Розділ «XXVI. Грім з ясного неба»

— Ми домовлялися піти на прогулянку.

— Нічого не вийде. Мама скористалася з нагоди і разом з батьком поїхала до Ольштина. Я повинна бути коло телефону. В лісі — посилене чергування, загроза пожежі...

Едекові пригадалася ще зовсім недавня пожежа в селі. Коли нарешті прибула допомога з Піша, злива гасила рештки пожарищ. Одначе згоріло вісім хат.

Коли б це була інша дівчина, він зрадів би, що все так сприятливо складається. Але перебування наодинці з Вікою в її домі не змінювало характеру їхніх стосунків. Хлопець добре це знав, та, зрештою, і він ставився до неї зовсім не так, як до інших дівчат. Навіть шкодував, що вони не можуть піти на прогулянку. Вечір був теплий, останніми днями розгодинилося, подихи вітру несли пахощі всипаних цвітом дерев і кущів, завзято метушилися птахи. Гарно було.

Віка скоса глянула на Едека і засміялася. Він любив її м’який, дзюркотливий сміх.

— Чаю вип’ємо пізніше. А зараз, якщо хочеш, потанцюємо.

Дівчина крутила ручку приймача, шукаючи підходящу музику.

Едек принаймні на півголови був вищий за неї. Дивно, але він вів її не так, як робив це завжди. Делікатніше, лагідніше, не дуже притуляючи до себе. І це зовсім не заважало йому. Віка дуже добре танцювала — м’яко, легко.

Підвела голову, дивилася йому в очі. Він усміхнувся і поцілував її в волосся над лобом. Віка погрозила йому пальцем. Едек знов усміхнувся, енергійно закружляв з дівчиною.

— Добре мені з тобою, Віка,— сказав просто.

І одразу ж додав:

— Учора я закінчив вивозку лісу. Недавно, тоді, коли ми не бачились, я думав уже повернути в Ольштин. Більше тут мені вже нічого було робити.

— А тепер? — запитала вона.

— Тепер...— Хлопець блиснув очима.— Тепер знову трапилася робота. Погорільцям виділено на будівництво спеціальний фонд і матеріали. Я вивозитиму їх. Це займе зо два тижні.

— А тоді поїдеш? — глузувала дівчина, трохи розчарована тим, що він ні слова не сказав про інші причини, які схиляли його тоді покинути лісові дороги.

Едек притулив її міцніше.

— Ні, бо тоді у тебе буде відпустка. Пам’ятаєш, ми говорили про те, що будемо разом купатися, плавати на човні, ловити рибу.

Тепер Віка танцювала, примруживши очі. Голову нахилила до його грудей. І він бачив на її потилиці ясний пушок волосся, яке поблискувало в яскравому світлі електричної лампи. Після бляклого вогника гасової лампи в Сумах Едек ніяк не міг звикнути до цього світла.

Заскрипів голос диктора. Віка вимкнула приймач.