Розділ «25 Катрина»

— Але ж ти…

— Слухай, Трин, дай мені спокій, добре? Не можу я цього зробити.

— Гей! — наполягала я, заступивши їй дорогу. За декілька метрів перед нами Томас воркотав з голубом. — Це, власне, якраз і є слушний момент для того, щоб обдумати все. Це той час, коли, сприймай це як хочеш, тобі потрібно вирішити, що ти робитимеш усе своє життя.

Ми загороджували собою прохід. Тепер туристам доводилося обходити нас, що вони й робили: одні просто опускали голови та йшли, а інші, дещо заінтриговані, все ж таки позирали на сестер, які стояли й сперечалися.

— Не можу.

— Добре, гаразд. Якщо ти забула, то я тобі нагадаю, що в тебе більше немає роботи. І Патрика, який підбирав би за тобою хвости. І якщо ти не підеш на цю співбесіду, то за два дні ти вже будеш у Службі зайнятості, де перед тобою постане вибір — або обчищати тушки курей, або танцювати стриптиз, або заробляти собі на прожиття підтиранням чужих задів. І, повір мені, як тобі вже ось-ось тридцятка, то твою кандидатуру невдовзі навіть не розглядатимуть. І все це, усе, що ти пізнала та вивчила за останні шість місяців, стане нікому не потрібне. Усе це.

Вона вирячилась на мене отим німим гнівливим поглядом, яким вона завжди дивиться, коли знає, що я маю слушність і їй нема чим мені відповісти. Позаду нас виринув Томас і потягнув мене за руку.

— Ма… ти сказала «зад».

Сестра все ще люто свердлила мене поглядом. Проте я розуміла, що вона задумалася.

— Ні, сонечко, — повернулася я до сина, — я сказала «лад». Ми вже йдемо додому, вип’ємо чаю й побачимо, чи бабуся зробила в хаті лад. Еге, Лу? А потім, поки бабця тебе купатиме, я допомагатиму тітці Лу робити її домашнє завдання.

Наступного дня я пішла до книгозбірні, а мама гляділа Томаса. Я провела Лу до автобуса, сповнена певності, що до п’ятої вечора вона не повернеться. Великої надії на співбесіду я не покладала, тому хутко за неї й думати забула.

Може, це дещо егоїстично, однак у навчанні ненавиджу плентатися в хвості. Тому я трохи відпочила від нещасної Лу. Дуже втомлюють чужі проблеми. Вам шкода цих людей, але вам аж свербить їм сказати: «Ану, не рюмсай і опануй себе!» Я запхала сім’ю, сестру та всю цю епопею в уявний файл, засунула шухляду й зосередилась на тому, як звільнитися від сплати ПДВ. У бухгалтерському обліку я була за результатами на другому місці й ні за що в світі не хотіла скотитися вниз лише через примхи системи єдиної ставки Міністерства доходів та митних зборів.

Десь близько чверті на шосту я повернулася додому, поклала свої теки на крісло в коридорі. Усі вже ходили одне поза одним ближче до столу з вечерею, мама накривала на стіл. Томас вискочив на мене й обкрутив ноженята навколо талії, я поцілувала його, вдихаючи чарівний дитячий запах.

— Присядь, присядь, — протягнула мама, — тато щойно прийшов.

— Як справи з твоїми книжками? — запитав він, вішаючи піджак на спинку стільця. Він їх завжди називав «твої книжки». Наче вони жили своїм власним життям і в нас із ними виникали якісь суперечки.

— Добре, дякую. З модуля із бухгалтерського обліку лишилася одна чверть. А вже завтра в мене корпоративне право.

Нарешті я відчепила від себе Томаса та всадила на стілець поруч себе, гладячи однією рукою його м’яке волоссячко.

— Ти це чула, Джозі? Корпоративне право.

Тато поцупив картоплину з миски й запхав собі до рота, поки мама не бачила. Він це промовив так, наче сама лише назва давала йому неземне задоволення. Думаю, так воно й було. Ми трохи поговорили про моє навчання, а потім про татову роботу, переважно про те, як туристи все ламають. Після них усе треба ремонтувати. Навіть дерев’яні стовпчики на воротах паркованки доводиться змінювати що кілька тижнів, бо ті недоумки не вміють проїхати машиною через дванадцятифутовий отвір. Особисто я збільшила б вартість квитка, зважаючи на все це, — утім, це лише моя думка.

Мама нарешті накрила на стіл, і ми всі посідали. Томас їв руками, думаючи, що ніхто не помічає цього, тихенько промовляв «зад», таємниче всміхаючись. Дідусь їв, закинувши голову в стелю, наче обдумував щось екстраглобальне. Я зиркала на Лу. Вона механічно копирсалася в своїй тарілці, перевертаючи шматок печеної курки то на один, то на другий бік. «От біда», — подумала я.