Розділ «Коштовна пляшка»

Петруня приніс пляшку і віддав Борисові, а той дав Григорові.

– На, пий, але ж дивись, щоб випив не останню! – застеріг Борис.

– О, нема ціни оцій пляшці дорогій! – захоплено промовляв Григор, пригортаючи пляшку до грудей.

Усі сміялися.

– Розійдемося ж кожний на своє місце. Та не спати. Треба пильнувати, щоб наші голови були цілі та панське добро не пропало. Дивіться всі гаразд, – остерігав Борис.

Усі розійшлися, куди кому сказано. Надворі стало зовсім темно, бо хмари вкрили місяць, далеко десь виблискувала блискавиця.

– А що, Петруню, хоч я мов той пес на припоні, зате в мене пляшка. Я не віддам її за всі скарби у світі! – хвалився Григор і, брязкаючи ланцюгом, сів на драбині вище від Петруні.

– Чого дерешся вгору? – запитав той.

– Собаці ж можна скрізь, куди досягне ланцюг. От пляшка є і в пляшці є, але вона закоркована. Як його пити?

– А ти одбий шийку, – порадив Петруня.

– Одбити... Але об віщо?.. Коли б залізяка або цеглина... А можна ж об край стіни. – Він поліз по драбині вгору.

– Чого ти поліз туди? – запитав підозріло Петруня.

– Сиди, сиди, Петруню! Ось я зараз одіб’ю шийку і смикну за твоє здоров’ячко, – заспокоїв його Григор. Дивлячись униз на Петруню, він відбив шийку пляшки, досягнув рукою до гармати, намацав дірку запалу і вилив усередину горілку, а порожню пляшку жбурнув по той бік стіни.

– Хоч раз у житті здалася на користь пляшка, – промовив, спускаючись униз, і сів біля Петруні.

– Уже? – запитав той.

– Уже, Петруню. І пляшку геть закинув. З порожньої, як ти знаєш, не вип’є й сам премудрий Соломон.

Григор замовк, мовчав і Петруня. Самко, сидячи на дереві, дивувався з Григора, що той весь час наче грався з життям, то вже був зовсім загибав, то знову рятувався, викручувався і встигав за якусь хвилю обміркувати все і всіх обдурити. Петруня сидів, держачи вила догори ріжками, Григор поглядав на нього, посміхаючись.

– Одважний з тебе войовник, Петруню, – промовив після мовчанки Григор. – Ото б ти й мене заколов?..

– Заколов, – одповів рішуче Петруня.