Розділ «VII. Дівчата з-за річки»

Правду казав лісничий. Тільки тепер уже настала справжня зима. Озеро замерзло. Ясний, прозорий, мов скло, лід скільки сягає око покрив води Великого Погуб’я. Хлопці вибігли стежкою на пристань і стали, вражені краєвидом, який відкрився перед ними в яскристому промінні сонця.

Обережно, але з захопленням хлопчаків-підлітків, ступали на замерзлу поверхню, підстрибували, пробуючи, чи міцний лід, посувалися далі й далі. Рум’яні, веселі поверталися до берега, ковзаючись на підошвах, як колись, у давні, найкращі роки.

— В магазин учора ковзани привезли. По сімдесят злотих!— кричав до них з берега Міхал, по-селянському розмахуючи руками, бо він таки добре змерз, поки пробився з Піша велосипедом по снігу.— Мороз десять градусів. Лід товстий. Будемо ганяти аж на річку й на Мале Погуб’я.

— У мене є ковзани. А ти, Клем, їздиш? Бо Едек уміє, це я добре пам’ятаю.

— Тільки тут буде нудно ковзатися. В Ольштині на ковзанку завжди дівчата приходять.— Кульчик трусив своєю розпатланою чуприною.

— Не бійся, і тут їх вистачить... Із села, що по той бік озера, їх багато приходить на лід.

— Далеченько. По озеру, мабуть, кілометрів чотири, га?

— Помчимо так, що й оглянутися не встигнеш. Едек, скажи Міхалові свій розмір, він купить тобі ковзани, добре?

Не гаючись, повалили його на землю, патичком виміряли довжину взуття.

— Міхал, тільки не забудь узяти пластинки на каблуки... Хлопці, давайте завтра вирушимо на окунів. Ото буде розвага.

Метек був найгаласливіший. Між ними він найбільше пустував. Відтоді, як з’ясувалася прикра справа Залєського, він невпізнанно змінився. Казав, що й навчання краще йде, мав час побалакати, витворяв усякі витівки, особливо Кульчикові, який терпів їх із стоїчною байдужістю. Що ж до Едека, то його Метек не зачіпав, бо ж той після хвороби все ще мусив берегтися.

— Ну, повертаймо додому, там на Едека, певно, чекає якась нова дівчина. Має чоловік щастя...— ляпнув його по спині, аж луна пішла.

— І що ті баби в ньому бачать?— цілком серйозно задумався Клем, окидаючи поглядом Залєського.

— Дайте мені спокій. Чорт з ними, я з жодною більше не говоритиму.

— А вона зовсім непогана, зовсім...

— Про кого ти кажеш?

— О, дивіться, все-таки зацікавився. А як би ти хотів? Може, Віка, може, та мазурка. Вона так дивилася вчора на тебе — я подумав, що от-от почне молитися, як перед іконою.

— Ох ти! Ну, завтра сідаю на трактор і полюватиму по дорозі на дівчат, що їхатимуть велосипедами, бо інакше діла не буде.

— Так ти ж, Клем, трактора й водити не вмієш.