Розділ «5. Система аграрного права»

У найзагальнішому розумінні системою є комплекс елементів, які перебувають у взаємозв'язку і взаємодії. З цього випливає, що будь-яка система є цілісним утворенням, яке складається з певної кількості взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, що формують структуру цієї системи. У теорії права під структурою галузі права розуміється об'єктивно зумовлена внутрішня організація норм права, які врегульовують однорідні суспільні відносини. Таким чином, систему аграрного права складають правові норми, об'єднані за критерієм їх належності до механізму регулювання аграрних відносин. Аграрно-правові норми мають особливості: вони не дублюють дію норм іншої галузевої належності, а спираючись на них, охоплюють своїм впливом специфіку аграрних відносин.

Аграрно-правові норми є первісними елементами системи аграрного права. Водночас вони не існують відокремлено, а об'єднуються у більш вагомі утворення - інститути аграрного права. Саме диференціація галузі аграрного права на інститути виступає першою ланкою її внутрішньої організації. Один аграрно-правовий інститут відрізняється від іншого тим, що він об'єднує аграрно-правові норми, які врегульовують найоднорідніші аграрні відносини. Такими інститутами, що інтегрують особливості різних видів аграрних відносин, є приватизація майна державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, паювання землі та майна, державне регулювання сільського господарства, сільськогосподарське дорадництво тощо.

Стрімкий розвиток джерел аграрного права, зокрема аграрного законодавства, дає підстави вести мову про поділ галузі на загальну і особливу частини, а тому - про існування інститутів загальної й особливої частин. Інститути загальної частини містять правові норми, які мають узагальнений характер дії і є спільними для всіх видів аграрних відносин, які підлягають правовому регулюванню. Вищеназвані інститути паювання, державного регулювання сільського господарства, а також правового статусу суб'єктів аграрного права, правового режиму земель сільськогосподарського призначення тощо містять узагальнені норми. Наприклад, норми щодо створення, державної реєстрації і припинення є спільними для всіх суб'єктів аграрних правовідносин. Тому немає потреби їх дублювати при створенні підприємств різних організаційно-правових форм.

Водночас норми інститутів особливої частини спрямовуються на врахування особливостей різних видів аграрних відносин. Для прикладу, правові режими майна різних сільськогосподарських підприємств (кооперативів, фермерських господарств, сільськогосподарських товариств тощо) мають свої особливості. Так само існують відмінності у правовому регулюванні виробничої діяльності різних організаційно-правових суб'єктів аграрних правовідносин тощо. Цю специфіку і відображають норми особливої частини.