— Ти щось притихла, — сказав Ленґдон, дивлячись на Софі, що сиділа навпроти.
— Просто втомилась, — відповіла вона. — Та ще цей вірш. Не знаю.
Ленґдон почувався так само. Монотонне гудіння двигунів і легке похитування літака заколисувало. У голові й досі стугонів біль — утому місці, куди його вдарив монах. Тібінґ іще не повернувся із заднього салону, і Ленґдон вирішив скористатися тим, що вони із Софі самі, і розповісти їй дещо, що засіло йому в голові.
— Здається, я знаю, чому твій дідусь надумав нас звести. Він, мабуть, хотів, щоб я тобі дещо пояснив.
— А що, історія Святого Ґрааля і Марії Магдалини — це ще не все?
Ленґдон завагався, не знаючи, з чого почати.
— Розрив між вами… Те, через що ти десять років з ним не розмовляла. Думаю, він сподівався, що я зможу тобі пояснити, в чому тут річ.
Софі нервувалася.
— Але ж я тобі не розповідала, що між нами сталося.
Ленґдон уважно подивився на неї.
— Ти випадково побачила якийсь сексуальний ритуал. Так чи ні?
Софі відсахнулась.
— Звідки ти знаєш?
— Софі, ти сказала, ніби бачила щось таке, що переконало тебе, що твій дідусь належить до таємного товариства. І те, що ти побачила, настільки тебе вразило, що ти перестала з ним спілкуватися. Я достатньо знаю про таємні товариства. Не треба бути да Вінчі, аби здогадатися, що саме ти побачила.
Софі здивовано дивилась на нього.
— Це було навесні? — допитувався Ленґдон. — Близько рівнодення? У середині березня?
Софі відвернулась до вікна.
— В університеті якраз розпочались весняні канікули. Я приїхала на кілька днів раніше, ніж обіцяла.
— Не хочеш розповісти, як це було?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Код да Вінчі» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 74“ на сторінці 1. Приємного читання.