РОЗДІЛ ДРУГИЙ

У кімнаті щось обурено промовила мама; Лідка, як загіпнотизована, зробила ще крок і втупилась поглядом в екран.

З екрана дивилося жовтувате, зморшкувате, сумне обличчя. На передньому плані нервово здригався мікрофон; здавалося, наступної миті поролонова груша заткне промовцеві рота.

— Розрахунки було зроблено за методом Бродовського — Фільке. Імовірність похибки мінімальна. У нас є ще двісті днів, щоб пожити. Аби взяти від життя все. Приготуйтеся, девятого червня…

Камера відскочила одночасно з ведучим.

— Ви дивитеся програму «Контакт», гостями нашої студії були… — журналіст по-риб’ячому глипнув ротом. Витягнув папку з-під пахви, звірився з записом:

— …Представники руху — «За чистоту душі»…

Екран погас. Лідка відступила в коридор.

— Добре, що малої немає, — сказала Яна в запалій тиші.

— Чортів ящик, — роздратовано сказав тато.

Лідка, непомічена, пішла в свою кімнату.

Уночі мамі знову довелося відпоювати її краплями. При цьому мама присягалася, що до Свєтки Лідку більше не відпустить. Ні ногою.

— …Ти дограєшся, Сотова. Одна двійка в чверті, друга двійка в чверті, а там іспити, яких тобі не скласти з такою підготовкою… Тебе відрахують уже не через дисциплінарні порушення, а через погану успішність. Ти розумієш?

У кабінеті завучки було тепло. Ледь чутно пахло квітами — здається, айстрами. Як на похороні, подумалося Лідці.

— Ти мене чуєш, Сотова?

— До іспитів іще півроку, — сказала Лідка, дивлячись у підлогу.

— Ти думаєш, що це багато? Що в тебе є час? «Із понеділка візьмусь»?

— Ні, — Лідка стенула плечима й укотре відчула, що формений ліцейський піджак вузький і тисне під пахвами. — Просто… яка різниця? Апокаліпсис…

Зависла пауза. Ледь чутно гудів у кутку обігрівач.

— І що ж? — спитала завучка іншим тоном. — Хіба це перший в історії апокаліпсис? Хіба після нього не буде життя, ТВОГО життя, Лідо?

— Може, не перший, — сказала Лідка несподівано для себе. — Але вже останній, це точно. Для всіх.