Розділ ХХІІІ Загальна ситуація на нашому південному фронті. Зустрічні бої групи от. Ю. Тютюника. Поповнення 3-ої Залізної дивізії. Новий командир 8-го Чорноморського полку. Зміцнення групи полк. Удовиченка й її нове завдання. Рух Волинської групи. З'єднана 14 сов. армія проривається на північ і приєднується до 12-ої сов. армії. Спокій на фронті Одеського напрямку. Напередодні війни з Добровольчою армією ген. Денікіна

Загальна ситуація на нашому південному фронті. Зустрічні бої групи от. Ю. Тютюника. Поповнення 3-ої Залізної дивізії. Новий командир 8-го Чорноморського полку. Зміцнення групи полк. Удовиченка й її нове завдання. Рух Волинської групи. З'єднана 14 сов. армія проривається на північ і приєднується до 12-ої сов. армії. Спокій на фронті Одеського напрямку. Напередодні війни з Добровольчою армією ген. Денікіна

58 сов. дивізія, вирушивши з Вознесенська, скеровує свої головні сили на Голованівськ — Христинівку, з метою прорватися на північ. Для забезпечення свого правого крила, на випадок зближення передових частин армії Денікіна, менший її відділ просовується на Покотило.

Після невдалої спроби прорвати наш фронт Вапнярського напрямку, командування 14-ої сов. армії наказує частинам своєї, розбитої нами, Вапнярської групи, відступати в тому ж напрямку, щоб з'єднатися й прорватися спільними силами всієї своєї армії. Тому саме, частини 47-ої сов. дивізії, що не спромоглися відступити до Бірзули, залишили залізницю Вапнярка — Одеса й рушили форсовним маршем у напрямі на Бершадь — Соболівку — Теплик — Христинівку, на з'єднання з 58-ою сов. дивізією. У тому самому напрямку й з тою самою метою, простували лісами рештки червоної Вапнярської групи, на чолі з недобитками 45-ої сов. дивізії.

30-го серпня, передові частини групи от. Ю. Тютюника, що прикривали праве крило групи полк. Удовиченка зіткнулися з авангардними частинами 58-ї сов. дивізії в районі Голованівська. Зав'язалися завзяті зустрічні бої, які перешкодили червоним скористати, під час відступу, з залізниці Христинівка — Козятин. Перемога виявилася на боці 58-ої сов. дивізії, що й змусило слабшу групу Тютюника відступити до Христинівки й там зупинитися.

3-тя Залізна дивізія дістала поповнення із свого запасового куреня. 3 того ж самого куреня прибув до дивізії гідний наступних, сл. п. героїчного полковника Євгена Царенка. Новим командиром 8-го Чорноморського полку став полк. Михайло Крат — кадровий старшина дореволюційної російської армії. Під час першої світової війни, полк. Крата нагороджено за бойові заслуги найвищим орденом російської армії — Хрестом Святого Юрія ("Офіцереким Ґеорґієвскім Крестом").

Водночас групу полк. Удовиченка зміцнено ще й Бригадою УСС. Ногам завданням цієї групи було, повернувши на схід, переслідувати розбиту червону Вапнярську групу, в напрямку на Хрнстинівку й тим допомогти групі от. Ю. Тютюника боронити Христинівський залізничний вузол.

Волинська група зайняла Бірзулу. На цій станції червоні залишили 5 спалених ними бронепотягів і багато, рівнож спаленого, майна. Одна з частив Волинської групи розбила 47-у сов. дивізію в районі Бершаді, але принаймні її половині й деяким, прорізаним втратами, частинам 45-ої сов. дивізії, пощастило вирватися й приєднатися до 58-ої сов. дивізії. В той спосіб знову з'єднані частини 14-ої сов. армії, виштовхнувши із свого шляху групу отамана Тютюника до Христинівки, прорвалися невтральним коридором, поміж фронтами армії УНР і армії ген. Денікіна, до станції Попельня, а звідтіля до Коростеня, після чого 14 сов. армія приєдналася до 12-ої сов. армії.

