на болотистій річці, може мати для нас трагічні наслідки. Нарешті, переконував я, — і це саме головне, — денікінцям буде легко нас обійти. Полк. Євтушенко терпеливо вислухав мене до кінця, але свого рішення не змінив і 9 полк зайняв позицію за селом, на схилі терену.
Бій, що почався після того, тягнувся до пізнього вечора. Я зняв усі свої кулемети з тачанок і зайняв позицію на віддалі ¼ кілом. Усі атаки ворожої кінноти ми відбили дуже успішно. Як виявилося, (про це довідалися ми пізніше) проти нас наступали 2-й Лабінський Кубанський кінний полк і Сводно-Козачий кінний полк. Денікінська юнацька піша школа була під час бою в резерві, в м. Ладижин. Командиром денікінської групи був полк. Гетьманов. Переконавшись, що його кіннота не всилі з нами впоратися, він викликав із резерви юнацьку школу.
Надійшов вечір. Як тільки засутеніло, майже раптово припинилася ворожа стрілянина. Ми рівнож перестали стріляти. Настала мертва тиша. Ворога не видно. Підходить до мене бунчужний Доваренко — б. підпрапорщик російської армії — і каже: "Дали чосу денікінцям. Повтікали!".. На землю спустилася більша темрява, що її ще збільшувала густа імла з річки. Я наказав відтягнути кулемети до тачанок. Пішли відтягати й біля самих тачанок побачили кінноту. Ще й тоді ми були певні, що це наша кіннота, але попали до рук денікінців…
Після довгого перебування в полоні, мені пощастило вирватися з нього й повернутися знову до 3-ої Залізної дивізії, з якою я пережив увесь тягар таборового життя в Каліші.
Що ж фактично трапилося? Денікінці обійшли наш правий фланг глибоким обхідним маневром і зайшли нам у тил. Першою жертвою був штаб полку з командиром полку. Не бажаючи піддатися на ласку ворога, полк. Євтушенко застрілився. Після захоплення штабу полку, денікінці зайняли міст, відрізавши в той спосіб наш шлях до відступу. Полк Стрільців опинився в кліщах. Під час розпачливого бою в оточенні, багато Стрільців забито й ранено, решта трапила до полону. Винятком була лише та нечисленна кількість вояків, що їм пощастило переховатися в наших селян. Полонені Стрільці нікого із старшин не видали. "Всі ми козаки, старшин нема, бо всі забиті" — відповідали вони на запитання денікінців: "Хто є старшиною?"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Третя Залізна дивізія» автора Удовиченко А.И. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XL Зайняття м. Бершадь. Розтрощення денікінського полку. Трагедія 9-го полку“ на сторінці 1. Приємного читання.