Розділ «25 Катрина»

— Ти не голодна, люба? — запитала мама, слідкуючи за моїм поглядом.

— Не дуже, — відказала вона.

— Загаряча для курятини, — визнала мама. — Просто я хотіла тебе трохи підбадьорити.

— Ну… то ти розкажеш нам, як пройшла твоя співбесіда?

Татова виделка не дійшла до рота.

— А, співбесіда… — розсіяно прогугнила вона, наче згадала якісь справи п’ятирічної давнини.

— Так, співбесіда.

Вона наколола на виделку крихітний шматок курки.

— Нормально.

Тато зиркнув на мене.

Я легенько стенула плечима.

— Нормально й усе? Вони ж, напевно, дали тобі зрозуміти, як все пройшло.

— Дали.

— І?..

Вона не переставала визиратись на свою тарілку. Я перестала жувати.

— Вони сказали, що шукали саме таку людину, як я. За рік я повинна пройти підготовчий курс, а потім мені його зарахують.

Тато відкинувся на спинку стільця.

— Це ж чудові новини!

Мама перехилилася через весь стіл і поплескала її по плечу.

— Молодчинка! Це прекрасно!