Розділ «Тема 5. Лікарські рослини та сировина, які містять терпеноїди (ефірні олії та гіркоти)»

Терпеноїди (терпени) (від. фр. terebinthine або нім. terpen tin) – терпентинова олія (скипидар) – це багаточисленний клас природних органічних сполук із загальною формулою (C5Hg)n.

Терпеноїди за визначенням Хаагена-Сміта "мають відповідне архітектурне і хімічне відношення до простої молекули ізопрену та спільний шлях біосинтезу". Вони побудовані із залишків ізопрену і можуть бути з'єднані "голова до хвоста" (правильно) і "хвіст до хвоста" (неправильно), при цьому розгалужений кінець ізопренової одиниці розглядається як "голова", а не розгалужений – як "хвіст". Така будова терпеноїдів одержала назву ізопренового правила (правило Л. Ружички).

У відповідності з класифікацією розрізняють гемітерпени, монотерпени, секвітерпени, дитерпени, тритерпени, тетратерпени і політерпени.

Вони широко розповсюджені в лікарських рослинах, входять до складу ефірних олій та смол.

До класу терпеноїдів відносяться стероїдні сполуки, сапоніни і тритерпенові гіркоти, каротиноїди, каучук і гуттаперча.

Ефірні олії – це суміші летких із сильним запахом речовин, які погано розчиняються у воді, але переганяються з водяною парою. У більшості вони малостійкі, чутливі до підвищеної температури та світла (змінюють забарвлення та хімічний склад). Під впливом кисню повітря та води деякі компоненти окислюються – проходить, так зване, осмолення. Це необхідно враховувати при збиранні, висушуванні, зберіганні рослинної сировини, яка містить ефірні олії.

Багатими ефіроносами є рослини родин губоцвіті (ясноткові), селерові (зонтичні), кипарисові, хрестоцвіті (капустяні), миртові, розові, складноцвіті (айстрові) та голонасінні (соснові).

У рослинах ефірні олії накопичуються у квітках, плодах, коренях, підземних частинах та деревині у спеціальних вмістищах.

До екзогенних вмістищ відносяться: залозисті цятки (плями) – на пелюстках квіток троянди; жалкі волоски на епідермі листя та квіток (рожева герань); залозки різних типів (ясиоткові, айстрові та ін.).

До ендогенних вмістищ відносяться: округлі вмістища – у паренхімі коріння та кореневищах (оман високий), листках (евкаліпт), плодах (лимон); окремі клітини (кореневища аїру); група клітин (кореневища і корені валеріани); у вигляді канальців або ходів (плоди представників зонтичних); деревині (представники хвойних).

Різні органи, навіть однієї і тієї ж рослини, продукують ефірні олії різного хімічного складу. Кількісний вміст залежить від ґрунтових геологічних порід, кліматичних умов, висоти над рівнем моря, умов вегетації рослин тощо. Значна кількість її продукується рослинами, які ростуть у теплих і вологих кліматичних зонах. Найбільше накопичення спостерігають у фазі цвітіння. Вміст у сировині коливається від залишкових кількостей до 20 % у розрахунку на суху речовину, але в середньому складає близько 2-3 %.

У більшості випадків це безкольорові або жовтувато-прозорі речовини. Але зустрічаються ефірні олії різних кольорів: темно-коричнева (корична), червона (тим'янова), синя (ромашкова). Щодо хімічного складу, то він відзначається різноманітністю. До складу входять насичені та ненасичені вуглеводи (гептан, міоцен, оцимен), циклічні вуглеводи (сальвсн, тимол), біциклічні терпиш (туйон, пінен, камфен), сесквітерпени (кадінсн, каріофілен, селінсн, каламен), азулени, спирти, альдегіди (анісовий, цитронелаль, вітраль), кетони (мептон, молегон, карвон, ірон, камфора), складні ефіри валеріанової, ізовалеріанової, бензойної, саліцилової, оцтової та інших органічних кислот, лактони (кумарин або лактон оксикумарової кислоти, геленін).

