РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Свєтка жила на поверх вище й була на рік старшою за Лідку. Свєтка навчалась у двісті п’ятій школі і, на відміну від Лідки, мала час на посиденьки в «поганій компанії». Проходячи повз лавку, де вищезгадана компанія проводила вечори, Лідка внутрішньо напружувалася й кивала якомога байдужніше.

Останніми місяцями все змінилося, і зміни приховати не вдалось. Лідка перестала ходити на факультативи, мало того, внадилася втікати з останніх уроків. У ліцеї їй було так само затишно, як карасю на холодній пательні — ніби й не пече, та й задоволення мало. Краще вже на лавці перед будинком…

Але головне — із Свєткою можна було розмовляти про дев’яте червня. Свєтка не починала істерично сміятися, усім своїм виглядом показуючи, як її тішить Лідчина дурість, і не крутила пальцем біля скроні. Свєтка навіть добувала десь нову інформацію — виявляється, були цілі організації, присвячені Останньому Апокаліпсису. І нібито двох різновидів — одні клали решту життя на «звільнення душі», кидали пити, курити, залишали сім’ї й присвячували себе людям. Інші, навпаки, нічого очищувати не збирались, а хотіли наостанок пожити, продавали квартири і на отримані гроші влаштовували оргії, гулянки, морські мандрівки та інші приємні заходи. Лідка й сама не проти того, щоб пуститися в морську подорож, а ось що роблять на «оргіях», уявляла собі невиразно.

Свєтчин день народження припав на неділю. Двадцять друге жовтня, звично відзначила Лідка.

Гості зібралися десь о пів на восьму. Хлопчаків було шестеро, дівчат — разом із Лідкою — теж. Видно, такий розрахунок ховав у собі якийсь смисл; випивши по чарці мутнуватої міцної рідини, гості розділилися на пари, як у дитсадочку. Поруч із Лідкою опинився довжелезний, блідий, хворобливий на вигляд хлопець років вісімнадцяти, що вочевидь був короткозорим, але соромився носити окуляри.

Уже після першого тосту запаморочилось у голові й відразу зробилося легше: уже ні про що не думалось, у всякому разі, ні про що погане.

Ліцеїстів у новій компанії не шанували. Усі, крім Лідки, гості були з двісті п’ятої школи, з молодшої та середньої груп, а той, що сидів поруч із Лідкою, — взагалі із старшої, лишився на другий рік. Розмовляли про своїх учителів — винятково паскудних, дурних і ницих. Кожна училка мала не одне прізвисько; Лідка плуталась і ніяк не могла зрозуміти, хто кого куди послав і хто кого вперіщив лінійкою. Здуру зізналася в необізнаності — й відразу зробилася центром компанії. Її навперейми взялись інформувати:

— …А хімічку — «жердина з цицьками». А математичку — Феня Хрінівна. А цивільника…

Інші прізвиська були нецензурні, але здебільшого смішні, аж живота можна порвати. Лідка іржала як коняка й повторювала вголос найбільш смаковиті прізвиська. Із задоволенням приміряла їх до ліцейських завучки, математички, директора; вона тільки тепер зрозуміла, наскільки їх ненавидить. За витягнуті фізіономії на порозі Музею, за патетичний лемент: «У цьому святому місці…». І за те, що її не відрахували. Нехай би вигнали — так ні, гидливо скривилися, боязко озирнулися на Зарудного-татуся й залишили. Аби щоразу, викликаючи її до дошки, скептично кривити губи.

А в двісті п’ятій, іменем якої ліцеїстів залякували до тремтіння в колінах, губів ніхто не кривив. Там лаялися й кричали, жбурляли книжками, гамселили лінійкою по голові й викликали батьків — але губи кривити там ніхто не став би, по-перше, через те, що всі учні вважалися зіпсованими за своєю суттю й чекати від них доброчесності не було сенсу. А по-друге, через те, що чесніше один раз заліпити дівці ляпаса, ніж місяць за місяцем кривитися і зневажати.

— …А цей хлопець тоді поцупив у батька ключі від машини й привів Анжелку в гараж. Вони мотор завели, щоб не холодно, й полізли на заднє сидіння. А машина здоровецька! От вони й давай бавитися, а гараж зачинений! А мотор працює! Вони позасинали й отруїлися, ну, нанюхались вихлопів, разом їх і поховали…

— От ти регочеш, а мені мамка ключі від машини не дає тепер…

— На той світ захотів?!

— Усе фігня, хлопці, з нашого класу один пацан у підвалі поставив розкладачку біля труби, тепло…

— …Я у сеструхи з голови цей кульок тягну, а вона вже синя, ледве відкачав… «Швидку» не викликав, щоб на облік не поставили…

— …ну нехай, думаю, грошей я дістану, не первина, але щоб гепу йому підставляти…

— …купив петарду і училці в стіл. Вона як заверещить!

Лідка відсьорбувала з чарки й реготала все голосніше.

Кожне слово здавалося неймовірно смішним, але чогось відразу й забувалося.