Під час свого відступу до Коростеня, 14 сов. армія мусіла маневрувати поміж тиловими частинами нашої армії Київського напрямку. В той час денікінська козацька Терсько-кубанська дивізія займала Цвіткове. Коли передові стежі групи от. Тютюника, мавши бронепотяги в м. Шпола, висунулися в напрямку на Цвіткове, дійшло до стику із стежами повищої дивізії. Кубанці поставилися до нас прихильно і навіть перші запропонували нам демаркаційну лінію.

Класичний, надзвичайно фаховий і вміло виконаний, маневр штабу 14-ої сов. армії врятував її від оточення і знищення. Цього не сталося б, якби денікінці були приспішили свій обхідний маневр, а штаб армії УНР своєчасно був підсилив групу отамана Тюлоника бригадою УСС. Таке підсилення було можливе, без шкоди для бойових акцій нашої армії Київського напрямку.

В наслідок прориву 14-ої сов. армії і тим самим зникнення протибольшевицького фронту в Одеському напрямку, на нашому південному фронті наступив спокій. 3-я Залізна дивізія відпочивала й приводила себе до порядку в районі Гайсин — Гумань, де й відсвяткувала перемогу над 14-ою сов. армією. Цей відпочинок тривав недовго, бо його порушило те напруження, що його спричинив був генерал денікінської армії своїм збройним виступом проти тих наших частин, що вибили червоних із Києва.

З переходом 3-ої дивізії до району Гайсина, закінчився перший цикл тяжких боїв з чисельно переважаючими силами червоної армії. Ген. кварт. штабу Дієвої Армії УНР, ген. штабу ген. хор. М. Капустянський так характеризує бойові акції групи полковника Удовиченка у своїй праці "Похід Українських Армій на Київ — Одесу в 1919 році";

"Тритижневі бої спочатку лише однієї 3-ої дивізії, а потім і всієї групи зразок мистецького керування командного складу і показник надзвичайної упертости та витривалости війська. Це — красна сторінка бойової слави молодої української Армії. Значення цих боїв для захисту Вапнярки і Христинівського напрямку та забезпечення операційно лінії на Київ, видно без жадних коментарів." (Книга друга. Частина ІІІ. Стор. 175).

Усі заходи Головного Отамана і нашої дипломатії за кордоном, щодо воєнної конвенції поміж обома антибольшевицькими арміями, зійшли на нівець, бо ген. Денікін ішов війною проти червоної Москви з гаслом відновлення "Єдиної, Неделімої Росії", а Україну вважав лише за "Юґозападний Край"…

Під час маршу до відпочинкового району Умань-Гайсин, 8-й Чорноморський полк переходив через розташування ІІ-ої Галицької бриґади. Хоч та бриґада була приділена до 3-ої дивізії ще в серпні, Чорноморці до того часу ще не бачили галичан, а галичани — Чорноморців. Полк, мавши на чолі малиновий стяг, із образом Архистратяга Михаїла, маршував у радісно-бадьорому настрою, а оркестра грала, Не пора". Вояки галицької бриґади вийшли на дорогу і віддали пошану прапорові. Це була незабутня хвилина зустрічі вояків частин поділеної ворогами України, що були розлучені на протязі віків, а тепер зустрінулися як брати. У другій половині вересня 1919 року вже стало ясно, що армія УНР є напередодні війни з білою московською армією. У цей час, на станції Бірзула, що її займала українська частина, дійшло до бойової сутички з денікінським розвідочним відділом. Така ситуація змусила штаб Головного Отамана до перегрупування армії УНР. Запорізький корпус зосередився в районі Вапнярка — Рудниця — Бершадь. До цього району включено й 3-тю Залізку дивізію.

На 33-му розділі кінчається рукопис ген. О. Удовиченка. Тяжка хвороба Генерала унеможливила йому докінчити працю, що її присвячено 3-ій Залізній Дивізії.

Дальші розділи, починаючи від 34-го до кінця, написано ген. О. Вишнівським, за співучастю наступних ветеранів повищої Дивізії: ген. пор. М. Крата, полк. інж. С. Довгаля, підполк. В. Зарицького, майора М. Отрешко-Арського, майора Є. Навроцького, майора М. Старовійта, сот. інж. В. Романовського, сот. інж. Л. Романюка і пор. І. Толочного.

КАПІТУЛА В.Х.З.С.