Розділ «VII. Дівчата з-за річки»

— Привіт, Зосю! У мене добре серце — подумав, що вам тут нудно, забрав своїх дружків, і ось приїхали.

— Мало не потопив нас заради такої нагоди,— бурчав Клем, який усе ще не міг отямитись, так налякало його тріщання льоду біля річечки...

— Що ти там варнякаєш...— махнувши рукою, обірвав його Метек.— Глянь краще, перед ким стоїш. А де Труда?— питав він, озираючись навколо.

— Є, є. Ну, ходіть нагору. Ми, здається, знайомі? — Подаючи руку, дівчина глянула на Едека.

— Аякже, з Піша... Ви казали, що ми зустрінемось, бо Суми недалеко, от ми й опинились у цьому загубленому селі...

— Гляди, щоб ти серця не загубив,— буркнув задоволений собою Метек.

Клем випередив товаришів і йшов слідом за вчителькою, весь час позираючи на її струнку постать.

Труда була ще вродливіша, хоча й Зосю бог не скривдив чарівністю. Побачивши дівчину, яка приязно всміхалася до них, Клем аж охнув від захоплення, а потім, непристойно витріщившись на неї, довгенько тільки хитав головою. Нарешті Метек дав йому добрячого запотиличника:

— Не забувай, що в тебе розбите серце.

Ображений у своїх почуттях, поет з гідністю випростався і струснув чуприною:

— Прошу тебе, не ятри моїх болючих ран.

Дівчата, нічого не розуміючи, дивилися на них. Труда здвигнула плечима, потім, запалюючи примус, звернулася до Едека:

— У нас останнім часом стільки говорять про вас... То було дуже благородно з вашого боку, адже ще трошечки — і за свою відвагу ви заплатили б життям...

Метек і Клем вибухли сміхом і довго не могли втихомиритись. Едек поглядав на них скоса, збентежений, з дурним виразом обличчя, і це ще дужче розвеселило їх.

Молоді хазяйки дивилися одна на одну, а потім і собі давай сміятися з того, як поводяться їхні гості.

Першим опам’ятався Метек.

— Розумієте, ми сьогодні набридали Едекові, що він став героєм усіх дівчат в окрузі, найкращих,— вклонився їм Метек,— що його ще жде від них ціла серія захоплень і подяк. А Едека це злить... І ось маєш — ви теж одразу про те саме... Ха-ха-ха!

— Перестаньте! — лютував Едек.

Коли б це не образило ні в чому не повинних дівчат, він би найрадніше натягнув шапку на вуха і повернув оглоблі назад.

— Вибачте, будь ласка, якщо я завдала вам прикрості.— Труда лагідно торкнула його за плече.