Фармакологічна дія ефірних олій залежить від їх складу та властивостей складових. Так, ефірні олії, які містять ароматичні альдегіди та кетони (наприклад, камфору), збуджують центральну нервову систему, стимулюють дихання та кровообіг. Азулени, які містяться у ромашці, деревію звичайному, мають протизапальну та спазмолітичну дію. Ефірні олії з терпеновими спиртами мають антисептичні, анелгезуючі, протизапальні та місцевоансстизуючі властивості, а до складу яких входять феноли і спирти (тимол, карвакол, борнеол, ліналол та ін.) виділяючись через легені, полегшують відділенім слизу і діють антисептично. Тому рослинну сировину, яка їх містить, використовують як відхаркувальний засіб при запаленні органів дихання. Такі ефірні олії як анісова, фенхельна, соснова, мають секретолітичні, місцевознеболювальні та антисептичні властивості й тому ефективно діють при хронічних запаленнях дихальних шляхів.

Ефірні олії часнику, цибулі, гірчиці, хрону, м'яти, розмарину, лаванди стимулюють секреторну функцію шлунково-кишкового тракту та печінки. Суміш їх з терпенами і сесквітерпенами (ялівцю, петрушки, любистку) посилюють кровообіг у нирках і підвищують діурез, зменшують запаленім, нормалізують тонус м'язів сечоводів і сприяють виведенню конкрементів. Виділяючись нирками і печінкою як сполуки глюкуронової та сірчаної кислоти, вони підвищують вміст захисних колоїдів, поліпшують жовчну секрецію, підвищують виведення холестерину, а звідси запобігають утворенню жовчних каменів. Терпени мають антисептичну та спазмолітичну дію, заспокійливо впливають на центральну нервову систему. У великих дозах викликають прилив крові до органів малого тазу і можуть призвести до аборту.

М'ятна, кминна, шавлієва, гірчична, корична та деякі інші олії відзначаються значною бактерицидною активністю по відношенню до патогенної флори кишечнику. Є ефірні олії, які мають пото- й сечогінні властивості, збуджують та пригнічують секрецію залоз, заспокоюють кашель, збуджують центральну нервову систему та ритм серця, підвищують працездатність, змінюють силу м'язів, газообмін, ритм дихання й серця, тиск крові, впливають на внутрішньочерепний тиск, гостроту зору і слуху, температуру шкіри та ін. Деякі із них змінюють та покращують смак і запах ліків.

Сприйняття запахів у людей таке різне, як і сприйняття музики. В одних вони викликають пожвавлення, бадьорість, в інших – пригнічений настрій. Аромати діють на закінчення нюхових нервів і рефлекторно – на центральну нервову систему. Так, трояндова олія і ванілін роблять ритм дихання спокійним, підвищують температуру шкіри, знижують артеріальний тиск. Від запаху герані поліпшується сон, заспокоюється центральна нервова система, а від трояндової і бергамотової олії та гераніолу підвищується вдень гострота зору до зеленого кольору та знижується до червоного. Мускус збільшує, а м'ятна, трояндова, бергамотова, корична, лимонна олія зменшують газообмін. Ванільна, бергамотова, трояндова та інші олії з приємним запахом сповільнюють ритм серця, а ориганова та інші олії з неприємним запахом прискорюють ритм серця і поглиблюють дихання. Позитивну фізіологічну діїо на організм виявляють нерізкі запахи, особливо при відносно невеликих концентраціях. На принципі дії ароматів засновано лікувальний метод запахами (ароматерапія).

Гіркоти (Amara) – це безазотисті гіркі речовини, які збуджують апетит та покращують травлення і не мають резорбтивної дії. За хімічною природою це терпеноїдні сполуки.

Механізм дії гіркот полягає у тому, що вони збуджують рецептори слизової оболонки порожнини рота і рефлекторно підвищують збудливість центру голоду (латеральні ядра гіпоталамусу). При подальшому прийомі їжі виділення шлункового та підшлункового соку, жовчі відбувається інтенсивніше. Під виливом гіркоти посилюється також моторика шлунку, жовчного міхура та жовчовивідних шляхів. Гіркоти стимулюють вивільнення поліпептидів холецистокініну та панкреаземіну.

Більшість із них представлені монотерпеноїдними ірідоїдними глікозидами. Вони є леткими компонентами ефірних олій. Накопичуються в лікарських рослинах родим валеріанові, губоцвіті (ясноткові), ранникові, подорожникові тощо.