Розділ «25 Катрина»

Катрина

Відколи Луїза вернулась зі своєї відпустки, вона не виходила з кімнати аж тридцять шість годин. Вона приїхала з аеропорту пізно в неділю, бліда, як привид, навіть незважаючи на засмагу, й сказала, що поговоримо про все в понеділок зранку.

— Мені треба трохи поспати, — сказала вона. Відтак зачинилася в своїй кімнаті й відразу ж лягла спати.

Нам це видалося дещо дивним, проте що нам було відомо? Врешті-решт Лу була дивачкою від самого народження.

Зранку мама віднесла їй чаю, а Лу навіть не глянула на нього. Мама дуже захвилювалася перед вечерею, почала її трусити, перевіряючи, чи жива вона. Мама буває трішки мелодраматичною, проте, будьмо справедливі, вона спекла рибний пиріг і, найпевніше, просто хотіла, щоб Лу скуштувала його. А Лу не їла, не говорила й не спустилася до вечері.

— Мамо, я ще трішки побуду тут, — пробубніла вона собі в подушку.

Урешті мама дала їй спокій.

— Вона сама не своя, — зауважила мама. — Гадаєш, це запізніла реакція на те, що в неї з Патриком?

— Та Патрик їй по цимбалах, — заперечив батько. — Я їй казав, що він телефонував, хотів повідомити про своє сто п’ятдесят сьоме місце на «Вікінгу», та байдужішою я її ще не бачив.

Він відпив трохи чаю.

— Щоб ти знала, я її розумію, досить складно тішитися сто п’ятдесят сьомим місцем.

— Думаєш, вона захворіла? Незважаючи на засмагу, вона страшенно бліда. І те постійне спання. На неї не схоже. Найпевніше, у неї якась страшна тропічна хвороба.

— У неї просто порушився ритм через зміну часового поясу, — припустила я. Сказано це було дуже авторитетно, адже я розуміла, що тато з мамою вважали мене експертом у таких речах, у яких ніхто насправді нічого не тямив.

— Порушення ритму! Якщо ця довга подорож зробила таке з нею, то я краще залишуся з Тенбі. Джозі, ти як гадаєш, кохана?

— Не знаю… хто б подумав, що відпустка може так вплинути на людину? — хитала головою мама.

Я піднялася до неї після вечері. Без стуку в двері (зрештою це все-таки була моя кімната). Повітря було важким і затхлим, я підняла ролети й відчинила вікно, після чого Лу, прикриваючи очі від світла та здіймаючи вихор пилу, визирнула з-під своєї пухової ковдри.

— Скажеш, що сталося? — запитала я, ставлячи чашку чаю на столик біля ліжка.

Вона дивилася на мене порожніми очима.

— Мама думає, що в тебе вірус Еболи. Вона вже попереджає всіх сусідів, хто замовив тур «Клубу Бінґо» до «Порт-Авентури».