• перевагу разом з лідером проясненню кінцевої мети, своїх ресурсів і можливостей (повноваження й відповідальність) і залишає за собою право самостійно доопрацювати план заходів щодо виконання поставленого завдання. Він з ентузіазмом сприймає виклик постійно мінливого середовища й сприймає себе як агента змін.
Підлеглий другого типу бажає одержати від управлінського лідера детальну інструкцію щодо виконання завдання, що включає термін виконання, опис ресурсів тощо. Він комфортно почуває себе в стабільній обстановці, при сталих правилах і процедурах.
До особливостей управління підлеглими, орієнтованими на досягнення цілі, слід віднести:
• демонстрування статусу і влади;
• надання права на вільний графік роботи;
• знаходження зворотного зв'язку і проведення оцінки діяльності підлеглих за результатами роботи;
• забезпечення матеріального стимулювання й вироблення критеріїв оцінки ефективного досягнення мети;
• доручення завдань, що вимагають творчого підходу й самостійності.
Особливостями управління підлеглими, орієнтованими на завдання, є наступні:
• надавати право на помилку підлеглим, орієнтованим на завдання;
• уникати підкреслення статусу й влади;
• забезпечити нормований робочий день;
• демонструвати схвалення індивідуальних зусиль щодо роботи над завданням;
• пояснити чіткі критерії стимулювання, розробити систему матеріального й нематеріального заохочення за виконання завдання;
• доручати рутинну роботу, що не припускає інноваційні розв'язки;
• забезпечити обговорення деталей щодо виконання завдання. Кожний тип підлеглого вимагає від лідера специфічного підходу для максимально ефективного використання індивідуального потенціалу будь-якого співробітника. Якщо лідер не вживав спеціальних заходів щодо відбору персоналу, що відповідає певним вимогам, то, швидше за все, у складі групи будуть представники обох типів підлеглих. У цьому випадку ефективність лідера й групової роботи буде визначатися тим, у якій мірі він здатний забезпечувати лідерство всіма типами підлеглих. Адже основною проблемою лідерства є підтримка консенсусу і єдності групи на основі загальної мети й групових цінностей.
У результаті взаємодії членів організації закономірно виникають суперечності й конфлікти. Соціальний конфлікт - це особливий вид взаємодії двох і більш індивідів, між якими виникло яке-небудь протиріччя. У силу природи людини й соціально-психологічних закономірностей взаємодії людей неможливо повністю уникнути соціальних конфліктів. Тому завданням формального лідера є мінімізація його деструктивного потенціалу.
Залежно від характеру конфлікту, мотивів учасників і впливу, який він здійснює на організаційну діяльність, визначається роль формального лідера у його врегулюванні. Лідер може виконувати роль посередника між протидіючими сторонами або судді.
У першому випадку він зосереджує свої зусилля й зусилля інших конструктивно налаштованих членів організації на зближенні позицій сторін, досягненні згоди щодо суперечливих питань. Лідер втручається в конфлікт або переговори з метою надання допомоги в досягненні оптимальної розв'язки щодо предмета конфлікту.
У другому випадку лідер, спираючись на статусну впаду та особистий авторитет, оцінює ситуацію й ухвалює рішення щодо припинення конфлікту конкретним способом. Він виносить остаточне рішення про оцінку дій учасників і заходи щодо стимулювання поведінки зацікавлених сторін.
Роль лідера в управлінні зовнішніми зв'язками.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційна поведінка» автора Новак В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Роль лідера в управлінні персоналом.“ на сторінці 3. Приємного читання.
