Розділ «Тема 5. Лікарські рослини та сировина, які містять терпеноїди (ефірні олії та гіркоти)»

Інші представлені сесквітерпсноїдними гіркотами. Містяться вони в полину гіркому, деревію звичайному тощо.

Сировина розділяється на дві групи: чисті гіркоти (корені кульбаби лікарської, тирличу жовтого, трава золототисячника) та гірко-ароматичні (трава полину, деревію звичайного, кореневища аїру).

Найбільш розповсюдженими рослинами, які містять терпеноїди є: аїр (татарське зілля), аніс звичайний, арніка гірська, багно звичайне, береза, валеріана лікарська, деревій звичайний, евкаліпт кулястий, золототисячник зонтичний, коріандр посівний, кульбаба лікарська, материнка звичайна, м'ята перцева, полин гіркий, ромашка лікарська, сосна звичайна, оман високий, фенхель звичайний, чебрець звичайний, шавлія лікарська, яловець звичайний.

Аїр тростиновий (Acorus calamus L.)

Багаторічна трав'яниста рослина з родини Ароїдні (Агасеае) з товстим вузлуватим, жовтобуруватим або зеленувато-жовтим зверху і білим з рожевим відтінком всередині кореневищем, довгими кореневими мичками. Листки лінійномечеподібні довгі при прямостоячому стеблі до 1,2 м заввишки. Зеленувато-жовті квітки двостатеві, зібрані у качан. Цвіте у травні-липні. Плоди шкірянисто-червоні ягоди.

Поширення. Росте по болотах, болотистих луках, у річках, озерах, ставках і на їх берегах, на болотистих пасовищах, у лісовій і степовій смузі Європейської частини, Сибіру, Далекого Сходу, Кавказу та по всій території України.

Заготівля. Збирають кореневища в кінці осені й на початку зими, коли рівень води понижується настільки, що є можливість витягати кореневища з мулу вилами або лопатою. Неочищені кореневища використовують для одержання ефірної олії, а очищені – для медичних потреб.

Хімічний склад. У кореневищах міститься гіркий глікозид акорин, ефірна олія (до 5 %), до складу якої входять: d-a-нінсн, a-d-камфен, каламен, елемен, селінен, кадінен, куркумен, гумулен, a-камфора, мирцен, борнеол, азарон, проазулен, евгенол, каріофілен, сесквітерпени та їх похідні (акарон, їзоакарон, акоренон, капамкон, криптоакарон, акороксин, калакон, калакорен), азориновий альдегід, а також вітамін С (50 мг%), холін, камедь, смолисті та дубильні речовини. У траві є крохмаль (до 20 мг%), смоли, холін, ефірні олії, дубильні речовини.

Застосування. Акорин рефлекторно посилює виділення шлункового соку й жовчі, підвищує тонус жовчного міхура й діурез, а інші складові речовини діють злегка анестезуюче й протизапально, седативно – за дією рівний активності аміназину. Призначають для збудження апетиту й поліпшення травлення, як анестезуючий слизові оболонки засіб при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, особливо при гіпоацидних гастритах, ахілії, колітах, метеоризмі, а також при гепатитах, холециститах та інших хворобах печінки та жовчовивідних проток. Готують відвар у співвідношенні 10-15: 250 і приймають по 1 ст. л. З рази на день. Можна ту ж кількість сировини залити 250 мл води кімнатної температури, настоювати 8 год. і приймати так само. Застосовують настій на рисовому відварі, або порошок кореневища – по 0,3-0,5 г 3 рази на день перед їдою. Також готують витяжку: 6-8 г кореневища заварюють у 0,5 л окропу, настоюють 20 хв. і випивають у 2 прийоми за 30 хв. до їди. Настій 8 г кореневища на 1 л сухого вина приймають по 20 мл як протиблювотний засіб перед появою блювотного рефлексу. Приготовлений відвар у співвідношенні 6:200 приймають як протизапальний засіб при виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки.

Порошок кореневища входить до складу препаратів вікаліну та вікаїру, які рекомендовані при виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки.

Застосовують його у народній медицині як тонізуючий, болезаспокійливий, відхаркувальний, протизапальний та антисептичний засіб не лише при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, а й при пригніченні центральної нервової системи, нервових хворобах з судомами, хронічних захворюваннях спинного мозку з втратою чутливості, посиленому серцебитті, захворюванні нирок і сечового міхура, зокрема при уремії, нирковокам'яній хворобі, затримці сечовиділення, при захворюваннях печінки й жовчного міхура, жовтяниці, при цинзі, холері, грипі, висипному тифі, проти глистів, при малярії, ревматизмі, рахіті, порушеннях менструального циклу, імпотенції, ексудативному діатезі, для поліпшення слуху й зору, при захворюваннях щитоподібної залози та як жарознижувальні ліки. Для цього беруть 25 г кореневища, заливають 2-3 склянками води, кип'ятять 15 хв. і п'ють по 3 рази на день, або готують відвар з 1 ч. л. кореневищ на 1 склянку води й приймають по 1-3 ч. л. впродовж дня. Вживають також настойку – по 10-30 крапель з водою 3 рази на день. Її готують настоюванням 20 г кореневища на 100 мл 70 % спирту впродовж 7 діб у теплому місці. Кореневища у вигляді порошку приймають при печії, запаленні нирок та сечового міхура – по 0,3-0,5 г 3 рази на день. Відвар кореневища на молоці дають пити дітям при епілепсії.

