Розділ «Хто кого переможе?»

Петруня пішов шукати вила, Борис та Микита, взявши мішки з порохом та кулями, полізли по східцях на стіну і почали набивати гармату. Фрик задер догори голову та дивився, Григор стояв нерухомо біля хвіртки, щось думаючи.

Набивши гармату, Борис та Микита злізли додолу.

– Ну, а тепер, коли є вільний час, ми з тобою, голубе, поговоримо, – звернувся суворо Борис до Григора. – Прийшов ти сюди чогось недарма, і щоб ти не казав, то я тобі не повірю й на крихту. Ми знаємо, що ота сліпа Орина, коваль Ярема та ти – запеклі панські вороги. Я не займав сліпої через оту другу...

Борис замовк на хвилину і похмурився ще дужче.

– Ви гуртом щось надумали, та дарма! – почав знову Борис. – Ви покладали надію на запроданих. Думали, що вони здіймуть щось, аж воно ні. І ось ти сюди заскочив чогось, мов хитрий лис, напевно думав допомогти іншим улізти сюди. Допитувати тебе нема часу, та, крім того, ти такий, що не скажеш, хоч би тебе й убити. І слід би тебе оце вбити, та поки що ти нам будеш потрібний, – посміхнувся Борис. – Ми зробимо з тобою мудру штуку... Я знаю, що сюди надійдуть оті твої друзі-злодюги спробувати, чи неможна сюди пробратися. Та дарма!.. Ти бачив, що я набивав гармату? – запитав він Григора.

– Бачив, – одповів рівно той.

– Так отож ти мусиш з неї стрельнути, коли вони надійдуть до брами, – сказав Борис, дивлячись пильно у вічі Григорові.

– Стрельнути в своїх? Немудра зовсім штука, – погодився Григор.

– Напевно, що за таке ти набув би панської ласки, – зазначив Борис.

– О, так! І я просити буду пана, щоб добре було, – додав Фрик.

– Коли наблизяться бунтівники, то ти подаси голос, щоб вони йшли до брами, і стрельнеш у них. Так? – запитав Борис.

– Гаразд, – погодився вдруге Григор.

– Кажеш, гаразд? – перепитав Борис. – Ти згодився так швидко... – промовив підозріло. – Ні, голубе, мене ти не обдуриш. Ти тільки їм голос подаси, а я стрілятиму. Я підпалю гармату. Що, вскочив?! Ха-ха-ха! – зареготав, радіючи, що переміг на хитрощах. – Ото б тобі я доручив стріляти. Ні, помилився ти... Ти будеш у мене за живу підману. Підманеш їх, гукнеш. Гаразд?

– Гаразд, – погодився втретє Григор.

– Ні, ще не все гаразд. Не знаєш ти всього. Коли б ти знав, то не погодився б так швидко. А принеси, Микито, смика, отам він під коморою.

Микита намірився йти, зробив крок, але раптом зупинився, почувши, що в чорному дворі хтось заскиглив, чи завив голосячи, чутно було, що то придушено голосила жінка.

– Хтось плакає дуже погано... – сказав Фрик.

– Цур йому! – злякався Микита.

– Іди, іди не бійся. То моя жіночка, пропала б вона, сидить замкнута в льодовні та виє, – заспокоїв Микиту Борис.