Розділ «VII. Дівчата з-за річки»

— Не горюй, це тобі поетична тема. Глянь, яка романтика,— кепкував Метек, раптом повеселішавши.— Ну, якщо за півгодини не виберемось на знайому дорогу, тоді й кілька днів можемо блудити, серед такого снігу не те що я — сам чорт не розбере, куди їхати...

— Не каркай!

Слухаючи їхню суперечку, Едек зареготався. Зрештою, це ще одна пригода. Принаймні не нудно.

Знову перехрестя двох доріг. Метек довго водив світлом ліхтарика по їхніх краях.

— Не висвічуй батарейки, а то як нападуть вовки — чим тоді їх відганятимеш? — бідкався поет, який уже геть замерз.

— Прочитаєш їм вірша...

— Стривайте, я вже знаю...— зрадів раптом Метек.— Ми об’їхали кругом, але тепер цією дорогою виїдемо на велику просіку... Кілометрів зо три, дурниця... І дорога тут краща. Но, старий, но!..

Поїхали швидше. Навколо було зовсім темно. Понад самісінькими головами пролетіла велика сова, хлопці аж зіщулилися, щоб не зачепила їх крилами.

— Вовк! Вовк!

— Дурний, це Рекс! Рекс, Рекс, Рексику! — розчулився зненацька Метек, який спочатку й сам злякався, побачивши велику тінь, що несподівано виринула поблизу.

Полегшено відітхнули, коли нарешті попереду заблимали вогники лісництва. І одразу ж почули гучний голос лісничого.