Розділ «Патериця ченця Аники»

І знову задумався Самко, почувши від Абрума, що погана дуже справа. Виходить, що слабка надія на те, щоб визволити Марка, коли навіть трудно довідатися про нього. А треба визволяти. Потрібні гроші. Уже Абрум побіг кудись. «Щось воно та буде», – думав Самко, походжаючи по кімнаті. Аж ось він глянув на патерицю, бо раніше не дивився на неї, вона була весь час у Марка, а сьогодні йому було не до неї. Он вона стоїть у кутку, виблискує на ній мідяна голівка. Підійшов, узяв її. Важка вона чогось. Яке ж таке дерево, що воно важче від заліза? Палиця як палиця, та й годі. А чого ж тоді Старий так роздивлявся на неї, зважив на руці й засміявся? Казав: «Хитрі вони, оті отці». Натякав, що палиця, мовляв, придасться. Щось воно таке є. Ще ось і мідяний обручик біля голівки, а на голівці викарбуваний хрест. А ось біля обручика залізний шпеник... Нащо він?

Самко надавив нігтем шпеника, він захитався й увійшов у середину, а ось і голівка захиталася; крутнув її, вона знялася. Усередині палиця заткнута навіщось клоччям. Витяг клоччя, щось блиснуло в середині. Повернув палицю діркою вниз. Коли ж з середини неначе струмком води полилися, посипалися і забряжчали долі блискучі кружалочки. Нахилився, взяв декілька, глянув, аж це були щирозлотні червінці.

Самкові здалося, що це йому сниться. Так ні ж, ось він їх держить, а он ще й долі лежать блискучі покотьольця. З’явилися тоді, коли саме їх треба. А вони з Марком не знали, що мають так багато грошей. Правда, вони крадені, але крадені, не знаючи, що вони в патериці. А хіба вони в Аники не були крадені? Отой Аника був колись за підручного в келаря, то надбав оці золоті з того, що не додав бурсакам дечого з їжі, крав на борошні. Та які вони не є, а зараз до речі.

Зібрав Самко червінці з долівки та знову поскладав їх у середину палиці. Не полічив, скільки їх. Нащо? Хіба не однаково, скільки їх є? Аби тільки вони допомогли довідатися про Марка.

Через якийсь час прибув Абрум, ні сумний, ні дуже веселий. Сказав Самкові, що він сповістив кого треба. А гроші будуть увечері. Субота заважає добути гроші. Грошей треба не менше п’яти дукатів. Є в Абрума такий чолов’яга, що з грішми про все довідається.

Здивувався Абрум, коли бурсак добув з середини палиці п’ять золотих і дав йому. Та ніколи дивуватися; він, узявши гроші, пошкандибав швидко кудись знов.

Повеселішав Самко. Є надія. Дякувати Аниці за його гроші. Он вони які оті ченці, святі та божі. Других навчають, щоб цуралися грошей, щоб не були сріблолюбці, а самі... Та воно щось і в законі Божому сказано тільки про срібло, а про золото мов нічого. Виходить, що золотолюбцем можна бути. Отож і Аника назбирав та сховав у патерицю самого золота. А скільки є отаких патериць у старших ченців? Мабуть, теж повні золота.

Повернувся Абрум веселий на цей раз, бо задоволено тер собі руки та посміхався. Дав Самкові ще попоїсти.

– Отаку силу мають гроші! Вони нам розповідають про все оте, що робиться в панському будинку, – говорив Абрум. – Гроші – це добро й разом лихо. За них усе купиш, усе добудеш, та за них тебе і вб’ють. А отже є таке в світі, що не купиш його ні за які кошти й скарби. А що воно таке? Це чуле серце в людини. А щоб ти знав, хлопче, то отаке серце в Старого, в розбійника. Не дивуйся. Ось я тобі, поки там з’ясується наша справа, розповім про серце Старого, – сказав Абрум, сідаючи на лаві.