Розділ 85

А де на гробі куля?..

Вирізьблені з каменю рицарі, що покоїлися в церкві Темпля, лежали горілиць, поклавши голови на прямокутні кам’яні «подушки». Софі стало моторошно. Згадка про «кулю» у вірші навіяла спогади про ніч у підземеллі дідусевого замку.

Хіерос гамос. Золоті кулі.

Софі замислилася, чи в цьому храмі теж проводили такий обряд? Кругла зала була ніби спеціально призначена для схожого поганського ритуалу. Кам’яна лава оточувала порожній простір посередині. «Круглий театр», як висловився Роберт. Софі уявила цю залу вночі: люди в масках при світлі вогню ритмічно промовляють ритуальні слова, уславляючи «священне єднання», що відбувається в центрі.

Вона прогнала цей образ з голови і рушила з Ленґдоном і Тібінґом до першої п’ятірки рицарів. Тібінґ наполягав, що все треба оглядати дуже ретельно, але Софі забракло терпцю, і вона пішла вперед сама.

Уважно вивчаючи перші п’ять могил, Софі відзначила все, що було між рицарями схожого і відмінного. Кожен рицар лежав на спині, але в трьох ноги були простягнуті, а в двох — схрещені. Однак ця дивна деталь, схоже, ніяк не асоціювалася з кулею. Розглядаючи одяг рицарів, Софі помітила, що двоє поверх кольчуг мають туніки, а троє — плащі нижче колін. Знову ж таки, ніякого зв’язку з кулею. Тоді Софі звернула увагу на останню очевидну відмінність — розташування рук. Двоє рицарів стискали в руках мечі, двоє молились, а третій мав руки, витягнуті вздовж тіла. Софі довго дивилась на руки, а тоді знизала плечима, не побачивши ані натяку на кулю, якої буцімто бракує.

Відчуваючи в кишені вагу криптекса, вона озирнулась на Ленґдона й Тібінґа. Ті не поспішали: вони дійшли тільки до третього рицаря, очевидно, теж не зауваживши нічого цікавого. Не бажаючи чекати, Софі повернулась і пішла до другої п’ятірки рицарів. Дорогою вона повільно повторювала подумки вірш, який вже знала напам’ять.

В Лондоні папа рицаря ховав,

Його плід гнів священний накликав.

В утробі сім’я, Рожі плоть — а де

На гробі куля, що до них веде?

Наблизившись до другої групи рицарів, Софі виявила, що вона ідентична з першою. Усі рицарі були в різних позах, у латах і з мечами.

Усі, за винятком одного, останнього.

Софі швидко підійшла до десятої могили і застигла, здивована.

Ні подушки. Ні латів. Ні туніки. Ні меча.

— Роберте! Лі! — покликала вона і почула, як її голос відлунив під склепінням. — Тут чогось бракує.

Чоловіки підвели голови й поспішили до неї.

— Кулі? — схвильовано вигукнув Тібінґ. Милиці швидко стукотіли по підлозі. — Справді бракує кулі?

— Не зовсім, — відповіла Софі, стурбовано розглядаючи десятий надгробок. — Здається, тут бракує цілого рицаря.