Зовнішньо застосовують як присипку при ранах та виразках. Його жують при альвеолярній піореї, нестерпному болі зубів, а також з профілактичною метою при грипі, тифі, холері. Відваром кореневища у співвідношенні 10:200 роблять полоскання при запаленні верхніх дихальних шляхів, бронхіті, цинзі, альвеолярній піореї, при захворюваннях шкіри (компреси, примочки), захворюваннях кісток (у вигляді пластиру). При жіночих хворобах приймають сидячі ванни з відваром кореневища у співвідношенні 30:1000 та роблять спринцювання. При лишаях змочують уражене місце цим відваром і одночасно приймають усередину. Порошок кореневища додають до зубного порошку, який рекомендують для зміцнення ясен при альвеолярній піореї та при інших видах розпушування ясен. Застосовують при випаданні волосся для полоскання і примочок. Беруть 10 г кореневищ, додають 200 мл води, кип'ятять 15 хвилин, проціджують і після охолодження фільтрують. Можна застосовувати у свіжому вигляді або зберігати в прохолодному темному місці впродовж 3-4 днів. Часто до цього відвару додають відвар кореню лопуха.

З кореневища добувають ефірну олію з приємним запахом і пряно-гірким смаком. Вона йде для ароматизації туалетного мила і парфумерно-косметичних засобів. Кореневища використовують у рибній промисловості, кладуть у компоти, додають до страв як пряність замість лаврового листа, імбиру та мускатного горіха.

Свіже листя застосовують для відлякування бліх та інших комах.

Аніс звичайний (ганус) (Anisum vulgare Gaertn.)

Однорічна трав'яниста густоопушена ароматична рослина з родини Зонтичні (Umbelliferae) з розгалуженим коренем і круглястим, борозенчастим стеблом висотою до 50 см і листками різної форми: нижніми – довгочерешковими, цілісними округлонирковидними, глибокопільчастими, середніми – простими, перистими, верхніми – троякоперисторозсіченими. Білі дрібні квітки зібрані в складні зонтики з 7-15 короткоопушеними променями. Цвіте у червні-липні. Плід – вислоплідна двосім'янка зеленувато-сірого кольору, опушена, солодка на смак.

Поширення. Культивують як ефіроолійну рослину в лісостеповій зоні Європейської частини, Середньо Азії, Кавказу, України.

Заготівля. Збирають зрілі плоди.

Хімічний склад. Плоди містять фурокумарини та ефірну олію (6 %), до складу якої входить анетол (до 90 %), метилхавікол, феландрен, пінен, дипінен, камфен, аніс альдегід, анісова кислота, аніскетон, а також жири (16-22 %), білки (до 19 %), вуглеводи, клітковина, холін, віск, мінеральні сполуки.

Застосування. Плоди викликають спочатку короткочасне збудження, а потім довгочасне пригнічення центральної нервової системи, знижують тонус гладкої мускулатури кишечнику, посилюють функцію залоз шлунково-кишкового тракту, бронхів, молочних залоз. Після застосування препаратів з анісу ефірна олія, виділяючись через слизову оболонку бронхів, подразнює їх, що веде до рефлекторного збудження дихання, посилення секреції бронхіальних залоз, розрідження та виділення мокротиння. Застосовують як м'який відхаркувальний, секретолітичний, спазмолітичний і протизапальний засіб при запаленнях слизових оболонок дихальних шляхів – бронхітах, трахеїтах, тонзилітах, втраті голосу, кашлі, коклюші, а також при бронхіальній астмі, гангрені легень, бронхоектазах, ентероколіті, антацидному гастриті, метеоризмі та інших порушеннях травлення. Призначають при захворюваннях нирок і сечовивідних шляхів. Беруть 0,5-2 ч. л. плодів, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 15-20 хв. і п'ють по 0,25-0,3 склянки у теплому вигляді за 30 хв. до їди 3-4 рази на день для поліпшення травлення, посилення жовчовиділення. Готують і анісовий сироп: 10 г плодів змочують у 10 г етилового спирту, додають 100 мл води і настоюють при помішуванні 24 год., проціджують, до фільтрату додають 120 г цукру, нагрівають до кипіння й охолоджують.